Диктатори їздять верхи на тиграх, боячись з них злізти. А тигри тим часом починають відчувати голод.
Вінстон Черчилль, державний діяч Великої Британії, письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Сергій КАМИШЕВ: Нам потрібно по-новому подивитися на Китай

1 вересня, 2007 - 00:00
ФОТО АВТОРА

Сьогодні гостем рубрики «Україна у світі» є Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китайській Народній Республіці і за сумісництвом у Монголії Сергій Камишев, якого було призначено на цю посаду у березні 2004 року. До цього (з 1998 по 2000 рік) він очолював українську дипломатичну місію в Ліванській Республіці і за сумісництвом був Повіреним у справах України в Сирійській Арабській Республіці. Чи грає Китай за міжнародними правилами і чи зацікавлений він в обвалі американської валюти? У чому привабливість китайської моделі на противагу американській? Чи може Україна і як закріпитися на велетенському китайському ринку? Як привабити китайські інвестиції та туристів в Україну і ліквідувати диспропорцію у торговельному балансі, який утворився внаслідок фактичного припинення експорту українського металу в Китай? Про це — «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю українського посла в КНР.

ПЕКІН, ВАШИНГТОН І ДОЛАР

— Деякі експерти стверджують, що після 2001 року, коли відбулися відомі теракти в США, світ не помітив, як Китай переріс у супердержаву. Чи відповідає це дійсності?

— Я думаю, що звичайно США помітили. Сьогодні ми бачимо, що існує дуже міцний зв’язок між США і Китаєм, економіки яких дуже залежать одна від одної. У Китаї постійно бувають керівники американського уряду. Давно між цими країнами триває діалог щодо співвідношення юаню до долара.

— Пане посол, а чи може Китай вплинути на курс долара? Останнім часом у пресі часто з’являються публікації, у яких стверджується, що Китай може навіть обвалити американську валюту.

— Я думаю, що ні Пекін, ні Вашингтон у цьому не зацікавлені. За останні три роки відбулася ревальвація юаня приблизно на 8 відсотків і вона триває. Це свідчить про те, що американці і китайці знаходять спільну мову з цього питання. І те, що іноді хочеться показати як якийсь конфлікт чи загострення конфлікту, насправді є діалогом двох глобальних потуг, які знаходять спільну мову і це дуже добре, в тому числі і для нас.

«СЬОГОДНІ НЕ ТРЕБА СКАРЖИТИСЯ НА АКТИВНІСТЬ КИТАЮ...»

— Нещодавно німецький канцлер Ангела Меркель під час прес-конференції з китайським прем’єром закликала Китай «грати за правилам» і вона висловила стурбованість, що Китай фактично окупував Африку. На вашу думку, чи грає Китай за міжнародними правилами?

— Я б сказав, що після вступу до СОТ Китай дотримується міжнародних правил. Інша справа, що Китай сьогодні є більш активним і у хорошому сенсі більш агресивним на міжнародних глобальних ринках, у тому числі на ринку Африки. І це є не проблемою Китаю, а його досягненням. Якщо ми візьмемо Африку, то Китай від двостороннього спілкування сьогодні піднявся на вищий рівень і спілкується з континентом у цілому. Він регулярно проводить саміт Африка — Китай. До керівництва КНР одночасно приїжджають до 40 президентів африканських країн. І це свідчення того, що Китай приваблює ці країни.

— Чим?

— Він приваблює інвестиціями і тим, що робить в Африці багато соціально спрямованих проектів. І це зрозуміло — він хоче розповсюдити свій вплив на африканський континент. І тому, на мою думку, сьогодні не треба скаржитися на активність Китаю, а проводити свою політику в Африці, якщо така є. Або знаходити щодо України тоді, можливо, місце в трикутнику: Африка — Україна — Китай. Якщо в нас є десь зв’язки, а в китайців є ресурси, то чому б їх не об’єднати.

