Ані багатство, ані влада, ані могутність і сила не окупить глупоти й не заступить мудрости; без мудрости сила чи значення буде в найліпшім разі робити враження якогось фізичного рідкісного явища, а лише мудрість буде імпонуючим духовним людським явищем.
Андрей Шептицький, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський

Про норвезький консенсус

Йон Елведал ФРЕДРІКСЕН: Україна — це та країна, де треба дуже уважно враховувати всі ризики і всі можливості
13 жовтня, 2011 - 00:00
ФОТО АВТОРА

Зовсім недавно Норвегія була в центрі уваги світових ЗМІ у зв’язку із трагедією на острові Утойя. Зараз мас-медіа повідомляють про зміцнення норвезької крони на тлі послаблення євро. Феноменом Королівства Норвегії є дуже низький рівень безробіття, що становить приблизно три відсотки. Як цій країні вдалося домогтися таких результатів під час світової фінансової кризи? Якими бачаться в Осло перспективи відносин із Києвом? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла Королівства Норвегії в Україні Йона Елведала ФРЕДРІКСЕНА.

— Пане посол, Україна стала для вас першою країною, в якій ви очолюватимете дипломатичну місію. Що ви відчули, коли дізналися про це призначення?

— В обов’язки посла Норвегії входить два завдання: представляти свій уряд, свого короля і керувати дипломатичною місією. І коли мені повідомили про те, що я матиму таку можливість, то я поставився до цього з великою повагою. Для мене це буде друга дипломатична посада. Я приїхав сюди з Росії, де очолював наше Генеральне консульство в Мурманську. Там чимала місія. Тому цю частину своєї роботи я знаю. Але, звичайно, бути офіційним представником Норвегії в Україні — для мене велика честь. Чесно кажучи, я радий, що перебуваю саме тут.

— А коли тільки отримали призначення, що ви знали про Україну, якою уявляли нашу країну?

— Я дуже давно займаюся питаннями колишнього СРСР. В основному я працював із Росією, але також вивчав країни Центральної Азії. І насправді безпосередньо не займався українськими питаннями. Треба зізнатися, що це було для мене щось нове. Звичайно, основні факти про Україну я вже знав. Крім того, спостерігав за політичною ситуацією у вашій країні. Але в основному треба було познайомитися з комплексом двосторонніх відносин. Я відчував, що потрібно дізнатися більше про сучасну Україну, нову країну. Тому я з нетерпінням хотів почути з перших вуст, як у вас живуть, після двадцяти років Незалежності.

Протягом шести тижнів перебування тут, я прагну читати більше, зустрічатися з людьми, говорити з ними. Я починаю зараз бачити загальну картину.

— І як наша країна виглядає, порівнюючи із Росією, де ви працювали до цього?

— Порівняти можна. Але для мене, як фахівця з російських питань, дещо небезпечно порівнювати Україну з Росією. Україна — це незалежна країна, і треба дивитися на неї окремо. На мій погляд, Україна — європейська країна. Вона розташована в Європі. Наскільки я знаю, навіть географічний центр Європи знаходиться в Україні. Тому, звичайно, це частина Європи. Інше питання, якщо політично орієнтуватися на Європу, то там для України є різні варіанти. Так само, як і в Норвегії є будь-які варіанти. Свого часу наша країна могла стати членом Євросоюзу, але на референдумі більшість норвежців були проти. Але ми дуже тісно і добре співпрацюємо. Ми входимо у внутрішній ринок ЄС, і тому нам є про що говорити з Україною і ділитися своїм досвідом співпраці з Євросоюзом.

— Чи поділяють у вашій країні думку провідних країн ЄС і США про вибірковість правосуддя в Україні щодо лідерів опозиції?

— Наш міністр закордонних справ висловився, що якщо складеться думка про вибірковість українського правосуддя, то це занепокоїть нас як партнера.

