Минулої суботи вона лунала на Харківській землі з вуст католицького
й православного, іудейського й мусульманського священиків. Її повторювали
про себе сотні поляків, членів так званих «катиньських сімей», що спеціально
приїхали цього дня до Харкова. І навіть, здавалося, крони дерев шепотіли
слова пам’яті, схилившись над заставленими поминальними свічками могилами
більш ніж 4 тисяч польських офіцерів, похованих тут, у 6-му кварталі Лісопарку
в далекому 1940-му році.
Трагічною була їхня доля до смерті, але не менш трагічною виявилася
доля їхніх могил. Узятих в полон у вересні 1939 року, близько 15 тисяч
польських офіцерів було розміщено у Святоскорботному монастирі під Старобєльськом
(Луганська обл.), де НКВС влаштувало табір для військовополонених. Але
вже у березні-квітні за рішенням Політбюро всіх їх було вивезено до Смоленська,
Твері та Харкова й там розстріляно. Більш ніж півстоліття правда про жахливий
злочин репресивної машини приховувалася радянським керівництвом як від
усього світу, так і від власного народу. І лише в 1991 році вона почала
поступово відкриватися. Було виявлено списки жертв, знайдено місця поховань,
і на місці могил почали з’являтися хрести, як знаки мучеництва і воскресіння.
А минулої суботи у 6-му кварталі Лісопарку президенти Польщі та України
заклали у бетонний саркофаг, освячений Папою Римським, камінь відродження
кладовища польських офіцерів. Святом правди назвали цей урочистий день
поляки, бо правда, жорстока правда про своїх близьких, позбавила їх страху
й ненависті.