«КИТАЙЦІ ВИЯВИЛИСЯ КРАЩИМИ МАТЕРІАЛІСТАМИ...»

— А якщо все-таки подивитися на майбутнє, то чи не може стати у світі провідною китайська модель «м’якого впливу», на противагу американської моделі просування демократії як мирним, так і не мирним шляхом, що маємо в Іраку?

– Це цікаве запитання. І тут може бути декілька відповідей. По-перше, Китай пропонує програму обопільного виграшу, тобто win-win, коли економічне зростання Китаю є вигідним і для учасників глобального ринку.

Тобто він каже, будь ласка, знаходьте своє місце і отримайте свою частку на цьому величезному ринку Китаю і на ринку довкола нього. Що стосується моделі, я думаю, настав час переглянути наші стереотипні та ідеологічні шори. Попри те, що правляча партія Китаю називається комуністичною, вона законодавчо визнала недоторканість приватної власності. І вже декілька років партія приймає до своїх лав «свідомих та передових» капіталістів. І цей процес розвивається. Тому КПК слід розглядати як дуже серйозну правлячу партію, яка має величезну структуру, добре скоординована й абсолютно чітко знає, що їй треба робити. Більше того, правляча партія ставить питання, що вона має йти попереду реформ, які відбуваються в Китаї. І поки що, як ми бачимо, їй вдається це успішно робити. Все це дуже добре усвідомлює апарат КПК і над цим працює. Я думаю, що китайці виявилися кращими матеріалістами, ніж свого часу були керівники Радянського Союзу. Тому що реформи вони почали з економіки, а не з ідеології. І звичайно, зараз вони кажуть, що будують соціалізм з китайською специфікою. Хоча в реальності йдеться про побудову повноцінного ринку з доволі жорсткими нормами та мінімальними поки що соціальними гарантіями.

— Ви сказали, що китайська модель є привабливою, але чому тоді багато китайців масово втікають в інші країни, зокрема через нашу країну?

— Такий погляд, що китайці втікають з країни, є дещо застарілим. Сьогодні китайців особливо і не тримають, бо в Китаї є свобода пересування. Якщо громадяни Китаю хочуть працювати в інших країнах, то уряд сьогодні не чинить цьому перепони. Разом з тим, китаєць завжди залишиться китайцем, хоч би де йому довелося жити. Він буде добре знати, де розташоване посольство його країни і, що цікаво, сьогодні керівництво КНР дуже жорстко ставить завдання щодо захисту прав китайців за кордоном, незалежно від того, яким чином китаєць опинився в Західній Європі чи Африці, чи будь-де. Окрім цього, це і підтримка китайського бізнесу. Якщо китаєць переїжджає в іншу країну, то, як правило, він займається бізнесом і ніколи не втрачає зв’язку зі своєю батьківщиною. У цьому є китайська специфіка. І тому сьогодні китайський уряд і правляча партія допускають дуже великий ступінь свободи. Мешканці китайських сіл можуть полишити свої села і взяти безпосередньо участь в урбанізації, яка бурхливо триває в Китаї. Це виправдано. Це також ринок, який почав працювати в Китаї. Там є інший аспект проблеми: це — легальна чи нелегальна міграція. Але це проблема тих країн, які приймають китайців або відчувають на собі вплив китайської діаспори. До речі, у витоку китайців за кордон є і позитивний елемент, який полягає в тому, що найкращою китайською базою чи плацдармом у Східній чи Центральній Європі є Угорщина, де серед постсоціалістичних країн є найбільша китайська діаспора. За цими кварталами і чайнатаунами ідуть китайські інвестиції. Бо хоч як це дивно, китайський уряд не залишає свою діаспору на самоті.