Міністр попросив забезпечити справедливе правосуддя і нагадав про те, що Україна як голова Ради Європи взяла на себе велику відповідальність за правосуддя і демократичні цінності.

— Які завдання поставили вам на період виконання місії в нашій країні?

— Є багато напрямків співпраці, які мають хороший потенціал. У першу чергу йдеться про сферу рибальства. Норвегія експортує досить багато риби на український ринок. Є питання, які необхідно вирішити. Я впевнений, що ми можемо обговорити такі теми, як управління морськими ресурсами, будівництво нового риболовецького флоту. Поки норвезькі інвестиції в Україні не дуже великі, але вони є. Зокрема у сфері IT — компанія Telenor. Норвезькі судновласники вкладають кошти в будівництво кораблів на Миколаївській судноверфі. Малі та середні норвезькі фірми також шукають можливості тут. Але проблема в тому, що Україна у нас маловідома. Навіть ті, хто знає, що тут можуть бути якісь можливості, не зовсім розуміють, як тут працювати. На мій погляд, Україна — це та країна, де треба дуже уважно враховувати всі ризики і всі можливості. Норвезькі підприємства, які хочуть тут працювати, повинні мати хороше фінансування і бажання влитися в цей ринок. Адже умови в Україні відрізняються від норвезьких.

— Тому ви чекаєте на поліпшення бізнесклімату в Україні?

— Я сподіваюся, що бізнесклімат змінюватиметься. У Норвегії раді, що Україна вступила до СОТ. Це є свідченням того, що в світовій торгівлі вона діє за такими ж правилами і умовами, як і ми. Я впевнений, що членство з 2008 року дає хороший імпульс в налагодженні умов для залучення інвестицій.

— Пане посоле, як у вашій країні дивляться на розвиток ситуації в ЄС, розв’язання кризи в єврозоні?

— Ми дивимося на все це з побоюванням. Тому що нам поки повезло, оскільки криза сильно не вдарила по Норвегії. У нас специфічна економіка, ми експортуємо нафту і рибу, а також високотехнологічну продукцію. Ці галузі не сильно відчувають європейську кризу. Але жодних гарантій немає. Наша валюта — крона — стала дуже сильною. Це дає як переваги, так і певні ризики, особливо для нашого експорту. Як я вже зазначав, Норвегія — частина європейського внутрішнього ринку, і тому будь-які негативні явища в Німеччині чи інших провідних країнах обов’язково позначаться на нас.

— Як удається вашій країні забезпечувати за цих умов зростання економіки і зберігати низький рівень безробіття?

— Так, у нас досить низький рівень безробіття. Я думаю, що це результат довготривалої політики різних урядів, які боролися з інфляцією, створювали робочі місця, підтримували стабільність валюти.

У Норвегії існує консенсус, що найголовніше — це робота. Ми не приховуємо, що проблемою для нас є старіння населення. Багато хто живе на соціальні дотації.

— Чи багато живе і працює в Норвегії українців?

— У мене точних даних немає. Але я знаю, що в наших університетах навчаються українські студенти. У багатьох галузях працюють висококваліфіковані інженери, програмісти. Також у нас є українці — вчителі, будівельники. Можу сказати, що всі українці, які працюють у нас, добре інтегруються.

— Старі країни Європи — Німеччина і Великобританія — визнали крах політики мультикультурності, а як вирішують проблему інтеграції іноземців у вашій країні?

— У нашому суспільстві теж є різні культури. Не можна сказати, що у нас існують проблеми, подібні до країн, де дуже багато іммігрантів. Коли приїжджають різні люди (і біженці, і переселенці), щоб жити у нас, тоді, звичайно, виникають питання інтеграції в наше суспільство. Я б сказав, що у нас, слава Богу, досить низький рівень конфліктів. Найбільша група іммігрантів у Норвегії — це шведи (сміється). Якщо взяти іноземців, які живуть у нас, це в основному вихідці з сусідніх держав, а потім ідуть представники дальших країн. Діти іммігрантів мають можливість здобути вищу освіту.

