Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

«Потрібно прискорювати зближення»

Посол Австрії Міхаель Міісс про розширення ЄС, довіру та вибори
27 грудня, 2005 - 00:00

1 січня головування в Європейському Союзі перейде від Великої Британії до Австрії. Відень головував у ЄС тільки один раз, 1998 року, через три роки після того, як країна приєдналася до Євросоюзу. Цього разу порядок денний буде значно насиченішим, ніж тоді. Австрія заступає на господарство в непростій ситуації. У році, що минає, громадяни Франції та Нідерландів сказали «ні» Європейській конституції. Відню потрібно буде розбиратися із ранніми стадіями переговорів про вступ до ЄС Туреччини та Хорватії, вести справи із Румунією та Болгарією, які розраховують приєднатися до ЄС 2007 року. Щодо подальшого розширення Євросоюзу, Австрія зайняла особливу позицію, пригрозивши накласти вето на переговори з Туреччиною, якщо не буде негайно розв’язано питання про аналогічні переговори з Хорватією. (До речі, свого часу Хорватія входила до складу Австро-Угорської імперії так само, як і західноукраїнські землі, втім сьогодні випередила нас у здобутті підтримки Відня та інших європейських столиць.) Як зазначає Financial Times, австрійці посідають друге місце після громадян Великої Британії за рівнем скепсису щодо ЄС. Усе це потрібно враховувати австрійському уряду, на який наступного року чекає ще одне, вже внутрішнє, випробування — парламентські вибори. Про пріоритети австрійського головування та бачення відносин Євросоюзу та України кореспонденту «Дня» розповів Надзвичайний та Повноважний Посол Австрії Міхаель Міісс.

— Як ви оцінюєте ситуацію в Євросоюзі та у відносинах ЄС із його сусідами, в якій Австрія починає своє головування?

— Ситуація в Євросоюзі зараз непогана, раніше він переживав більш скрутні часи. Ми повністю завершили розширення ЄС. Це було дуже важливим історичним завданням і великим історичним досягненням, масштаб якого можна буде зрозуміти тільки згодом. Навіть два десятиліття тому ніхто й гадки не мав, що може відбутися такий процес. Тепер ми стикаємося з новими викликами: потрібно завершити процес прийняття Європейської конституції, крім того, Європі бракує динамізму, громадянам певною мірою бракує довіри до своєї великої держави — Європейського Союзу.

— Як ці проблеми відбиваються у пріоритетах австрійського головування?

— Наше стратегічне завдання — відновлення динаміки в Євросоюзі та відновлення довіри громадян до нього. Ці пріоритети повинні бути реалізовані в конкретних сферах. Одним із наших завдань є наближення до Євросоюзу Західних Балкан: Албанії, Боснії та Герцеговини, Сербії та Чорногорії, Хорватії. Ще один пріоритет, який стосується й України, — це Європейська політика сусідства. Оскільки членство України в ЄС поки не стоїть на порядку денному, завдання полягає в тому, щоб забезпечити якомога більший рівень її інтеграції в європейський простір. Одним із пріоритетів стосовно України, мабуть, стане підписання угоди про спрощення візового режиму. Якщо Україні у першому півріччі 2006 року вдасться стати членом Світової організації торгівлі, то наступним пріоритетом стане обговорення угоди про вільну торгівлю — це може відбутися під час головування Австрії в ЄС.

— Чим, крім історичних причин, обумовлений такий великий інтерес Австрії до Західних Балкан?

— Звичайно, тут є певні історичні причини. Австрія вважає, що західнобалканський регіон дуже важливий для стабільності Європи в цілому. Було багато прикладів, коли саме із цього регіону Європі загрожувала небезпека та нестабільність. Отже, зараз завдання Євросоюзу полягає в тому, щоб наблизити ці країни до себе заради стабільності.

— Туреччина так само важлива для стабільності Європи. Напевно, загрози, які можуть виникнути в цій країні, зараз є навіть більш реальними, ніж потенційні загрози на Західних Балканах. Чому в такому разі Австрія так скептично ставиться до перспективи турецького членства?

— Австрія ніколи не була скептично налаштована щодо вступу Туреччини в ЄС. Але Туреччина — це країна з великою кількістю населення, держава, де необхідно провести багато суспільних реформ.

