Радміла КАРАКЛАЇЧ: «Вірю, що чорні дні для Югославії скоро закінчаться»

— Для нас дуже приємний теплий прийом, влаштований на українській землі. Кошти, які зібрали на акції, підуть на гуманітарну допомогу біженцям, потерпілим від агресії НАТО. Я вважаю, що слов'янське братство — не гучні слова. Ми пов'язані кровно й генетично. Не зламатися морально, вистояти у страшній, нерозсудливій війні допомогло відчуття, що нас не залишать у біді. Сьогодні Югославія — величезна кривава рана. На Балканах встановилося затишшя, але наслідки бомбардування жахливі. Зруйновано багато будинків, доріг, мостів, заводів, лікарень, шкіл. Практично виведені з ладу комунікації. Електроенергія надходить через день і по кілька годин на добу. З перебоями працює транспорт. Величезні черги по бензин. Адже НАТОвці перетворили на згарища електростанції і нафтопереробні заводи. Боляче дивитися на нинішній сюрреалістичний пейзаж іще недавно найкрасивішого краю. Слава Богу, 78 днів кошмару позаду! Прикро, що постраждало цивільне населення. Заморські вояки кидали свій смертоносний вантаж, абсолютно не задумуючись про нас, діючи за правом сильного. Тепер знадобляться довгі роки, поки відновлять наслідки руйнування. Думали нас залякати каральними санкціями, а вийшло навпаки. Біда й поневіряння згуртували навіть опозиціонерів Слободана Мілошевича.

— За оцінками експертів, реанімувати економіку Югославії можна років через 5—7. Як сьогодні ставиться до С. Мілошевича населення? Він досі залишається національним героєм?

— Цифри називають різні. Є думка Європейської комісії про те, що лише на реконструкцію зруйнованого Косово потрібно близько трьох мільярдів доларів. Нашу країну спочатку спотворили, а тепер думають, як відбудувати, однак знову висувають обмовки: «Мілошевичу не дамо ні цента!» Я не політик, не економіст, не знаю, наскільки правдиві західні повідомлення, що його сім'ї та найближчому оточенню належить половина Югославії (дружина керує телебаченням, син будує дороги, а деякі великі підприємства є вотчиною його друзів). Де тут правда, брехня чи дезінформація? До нашого президента багато хто ставиться неоднозначно. Так, він не зумів запобігти військовому втручанню, але, з іншого боку, Югославія не стоїть навколішки перед країнами альянсу. Мілошевича поважають за твердість і послідовність позиції. А ось Президента США Б. Клінтона у нас багато хто називає дияволом, амбіційною людиною, готовою йти по трупах до своєї мети. Йому смерть і сльози наших людей ще віділлються. Величезний гріх він узяв на свою душу.

Тепер для нас дуже важливо не допустити розколу Югославії. Поява російських десантників вселила надію, що інтереси слов'ян будуть дотримуватися. Сподіваюся, що й Україна простягне нам руку допомоги. Адже стільки треба відбудовувати заново!

— Ваші артисти спростували думку, що «коли гримлять гармати — музи мовчать». Концерти на центральних площах — це бенкет під час війни?

— Під час великих обстрілів ми не виступали. Бували такі ночі, що до ранку доводилося сидіти у підвалах. Тоді співали хором під супровід канонади. Намагалися морально підтримати один одного. А концерти на площі з'явилися від безсилля і злості. Ви нас знищуєте, а ми вас не боїмося. Коли хочете, називайте це бравадою. Вдень люди теж не відсиджувалися у будинках, виходили на вулиці. Разом горе легше перетерпіти. Війна — страшне випробування. Сербські війська пішли, кордони відкриті, до НАТОВців місцеве населення ставиться дуже насторожено. Вугілля розбрату тліє і в будь- який момент може спалахнути з новою силою, а цього не можна допустити. Занадто високу ціну ми заплатили. Мільйони сімей не мають даху над головою, потоки біженців. На тих підприємствах, які працюють, зарплата становить 50 доларів на місяць, але всі труднощі можна пережити заради миру й злагоди.

— А які пісні вам хочеться співати сьогодні?

— Я співаю ті пісні, які мене просять виконати слухачі. У кожну з них вкладаю свій біль і надію, що чорні дні для моєї країни скоро закінчаться. На київському концерті «Пісня проти війни» була приємно здивована, що мене в Україні пам'ятають і люблять. Через пару днів вирушаю до Білорусі як член журі Конкурсу естрадних виконавців на Міжнародному фестивалі мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську».