Російська ядерна енергія Угорщини

У середині січня 2014 року, коли більшість країн повільно прокидається після зимової сплячки, прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан і президент Росії Володимир Путін уклали міждержавну угоду, щоб побудувати ще два блоки ядерних реакторів у районі, де вже існує діючий реактор у місті Пакш.

Це питання стало предметом політичної перепалки в Угорщині. Дуже гостра політична атмосфера в Будапешті унеможливила об’єктивний розгляд нової ситуації. І які політичні та економічні питання зумовлюють суперечку? Як це питання розглядається в угорській політиці?

Віктор Орбан, (цього року йому виповниться 51 рік, прем’єр-міністр Угорщини з 1998 по 2002 і знову став прем’єром у 2010 році) — був відомим як антирадянський політик, який зберіг свою негативну оцінку і по відношенню до Росію. Він зробив собі ім’я, коли 16 червня 1989 року на похороні страченого в 1958 році прем’єр-міністра Імре Надя, закликав радянські війська вийти з Угорщини. Це додало йому деякого героїзму, хоча, по суті, радянське керівництво уже працювало над виведенням військ. Пізніше він продовжував жартувати над Радянським Союзом, якого він узагалі не знав. Його антирадянська, антиросійська риторика та незрілі жарти спричинили невдоволення у російських партнерів.

ФІДЕС (Альянс молодих демократів) і KDNP (Християнсько-демократична народна партія) перемогли на виборах у 2010 році, і отримали більш, ніж дві третини місць у парламенті. З такою більшістю можна було робити практично все, включаючи зміни основних законів і прийняти нову конституцію. При такій величезній концентрації влади в руках прем’єр-міністра, Орбан без вагання використовував і зловживав своїми повноваженнями, як це сталося одразу після формування уряду в 2012 році у разі конфіскації коштів приватних пенсійних фондів. Деякі з його самовільних рішень зумовили щирі сумніви у відданості Віктора Орбаа демократичним принципам. Попри ці сумніви, Угорщина справляє враження демократичної країни, хоча демократія тут серйозно обмежена.

У зовнішній політиці країни помітні дві тенденції у нинішньому уряді.

По-перше, максимізація суверенітету та маргіналізація зовнішнього впливу і моніторингу державних справ міжнародними суб’єктами. Як наслідок країна виплачує кредит, взятий попередніми урядами в МВФ і тепер фінансує державний борг зовнішніми запозиченнями на міжнародному ринку за значно вищою процентною ставкою, ніж яку пропонує МВФ. Це суперечить економічній доцільності, але не політичній логіці. Головною метою угорського уряду було уникнення моніторингу економічних показників МВФ і відповідно до його рекомендацій. З тієї ж причини в угорського уряду виникли суперечки з ЄС, зокрема й з питання фундаментальних цінностей, також низка правових спорів з Європейською комісією.

По-друге, уряд почав переорієнтовувати зовнішню політику країни під назвою «Східного відкриття». Це означає, зменшення залежності від Заходу в зовнішній торгівлі, інвестиціях та в більш широкому сенсі. В цей час майже 80 відсотків зовнішньої торгівлі Угорщини припадає на країни ЄС, і мета уряду скоротити цей показник до 70 відсотків.

Необхідно звернути увагу на те, що цієї мети можна буде досягнути за рахунок збільшення частки торгівлі поза ЄС або шляхом зменшення торгівлі між країнами ЄС. Для такої країни, як Угорщина, що в значній мірі залежить від зовнішньої торгівлі перше може бути раєм, а друге пеклом.

Очевидно, що прем’єр-міністр Угорщини насолоджується компанією колег, які очолюють неліберальні демократії починаючи з Москви до Пекіна і далі до країн Перської затоки. Зрештою, є одне питання, яке йому дороге: власна влада та її збереження.

Проте, на даний момент «Східне відкриття» не принесло йому жодних плодів. Отже, відкриття до Росії (а не до нерішучого Китаю, який вирішив розглядати Бухарест як свого головного партнера в Центрально-Східній Європі, а не Будапешт, що зумовило розчарування в останнього) є ідеєю, яка може прокласти міст між новонародженими ідеями Угорщини та реальністю.

Політичний сюрприз настав з підписанням великої угоди про будівництво двох нових ядерних реакторів-блоків, попри те що Угорщина при нинішньому уряді не мала особливо теплих стосунків з Москвою. Відтак не що інше, як чистий взаємний інтерес мотивував обидві сторони в їх спробі укласти велику угоди про інвестиції.

Росія вже давно намагається повернутися у Східно-Центральну Європу зі своєю атомною промисловістю. Два роки тому угорський глава держави (який виконує в основному церемоніальні функції) Ласло Шойом сказав в інтерв’ю, що на зустрічі з Володимиром Путіним російським партнером було сильно наголошено на двох питаннях. Одне з них це — модернізація та розширення виробництва атомних електростанцій російською компанією. Той факт, що Росія домоглася свого, має символічне значення. Це вписується, зокрема в довгих список російських зовнішньополітичних успіхів («справа Сноудена», сирійська хімічна зброя, ослаблення санкцій проти Ірану). Цікаво, що це також успіх і для Орбана. Це показує, що «Східне відкриття» має деяку перспективу і не повністю втрачене.

Якщо ми поглянемо на час підписання угоди, то зрозуміло, чому угорський політичний клас став розділеним з цього питання. Це не вписується в загальну тенденцію, пов’язану з урядом і прем’єр-міністром. Звичайно, не з Орбаном 1980-х і 1990-х. Однак з прагматичним, популістським Віктором Орбаном епохи початку цього століття це чудово вписується. Має значення влада, отримання економічної вигоди для підтримки політичної бази (друзі, люди зі свого села, товариші по команді в місцевій футбольній команді) і месидж, що уряд діє, і насправді керує. Має значення демонстрація активності, а відтак у політичному порядку і для медіа. Цього було досягнуто, і не тільки завдяки масовому контролю над електронними ЗМІ. Уряд упродовж багатьох років повністю тематизував політичний дискурс.

6 квітня 2014 року, тобто дуже скоро, в Угорщині відбудуться парламентські вибори. І залишається відкритим питання, чи була це гарна ідея підписати такий контракт менш, ніж за три місяці до цього. Хоча може вважати само собою зрозумілим, що партія Віктора Орбана переможе на виборах, і він сформує наступний уряд. Але не ясно чи буде більшість уряду такою переважною, як тепер. Очевидно, було кілька причин, щоб укласти угоду з Росією до виборів.

Що стосується економічних інтересів, то вони доповнюють один одного. З одного боку, російський «Росатом» хоче збільшити свою частку на ринку загалом і в Європі зокрема. Його економічний інтерес очевидний. Кожна компанія у світі робить те ж саме. Росія, як держава також зацікавлена ??в цьому питанні, оскільки будівництво атомних реакторів це великий бізнес. Російська держава і банківський сектор виступають за угодою як великий кредитор російського інвестора. Йдеться про майже 10 млрд євро. А це величезна сума, особливо для Угорщини, невеликої держави, якій відмовили у МВФ. Кредит має покрити 80 відсотків від загальної вартості інвестицій і буде відшкодовуватися у 30-річний період після завершення проекту. Знову-таки у цьому є чітка доцільність. Росія хоче укласти угоду і зараз має достатньо грошей, щоб кредитувати будівництво атомних реакторів. Надання кредиту також в інтересах Угорщини, якій традиційно (насправді впродовж століть) бракує інвестиційного капіталу. Угорщина буде відшкодовувати кредит, коли економіка Росії буде мати менше ресурсів від продажу нафти на світовому ринку.

Що ж до вартості проекту. Згідно з оцінками, це буде найдорожчий реактор, коли-небудь збудований «Росатомом». Проте Угорщина відшкодує кредитору, коли реактор уже вироблятиме електроенергією. Прем’єр-міністр Угорщини вважає, що це в інтересах країни виробляти 40 відсотків електроенергії на ядерних реакторах. Можливо, це так і є. Зате нині складніше сказати, чи буде це економічно доцільним. Але прем’єр-міністр Угорщини ніколи не вагався ухвалювати ризиковані і шкідливі рішення, допоки наслідки не ставали очевидними і не впливали сильно на популярність його уряду.

Поки не ясно, чи цей проект завдасть йому шкоди. Однак само собою зрозуміло негативні наслідки цього проекту якщо й будуть, то з’являться тільки з часом. Угорщина залишатиметься в боргах на вельми довгострокову перспективу і продовжуватиме витрачати більшу частку свого ВВП на обслуговування боргу. Відшкодування цього додаткового боргу буде завданням наступних двох поколінь. Поки не ясно, чи буде це мати наслідки для політичного курсу Угорщини, а й чи буде країна проводити політичний курс, який показує «більше розуміння» позиції Росії. В даний час політика угорського уряду зробить це можливим завдяки відходу Будапешта від усталених демократій після 20 років (1990 — 2010).

Пал ДУНАЙ — політолог, транзитолог, директор програм із міжнародної безпеки Женевського центру політики безпеки (Швейцарія)

Переклад Миколи СІРУКА, «День»