Австрія була на передньому краї останнього розширення ЄС — наш спільний кордон із новими членами Євросоюзу становить понад тисячу кілометрів. У цьому зв’язку населення Австрії висловлювало певні застереження проти подальшого розширення. Австрійський уряд, звичайно, має прислухатися до позиції населення. Втім говорити про скепсис, я думаю, недоречно. Ми висували кiлька основних вимог щодо вступу Туреччини в ЄС. По-перше, він може відбутися тільки тоді, коли ЄС відновить свою здатність приймати нових членів (це так званий четвертий Копенгагенський критерій). По-друге, при можливому вступі Туреччини до ЄС має бути гарантовано справедливий розподіл пов’язаних з цим фінансових витрат між усіма країнами-членами Євросоюзу. І звичайно, потрібна підтримка самого процесу подальшого розширення з боку громадян Євросоюзу. Остання вимога також була підтримана Францією. Таку позицію Австрія займала весь час.

— Ви сказали про застереження населення Австрії щодо подальшого розширення ЄС. Водночас багато коментаторів, які аналізували причини провалу референдумів щодо Європейської конституції у Нідерландах та у Франції, говорили, що головним був не страх голландців чи французів перед чужинцями, які понаїдуть до їхніх країн в разі подальшого розширення, не психологiчне відторгнення інших держав, а внутрішні соціальні та економічні проблеми, брак довіри до Євросоюзу, про який ви вже згадували. Наскільки такий погляд застосовний до аналізу настроїв австрійського суспільства?

— Я би приєднався до такої точки зору. Можна висловлювати різні думки щодо провалу референдумів у Франції та Нідерландах, однак, мабуть, в першу чергу тут вiдіграло роль невдоволення громадян своїми національними урядами, тим фінансовим тягарем, який лежить на них, і це почуття невдоволення вони перенесли на весь Євросоюз. Що стосується самої Австрії, то референдуму стосовно прийняття Європейської конституції в нас не проводили, рішення про її ухвалення прийняв парламент.

— Усе ж таки, наскільки категорично австрійці не бажають подальшого розширення ЄС? Кілька років тому значного успіху на виборах у вашiй країнi досягла Австрійська партія свободи, партнери Відня по Євросоюзу протестували проти її входження до уряду. Чи крайньо-праві гасла досі мають підтримку в австрійському суспільстві?

— Населення Австрії повністю сприйняло те розширення, яке відбулося, тому що його процес був дуже добре підготований, і Австрія зберегла ті національні інтереси, які захищала. Як я вже казав, наша країна була на передньому краї розширення, відчула цей процес на собі як ніхто інший, зовсім інакше, ніж країни, розташовані на заході ЄС. З одного боку, це дуже вигідно для нашої економіки, яка налаштована на експорт. А з іншого боку, були певні обмеження, перехідний період у тому, що стосується ринку робочої сили або питання транзиту автомобільних вантажів через Австрію. Звичайно, подальше розширення треба готувати дуже ретельно, потрібно забезпечити захист своїх інтересів, що Австрія робила і робить. Австрійські громадяни зараз задоволені тими умовами, в яких розпочинається процес вступу Туреччини до ЄС.

Що ж стосується партій, то у нас праворадикальних партій немає. Партія свободи була правоцентристською силою із нормальною програмою, в якій зафіксовано такі цілі, як відданість правовій державі та європейським цінностям. До речі, зараз її вже не існує як такої: вона розділилася на дві окремі політичні партії. Між іншим, в Австрії ніколи не було вибухів насильства з боку місцевих мешканців проти іноземців, які працюють в країні, як це відбувалося в інших державах.

— Які кроки ви вважаєте найважливішими для втілення європейської стратегії України?

— Дуже важливим є процес виконання Плану дій Україна — ЄС. Саме в період головування Австрії в Євросоюзі відбудеться перша оцінка виконання цього плану. Під час саміту Україна — ЄС у грудні ми дійшли висновку, що Київ успішно просувається цим шляхом. Якщо й надалі будуть виконуватися вимоги плану, то й офіційна оцінка його виконання буде позитивною. Це стане першим сигналом про те, що Україна справді серйозно сприймає відносини з Європейським Союзом. Другим серйозним сигналом стануть парламентські вибори у березні наступного року. Вони мають відбутися чесно, прозоро й справедливо, в чому особисто я сумніву на маю, але саме процес передвиборної кампанії буде важливим. Посли країн-членів ЄС нещодавно мали зустріч із головою ЦВК паном Давидовичем. Його розповідь про те, які заходи вживаються для підготовки виборів, справила на нас велике враження.

— Можливо, не менше значення має не тільки перебіг передвиборної кампанії і те, як проходитиме саме голосування, а й те, яку політику, в тому числі зовнішню, проводитимуть партії, що потраплять до парламенту, й особливо ті, які увійдуть до складу майбутнього уряду? Зараз буде цікаво подивитися на те, як у парламентській кампанії, у боротьбі українських партій розігруватиметься російська карта й відбиватиметься нинішня ситуація у відносинах iз Росією…

— Тут я з вами не погоджусь. Дуже важливий сам перебіг виборів. Вони мають відбутися чесно, справедливо, згідно із законом. За цим процесом також слідкуватимуть міжнародні спостерігачі. А яка з партій переможе і як буде виглядати наступний уряд, прогнозувати важко — ми не є провидцями. Я вважаю, що будь-який уряд після виборів буде продовжувати політику інтенсивного наближення до Європи, адже це в інтересах України.

— Сьогодні, безумовно, не йдеться про членство України в Європейському Союзі. Однак, наприклад, країни Балтії та Польща давно говорили, що сама перспектива членства, заява про те, що Україна в майбутньому зможе стати повноправним членом ЄС, сприятиме і внутрішнім реформам в Україні, і остаточному закріпленню зовнішньополітичного курсу на євроінтеграцію…

— Це питання чітко врегульоване у самому Договорі про створення Європейського Союзу. У Статті 49 зазначено, що кожна європейська країна, яка відповідає певним критеріям, має право подати заяву на вступ до Євросоюзу. Ця перспектива існує апріорі, без будь-яких додаткових сигналів, і ніхто не має права позбавити цієї перспективи європейські країни, що бажають приєднатися до ЄС. Але чим швидше будуть виконані положення Плану дій Україна—ЄС в рамках Європейської політики сусідства, тим ближче буде наближатися і перспектива членства України. Після закінчення чинності цього Плану, мабуть, буде прийнято новий план. В цілому ж від того, як швидко Україна проведе реформи, досягне норм та стандартів ЄС, залежатиме, наскільки наблизиться перспектива її членства.

— Значна частина української території свого часу входила до Австро-Угорської імперії — так само, як і палко підтримувана Віднем на шляху євроінтеграції Хорватія. Що сьогодні знають в Австрії про Україну?

— На жаль, я щоразу доходжу висновку, що Україна в Австрії недостатньо відома. Завдяки помаранчевій революції австрійці багато дізналися про таку країну на карті світу, як Україна. Але мене завжди дуже неприємно дивує, як мало їм відомо про Україну — на відміну від українців, які дуже багато знають про Австрію. На жаль, серед сьогоднішньої австрійської молоді дуже багато людей не знають, що певні території України раніше входили до Австро-Угорської імперії. У зв’язку із цим досить мало людей усвідомлюють, що Україна — повністю європейська держава. Таким австрійцям це потрібно постійно доводити і пояснювати, адже досі в Австрії Україну почасти ідентифікують із Росією.

— Ви погоджуєтеся з тим, що Львів дуже схожий на Відень?

— Це дійсно так, саме таке відчуття з’являється у мене, коли я потрапляю до Львова. Архітектура дуже схожа на віденську. Коли я буваю у Львові, в мене таке враження, наче я у себе вдома, в Австрії. Але до того моменту, поки я не подивлюся на трамвайні колії…

— Головування Австрії в Євросоюзі буде особливо сильне ще й тим, що одну із провідних посад у Єврокомісії — посаду комісара із зовнішніх зносин та політики сусідства — обіймає колишня міністр закордонних справ Австрії Беніта Ферреро-Вальднер. Відомо, що люди, які працюють у Єврокомісії, є представниками не своєї країни, а всього ЄС. Водночас безумовним є й те, що їхнє минуле часто відбивається на їхній діяльності. Наприклад, колишній голова Єврокомісії італієць Романо Проді дуже переймався проблемами Середземноморського регіону, Північної Африки, яка близька до Італії. Він переймався Північною Африкою набагато більше, ніж Східною Європою. Тож наскільки робота пані Ферреро-Вальднер відбиває австрійську позицію?

— Ну, заява Романо Проді про те, що Україна не стане членом Євросоюзу, була великою помилкою… Дійсно, існує неписане правило, що кожен новопризначений єврокомісар має залишити в минулому все національне. Те ж саме можна сказати про нашого колишнього комісара ЄС з питань сільського господарства Франца Фішлера. Він навіть інколи критикував Австрію за її політику в галузі сільського господарства. Будь-який комісар діє в дусі європейських інтересів. Однак треба сказати, що пані Ферреро-Вальднер прекрасно усвідомлює те велике значення, яке відводиться Україні. І сама Австрія також дотримується позиції, що Україна є дуже важливою для Європи країною, посідає поважне місце в рамках політики сусідства, і треба пришвидшувати процеси наближення України до Євросоюзу.

Варвара ЖЛУКТЕНКО, фото Олександра КОСАРЄВА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments