— Ще від чорнобильської аварії ми пробували допомогти Україні, але нам
тоді не дозволили, — розповідає Лідія Черник, референтка суспільної опіки
СУА. — Уже пізніше ми почали їздити сюди. Тут співпрацюємо із Союзом українок
України, Суспільною Службою України та іншими благодійними організаціями,
що шукають нам знедолених, і ми їм допомагаємо. Я займаюся дітьми дошкільного
віку, сиротами та хворими. А ось Люба як референтка Стипендії СУА — учнями
та студентами.
— Так, — підтверджує Люба Більовщук, — СУА має стипендійний фонд, на
який збирає кошти. На сьогодні понад 500 дітей в Україні одержують від
нас стипендії. Учні — $50, а студенти — $100 на рік.
— А що ще ви зробили для України?
Л. Ч. — Разом із Чорнобильським фондом ми купили для Київської лікарні
швидкої допомоги апарат магнітного резонансу. Тоді наша частка становила
$250 тис. До Львівської дитячої лікарні доставили шість апаратів, останнім
із яких був ультразвуковий. Це коштувало майже $300 тис. Санаторію у Трускавці
«Джерело» передали фіброгастроскоп. Також доставляємо запчастини для цього
обладнання.
Ще допомагаємо старшим жінкам, бабусям, надсилаємо їм посилки та гроші.
Торік оздоровили в Трускавці 100 дітей з Чорнобильської зони. Цього року
— поки що 30.
— Як ви дістаєте кошти для такої благочинності?
Л. Ч. — Це пожертви від наших членів, також шукаємо спонсорів. Наша
праця в СУА є безплатною й на добровільних засадах.
— З якими труднощами стикаєтеся, працюючи тут?
Л.Б. — Можливо, тільки те, що дуже багато запитів, а допомогти всім
не можемо. Також важко доставляти стипендії.
— А як ви прийшли до СУА?
Л.Ч. — В Америку я приїхала 1949 року. Тоді майже всі мої знайомі належали
до СУА, тому я теж приєдналася.
Л.Б. — Щодо мене, то, мабуть, бракувало українських жінок. Народилась
я в Німеччині, а коли мені було півтора року, мої батьки переїхали до Америки.
За професією я вчителька.
Л.Ч. — А мені працювати майже не довелось. Я все виховувала дітей, щодня
возила їх до української школи, щоб вони не забули своєї культури.
— А чи хотілося б змінити свою долю, повернути час назад?
Л.Ч. — Усе, що тут, на Україні, є дуже рідне й близьке. Але час минув,
і ми є громадянки Америки, наші діти народилися і виросли там. Тому для
повернення ми вже трохи застарі.