— Які уроки здобула ваша країна у зв’язку із трагедією на острові Утойя?

— Це така трагедія, яку ніхто не міг передбачати. Одна людина все планувала і все зробила. Але норвежці дуже раді, що наше керівництво, уряд і парламент одразу заявили, що ми зберігатимемо наше суспільство відкритим. Було б значно гірше, якби ми відразу після цього теракту прийняли найсуворіші заходи щодо обмеження свободи. Норвегія — дуже відкрите суспільство. Багато іноземців говорять, що дуже відкрите: люди можуть дістатися прямо до будівель уряду, оскільки охорони немає. Але це наша культура, наше життя. Змінити наш спосіб життя було б неправильно. Міжнародний досвід показує, що терактам дуже складно перешкодити шляхом рішучих дій, бо це загрожує життю простих людей. Кожна трагедія чомусь нас учить. Але основне завдання після цієї трагедії на острові Утойя полягає в тому, щоб зберегти віру в свободу.

— Ваша країна має величезні запаси валюти, отримані від продажу нафти. Чи не збирається Норвегія подібно до Китаю викупляти борги деяких європейських держав і тим самим допомогти Європі вийти з кризи?

— У нас немає такої політики. Як ви знаєте, прибуток від продажу нафти поступає до пенсійного фонду. Ці гроші інвестуються в покупку цінних паперів підприємств у всьому світі. Політика фонду полягає не в тому, щоб купувати цілі підприємства чи борги країн, а в покупці невеликих пакетів акцій у багатьох підприємств у всьому світі. Таким чином, інвестиції не мають політичної складової, як би це було при покупці суверенних боргів держав. Це не означає, що нас не цікавить криза. Коли кілька років тому в Ісландії була величезна проблема, ми надали кредит цій країні.

— Пане посол, чи знаєте ви випадки покупки пенсійним фондом невеликих пакетів акцій українських підприємств? Можливо, ви рекомендуватимете купувати акції компаній в Україні?

— (Сміється). Я не маю даних, які конкретно акції купував чи купує пенсійний фонд. Цілком можливо серед таких акцій є й українські.

— У вашій країні були два референдуми щодо вступу в ЄС. Не могли б ви сказати, що стоїть за небажанням норвежців приєднатися до євроспівтовариства: боязнь втратити свободу чи щось інше?

— Це питання викликало багато припущень. Важко сказати, які мотиви були у громадян Норвегії. Мабуть, коли в середині 1990-х років, саме тоді проводився референдум, більшість норвежців не бачили економічної користі чи вигоди від членства в ЄС.

Норвегія — молода країна. Їй всього 106 років, а цього мало для незалежної держави. Коли ми голосували 1994 року, Норвегії не виповнилося ще 89 років. Думаю, що багато громадян вважали, що не настав час віддати частину свого суверенітету.

— Пане посол, якими джерелами, ЗМІ ви користуєтеся, щоб знати, що відбувається в Україні?

— Джерел, звичайно, багато. Можна читати газети, можна дивитися телебачення, можна говорити з колегами, українськими партнерами і політологами. Я прагну читати все і слухати різні точки зору. Об’єм інформації великий. І для мене як нового посла потрібно робити відбір інформації.

— Чи намагаєтеся ви читати газети українською мовою?

— Так.

— Нашу газету?

— Так. Коли я приїхав, було дуже складно читати українською мовою. Зараз я трохи краще розумію і стараюся. І тепер читати стало легко. Є деякі ключові аспекти вашої мови, які необхідно вивчити.

— Тоді ви поповните когорту послів, які розмовляють українською мовою.

— Я знаю, що є колеги, які вільно читають і розуміють українську мову, а деякі навіть розмовляють. Я хотів би бути в цій когорті через деякий час.

— Бажаю вам успіхів на цьому терені.

— Дякую.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: