І Володимир Володимирович, і Олександр Григорович утримувалися жорстких фраз, які допускали, приміром, ще півроку тому. Говорили про наявність деяких спірних моментів, однак, на думку президентів, Мінськ та Москва їх рано чи пізно вирішать. Питання виникли під час обговорення конституційного проекту Союзу Росії і Білорусі. Чого тоді тільки не довелося наслухатися від глав двох країн! Путін обсипав свого колегу звинуваченнями у недалекоглядності та неврахуванні реалій. Лукашенко випалив, що російський керівник гірше від Сталіна, який нібито нізащо не зважився б перетворити Білорусь фактично в суб’єкт Російської Федерації. Кульмінацією в російсько-білоруському розгорянні пристрастей стало питання про розрахунки Мінська за російський газ. Дивним чином «газове питання» збіглося в часі з рішенням Олександра Лукашенка відвідати саміт НАТО в Празі. Однак Міністерство закордонних справ Чехії не виявило особливого розуміння білоруської ініціативи, відмовивши у візі лідеру країни, в якій влада сконцентрована лише в одних руках; в якій зникають безслідно журналісти, бізнесмени, політики; в якій видворяються за межі держави представництва міжнародних організацій. Чеську відмову в Мінську «переварили» досить швидко. Білоруські дипломати одразу заявили, що переглянуть свої торговельно-економічні відносини з Прагою. Оголошення ж Олександра Лукашенка «персоною нон-грата» у 14-и країнах Європейського Союзу та в Сполучених Штатах застало білоруську верхівку, схоже, зненацька. «Я досі у США із питань двосторонніх відносин не був, обійдемося і зараз», — заявив учора із властивим запалом Олександр Григорович.
Чи міг далі Лукашенко, за твердженням російських експертів, шантажувати Кремль? Ситуація потребувала нових підходів і слів. Ось так кілька тижнів тому президент Білорусі заявляв: «Мабуть, мені потрібно було проводити ту ж політику, яку проводив усі ці роки Кучма і керівництво України, — загравати з Росією, а другою ногою вступити в Євросоюз, НАТО і мати ті відносини, які вони мають зі Сполученими Штатами Америки». А ось так вчора Олександр Лукашенко зізнався у вірності Росії: «Не може бути й мови про зміну політичного курсу Білорусі, відмови від Росії. Ми надто відповідальні люди, і зробимо все для досягнення того, що намітили, як би кому б чого не хотілось. Білорусь завжди була і буде другом Росії».
Очевидно, різкі перепади у зовнішній політиці Білорусі траплятимуться ще не раз, а поліпшення в російсько-білоруських відносинах так само заміщуватиметься суперечками. При цьому навряд чи варто спрощувати двостороннє нагнітання напруги лише до газової проблеми чи відмов білоруській верхівці у в’їзді до західних країн. Те, що між Мінськом та Москвою виникатимуть дискусії щодо майбутнього союзного утворення, передбачалося давно. І тут українське керівництво, справді, не помилилося, заявивши ще кілька років тому, що спочатку треба розібратися, яким саме буде новий Союз, і наскільки він вигідний тій же Росії, на бюджет котрої ляже важкий фінансовий тягар. Чи багато виграє Москва від такого єднання і чи питав хтось громадян Росії про доцільність створення союзної держави, так само як це було зроблено в Білорусі під час референдуму? Таке запитання часто можна почути від самих росіян. «Саме час звірити годинники інтеграції», — заявив мiж тим учора Володимир Путін. За його словами, робота в напрямi інтеграції двох країн просувається позитивно. «Позитивно йде рух і з дотримання домовленостей в енергетичній сфері», — тут Путін, мабуть, мав на увазі згоду Лукашенка про виведення «Белтрансгаза» із переліку підприємств, що не підлягають приватизації. На доказ інтеграційних позитивів російський лідер повідомив, що Банк Росії виділив Білорусі черговий транш у півтора мільярда рублів для продовження роботи із переходу Союзної держави на спільну валюту. Хороший кредит для передбачуваності білоруської політики на найближчу перспективу...







