Українська жертва виявилася марною
Олекса ПІДЛУЦЬКИЙ, «День»
Учора пакистанський прем’єр-міністр Наваз Шариф заявив у інтерв’ю
японській газеті, що його країна готова укласти з Індією угоду про взаємну
відмову від застосування ядерної зброї. Це стало відповіддю на виголошений
напередодні заклик Делі розробити і підписати такий пакт.
У даному випадку збіглися інтереси двох заклятих ворогів, кожен із яких
претендує на роль регіональної супердержави в Південній Азії. Адже й Делі,
й Ісламабад зацікавлені в тому, аби після проведених обома країнами ядерних
випробувань якось заспокоїти стурбовану світову громадську думку, переконати
людство, що «нічого страшного не сталося».
Насправді ж індійські, а за ними пакистанські ядерні випробування знаменували
собою нову, і не найкращу, сторінку в історії людства. Боротьбу за нерозповсюдження
ядерної зброї, що протягом кількох десятиріч вела світова спільнота, можна
вважати програною. І Індія, і Пакистан де-факто стали ядерними державами
— не просто країнами, що мають ядерну зброю, а потугами, що претендують
на особливу роль у вирішенні долі світу. І, мабуть, Сполученим Штатам та
їхнім союзникам із Лондона й Токіо не вдасться знову загнати до пляшки
цього джина. Адже ані Росія, ані Китай, ані Євросоюз не підтримали по-справжньому
жорстких санкцій.
А рівень розвитку демократії та «стримуючих центрів» у політичному житті
цих країн виглядає катастрофічно недостатнім, аби визнати за ними моральне
право на страшну зброю. У «найбільш населеній у світі демократичній країні»,
як люблять називати свою державу індійські керівники, ще й досі значна
частина населення живе у злиднях, не переборено до кінця середньовічну
кастову систему, а релігійні та політичні суперечки повсякденно приводять
до вбивств. Пакистан — країна, де армія має в руках реальну владу, а уряд
— практично безсилий. Радість, із якою широкі верстви населення в обох
нових «великих державах» сприйняли звістки про «свої» ядерні випробування,
свідчить лише про загальнонаціональний комплекс неповноцінності, який не
може, на жаль, не впливати й на місцеві політичні еліти.
Україна, яка нещодавно «добровільно» (а якщо бути цілком відвертими,
то під шаленим тиском із боку як Заходу, так і Росії) позбулася третього
за величиною ядерного арсеналу в світі, у цій ситуації однозначно програє.
За логікою розвитку подій Індія і Пакистан тепер можуть, як ядерні держави,
претендувати на місця і в Раді безпеки ООН. А за ними спробувати легалізувати
свій ядерний статус можуть і Іран, і Ірак, і Ізраїль. Ядерний клуб із елітарного
перетворюється на масовий.