Я думаю, що нам, з одного боку, треба боротися з нелегальною міграцією з Китаю, як ми боремося з будь-якою міграцією з будь-якої держави. З іншого боку, оскільки проникнення китайців і створення чайнатаунів у великих містах світу є старим процесом, з яким потрібно не лише боротися, а й готуватися до того, як нам співіснувати з китайцями в цьому світі.

«...ЗМІНИ В ЗАПЛАНОВАНОМУ ТА ЦИВІЛІЗОВАНОМУ ВИГЛЯДІ»

— Як, на вашу думку, все-таки може еволюціонувати комуністична ідеологія і компартія Китаю?

— Я вже сказав, що китайці почали реформи з економічного аспекту. І думаю, що вони на правильному шляху. Якщо 10 років тому Гонконг приєднували до материкового Китаю, тоді був доволі великий потік людей, які покидали цей острів, побоюючись негайного втручання Китаю в устрій Гонконгу, то тепер відбувається зворотний процес. Мало того, що всі повернулися до Гонконгу, який сьогодні переживає економічний бум завдяки тому, що це сьогодні єдина офшорна зона, яка обслуговує весь материк. Туди стало їхати більше людей. І тому, звичайно, це вплине на процеси демократизації всього суспільства, але через певний час і абсолютно на іншому рівні. Коли суспільство стане заможним, у Китаї, звичайно, відбудуться якісь зміни. Але це будуть зміни в запланованому та цивілізованому вигляді.

— А як щодо інакомислення в Китаї, чи не вплине секта Фалунь гон на міцність комуністичної ідеології і основи компартії?

— Я думаю, що діяльність цієї секти можна вивчати і вести якусь дискусію щодо її активності. В діяльності цієї секти або в ставленні наших людей до цієї секти є певний елемент східної екзотики. Все, що пов’язано зі Сходом: феньшунь, ушу і китайська мова приваблює. На все це сьогодні є великий попит. Я своїм китайським колегам завжди раджу: відкривайте свій культурний центр на кшталт Інституту Гете, Інституту Сервантеса і, я впевнений, що більша частина людей, яких з тих чи інших причин приваблює діяльність цієї секти, завтра прийдуть на курси китайської мови чи східної кухні і просто розберуться, що то за секта і що таке сучасний Китай. Я впевнений, що згодом Китай знайде рішення цієї проблеми в міру того, як буде поліпшуватися матеріальний стан китайців.

«КИТАЙ БУДЕ І З РОСІЄЮ, І ЗІ США»

— Для Китаю є важливим поняття життєвого простору. І враховуючи, що населення зростає й у минулому китайці вважали своїми землі на півночі, які потім були в нього відібрані, чи не може Китай почати збирати свої старі території? І чи не буде в такому випадку він становити загрозу Росії, з якою він зараз дружить і в якої закуповує сучасне озброєння?

— Я думаю, що останнім часом ця проблема трохи заполітизована. І, можливо, це зроблено свідомо. Зі свого боку, китайське керівництво займає цікаву позицію і звертає увагу на те, що таке Китай і його історія. Жодного разу Китай не виступав у ролі загарбника інших територій. І більше того, вони зазначають: «ми побудували Велику китайську стіну. Якщо ми агресори, навіщо нам будувати стіну. Ми її збудували, щоб захищати себе і щоб у нас не відібрали те, що ми маємо». Де сьогодні стіна і території, про які ми сьогодні розповідаємо? Це риторичне запитання. На мій погляд, буде інший варіант. Дійсно, якщо є простори, які немає кому освоювати, то їх можна освоювати на взаємовигідній основі. І до цього сьогодні веде глобалізація, інтеграція, СОТ. Тому я думаю, що Росія і Китай знайдуть спільну мову, як вирішувати це питання. Оскільки сьогодні кожен четвертий або п’ятий мешканець планети — китаєць, то, звичайно, ми маємо бути готовими до того, що вони будуть у кожній країні, я маю на увазі, перебувати і працювати в цивілізованих рамках. Тим більше, зрозуміло, що в китайців, які їдуть в інші країни, є сильна мотивація, і вони звикли до того, щоб працювати і торгувати, вони непогані бізнесмени. Тому маємо або запропонувати іншу програму, або погодитись.

— Бжезинський застерігав раніше Росію, щоб вона дружила зі США, Європою. І якщо згадати старі часи, коли Китай намагався зіткнути «лобами» СРСР і США. Яким ви бачите в майбутньому Китай: самого по собі чи все-таки він буде з Росією до кінця чи, можливо, зі США?

— У Китаї є древній і дуже добрий концептуальний метод визначення будь-яких, зокрема безпекових питань. Китай ніколи не буде зав’язаний на одного партнера, це не його методика. Він завжди буде мати декілька партнерів. Тому сказати, що Китай буде тільки з Росією чи тільки зі США неправильно. Він буде і з Росією, і зі США. Це чисто китайський підхід. Якщо взяти енергетичний вимір безпеки Китаю, то сьогодні він купує нафту в усьому світі: в Саудівській Аравії, в Чавеса, намагається добувати в Судані. Це підхід до питань безпеки. Коли ми роз’ясняємо китайцям, що таке ГУАМ, то кажемо, що це використання їхнього досвіду. Мовляв, не по-китайськи бути залежним від одного джерела енергопостачання. Тому що ми робимо резервний шлях для того, щоб отримувати альтернативну нафту або газ. І це китайці сприймають.

«КИТАЙ — ЦЕ НАШ СТАРИЙ РИНОК»

— Пане посол, давайте тепер поговоримо про українсько-китайські відносини. Відомо, що Україна мала добрі контакти з Китаєм у багатьох сферах. Як нашій країні не втратити це, а можливо, ще й більше закріпитися на китайському ринку?

— Президент України Віктор Ющенко під час виступу перед українськими послами відзначав, що ми трішки зволікаємо в Азії. Я можу сказати, як держава ми не зволікаємо. Сьогодні посольство як представництво держави відкрило для українського бізнесу двері на всі перспективні ринки, на яких ми можемо продавати наші вироби або технології, в тому числі ринки для постачання обладнання на китайські атомні станції. За 20 років китайці мають збудувати 32 реактори потужністю 1МВт. Це лише по міжнародних проектах — 50 млрд. доларів. Але є ще маса інших проектів, у яких китайці будують атомні станції за своїми проектами. Це необмежений сегмент ринку для постачання наших турбін, насосів, арматури.

Фактично за ініціативою посольства відновлено постачання нашої гірничої техніки на китайські шахти. І це зрозуміло для тих, хто системно дивиться на стан речей. Китай сьогодні видобуває 2,4 млрд. тонн вугілля на рік. А якщо пригадаємо, Радянський Союз у свої кращі роки видобував 750 млн. тонн. Це величезний ринок для нашого обладнання. Сьогодні завод ім. Малишева підписав контракт на десятки мільйонів доларів на постачання своїх бурильних комбайнів для роботи в Китай. Хоча китайці роблять подібні комбайни, але вони не такі надійні, як українські. Тому зараз йде мова про будівництво заводу з виробництва таких комбайнів у Китаї.

Слід нагадати, що Китай — це наш старий ринок. У нас немає проблеми там, де працюють наші старі державні компанії, такі як «Укрспецекспорт». Китайська народна армія модернізується і ми в рамках існуючих міжнародних правил постачаємо туди українську спецтехніку. Цей сегмент діє. Що стосується авіації, можу сказати, нещодавно в українській пресі було повідомлення, що на МАКСі в Москві китайці запропонували купити акції АНТК ім.Антонова.

«КИТАЙЦІ СКРІЗЬ ВСТИГАЮТЬ, БО НІКУДИ НЕ ПОСПІШАЮТЬ»

— А чого так довго вони думали? Адже відомо, що китайці тривалий час співпрацюють з цим українським авіаційним науково-технічим комплексом.

— А китайці завжди довгим думають. Знаєте, чому китайці скрізь встигають? Це тому, що вони нікуди не поспішають. У них діє такий колективний розум, якому можна позаздрити.

Схоже, що критична маса, яка в тому числі створювалася посольством, починає діяти. І сьогодні виробники китайської авіабудівної галузі схиляються до того, щоб саме з Україною робити величезний проект з проектування і виробництва нового вантажного літака.

— Можливо, мова йде про Ан-70?

— Ні, це не буде Ан-70, а китайський проект з використанням українських технологій. Місяць тому я зустрічався з президентом найбільшого китайського виробника літаків AVIC-I, який розповів мені, що китайська сторона зацікавлена в закупівлі у нас літака Ан-140 разом з технологією і авіаскладальним заводом. Це був би дуже добрий проект, бо сьогодні Китай, купуючи сотні літаків Boeing і починаючи складання літаків Airbus у себе в Цяньзіні, все одно відчуває дефіцит, регіональних літаків. Сьогодні піднімаються китайські міста, в яких мешкає 1—2 млн. людей, а це за китайськими масштабами невеликі міста. Але вони потребують авіасполучень. І ось тут будуть потрібні наші «Антонови». 19—20 вересня в посольстві пройде конференція «Україна—Китай. Співпраця в авіабудівельній галузі: проблеми та перспективи». Як правило, подібні конференції ми організовуємо на тлі великих міжнародних виставок, щоб наші експерти могли отримати подвійний ефект: побути у нас на конференції і ще відвідати виставки. Я думаю, що ця конференція додасть критичної маси, яка потрібна для того, щоб переконати китайських партнерів мати справу щодо найбільших проектів у авіації все-таки з нами.

— А в суднобудуванні можуть бути якісь спільні проекти? Адже відомо, свого часу Китай закупив корпус авіаносця «Варяг», а під час візиту в Китай колишній президент Леонід Кучма запропонував Китаю купити ракетний крейсер «Україна»

— Щодо суднобудування можу сказати, що наші замовники почали замовляти судна в Китаї. Це глобальна тенденція. В Китаї сьогодні дешевше збудувати корабель, ніж в Україні. Водночас зводити нашу співпрацю в суднобудуванні до того, чи продамо ми цей крейсер, чи ні — це буде трішечки епізодичний підхід.

Певні переговори з цього питання тривали, але це вже така військово-технічна специфіка, якою мають займатися експерти. Інша справа, що китайцям цікавий наш досвід у будівництві великих, зокрема військових кораблів. У нас триває дуже серйозна співпраця з постачання двигунів для китайських суден. Сьогодні ведуться доволі перспективні переговори щодо замовлень на наших верф’ях специфічних танкерів для Китаю. Для того щоб возити скраплений газ з Австралії, китайці дивляться, де їм розмістити замовлення на флот специфічних танкерів з подвійним корпусом і необхідними системами захисту. У нас є ширші перспективи у цій галузі і, я думаю, що вони будуть розвиватися у міру того, як наш бізнес буде розуміти, що Китай сьогодні є центром, у тому числі суднобудування.

«КИТАЙ СТАЄ ГЛОБАЛЬНИМ ІНВЕСТОРОМ...»

— А як Україні привабити китайські інвестиції, щоб завантажити ті ж верфі, які випускають танкери?

— Ми починаємо дивитися в бік Китаю, в тому числі як на потужного інвестора. В чому полягає проблема китайських інвестицій із закордону взагалі? На сьогодні Китай є 14-м за обсягом інвестором за кордоном. Це для нього і не таке високе місце. Але питання полягає трішечки в іншому.

У своєму виступі під час наради українських дипломатів за участю прем’єр-міністра Віктора Януковича я запропонував розглянути можливість створення урядом державної компанії, яка працювала б виключно на залучення та освоєння масштабних закордонних інвестицій. Я думаю, що нам слід було б почати з того, щоб мати чіткий перелік національно важливих інвестиційних проектів. Скажімо, мережа автобанів у загальнонаціональному масштабі чи реконструкція 5—6 аеропортів. Китай, золотовалютні резерви якого сьогодні складають 1,3 трлн. доларів, сьогодні фактично змушений іти з інвестиціями за кордон, щоб цей ресурс не впливав на перегрів ринку. Китайський уряд намагається на основі цього резерву створити 2-3 інвестиційні фонди, які б контролювались урядом.

Якщо ми на цьому етапі, коли китайці тільки збираються масштабно інвестувати, поквапимось і запропонуємо їм чітку схему роботи і перспективу, то змогли б через китайські інвестиції сприяти вирішенню своїх загальнонаціональних проблем. Це транспортні коридори, тунелі, яких у нас не вистачає ні під Дніпром у Києві і, можливо, під Керченською протокою. Все це в Китаї робиться, і для них обсяг декілька сотень мільйонів доларів не є великим. Я вважаю, що через компанію з освоєння закордонних інвестицій під національно важливі проекти ми могли б дійсно виконувати ті проекти, які просували б Україну. Це інфраструктура. В Китаї сьогодні чудова інфраструктура — це аеропорти і дороги. Вони кращі, ніж у США, причому це визнають самі американці.

Подивіться, з чого почав бідний Китай — з інфраструктури. Якщо держава збудує дороги, аеропорти, термінали, порти і коридори, тоді бізнес повезе свої товари, почне платити тарифи, податки і загалом почне працювати вся система. Сьогодні це ми могли б зробити з Китаєм. Тому що обсяг інвестицій міг бути просто критично великим для України. І в нас для цього створені політичні умови. Працюють доволі хороші двосторонні комісії і підкомісії. Єдине, що потрібне, —спеціальна концентрація уваги і сил під цю ситуацію. Тому що Китай стає глобальним інвестором. І ми ще можемо потрапити в цей потяг.

Я хотів би додати, чому саме так ми підходимо до своєї роботи в Китаї і її економічної складової. Як керівник посольства я відчув, що економічний розвиток Китаю і наші хороші партнерські відносини з ним дозволяють сьогодні на будь-яку загальну українську проблему економічного плану, на будь-який виклик дати українсько- китайську відповідь. Уряд каже: треба врятувати авіабудівельну галузь — ми миттєво надаємо свої пропозиції. Просто розмір Китаю сьогодні дає змогу у двосторонньому форматі відповідати на будь-які загальнонаціональні проблеми. Потрібна мережа доріг — немає проблем. Будівельний банк Китаю готовий кредитувати. Інша справа, чи готові ми приймати великих і масштабних китайських інвесторів. Наведу такий приклад. Після нашої конференції «Україна—Китай. Газ, нафта і енергетика — перспективи співпраці» ми переконали одного з найбільших учасників китайського нафтогазового ринку — компанію «Сайнапек» взяти участь у тендері на прикерченську ділянку вуглеводнів. Китайці своєчасно перерахували гроші і готові були взяти участь у цьому тендері. Але вони не лише не отримали пакета від українських організаторів тендеру, їм навіть гроші не повернули. Вибачились, написали, що хтось забув, а хтось пішов. Так виникає питання. Чи готовий великий національний капітал в Україні мати поруч китайського інвестора? На мою думку, існує загрозлива тенденція, коли великий український капітал, який, до речі, неохоче йде на китайський ринок з українським товаром, радше купить дешеві китайські автомобілі і продасть тут їх дорожче, ніж виявить готовність мати поряд такого могутнього конкурента.

Чому я закликаю йти в бік проектів національного масштабу і створення державної компанії? Щоб не було конкуренції. Ми знаємо, що нам треба збудувати стратегічну дорогу, залучаємо Китай і будуємо її. І так люди робили і в Китаї, і в Японії.

— До речі, чи є розуміння з боку президента і прем’єра, що з Китаєм треба працювати системно і як цього можна досягти?

— Я думаю, що таке розуміння має бути. Окрім того, має бути розуміння того, що заважає системному підходу. У посольстві працює 20 дипломатів-китаїстів. Для Китаю цього замало. Але де ви знайдете в іншому посольстві 20 фахівців, які працюють на розвиток двосторонніх відносин з такою потугою, як у нас. Тому ми передали уряду через МЗС програму торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва з Китаєм на 2006-2010 роки, що збігається з китайською п’ятирічкою. Це є квінтесенція роботи посольства на економічному науково-технічному напрямку. Ми дали програму, яку, як з’ясувалося, не спромоглися зробити за 15 років дипломатичних відносин. Це перша програма торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва з такою країною. Так, питання полягає в системній площині. Це якраз те, що робиться в Китаї.

— До речі, як розвивається наукова співпраця з Китаєм, чи вміємо ми комерціалізувати свою науку у відносинах з цією країною?

Оскільки ми маємо традиційно хороші партнерські і політичні відносини і розуміємо один одного з усіх проблемних питань, то, виходячи з економічного розміру Китаю, наш пріоритет має полягати саме в розвитку торговельно-економічних і науково-технічних відносин. І це збігається з пріоритетом Китаю в наших відносинах. Сьогодні ми перебуваємо у тридцятці двосторонніх пріоритетів Китаю. За рахунок високого рівня фундаментальної і прикладної науки, дослідження космосу, авіабудування, суднобудування, ракетобудування, подвійних технологій, високого рівня освіти. Сьогодні у нас вчиться 8 тис. китайців, які кожного року в бюджети університетів приносять 16 млн. доларів. У нас є дуже серйозна співпраця в галузі академічних інститутів. Це величезний резерв. Зараз ми займатимемося співпрацею академічних інститутів. У нас дуже великий обсяг спільних досліджень. Треба подивитися, яка комерціалізація цих відносин, куди йдуть кошти від цієї співпраці. Я переконаний, якщо ми систематизуємо співпрацю в галузі надання наукових послуг та передачі технологій, ми зможемо зрівняти баланс, який не на нашу користь після того, як з Китаю пішов метал вартістю 1 млрд. доларів. Це було викликано тим, що Китай сам почав експортувати метал. Саме тому посольство шукає нові можливості для того, щоб вирівняти баланс. Наукові послуги, передача технологій мають заміщати цей метал. Тому в розробленій посольством програмі величезна частина присвячена саме науково-технічній співпраці. Це космічна тематика і створення спільних технопарків. Ми зараз працюємо над створенням першого українсько-китайського технопарку в Україні. Створені нами технопарки в Китаї працюють доволі ефективно, але сьогодні кращі вчені України вже не поїдуть до Китаю, вони живуть у Києві, і китайці це зрозуміли. Технопарк планується створити на базі Київської політехніки і на базі політехнічного університету Ціньхуа. До речі, цей університет закінчив голова КНР, який досі патронує цей заклад.

«...ПОТРІБНЕ ТУРИСТИЧНЕ ЛОБІ»

— Пане посол, на вашу думку, що треба робити, щоб більше китайців відвідувало Україну?

— Думаю, що нам потрібно по-новому подивитися на Китай. Зараз в Китаї кількість заможних людей дорівнює приблизно населенню України. Вони сьогодні подорожують скрізь. Приїдьте на центральну площу Будапешта — там половина буде китайців. Сьогодні Велика Британія підписала угоду про груповий туризм з Китаєм. Подібну угоду з Китаєм підписав ЄС. Ми до цього часу зволікаємо. Думаємо, чи це не збільшить нам нелегальну міграцію. Немає серед категорії заможних китайців, які купують ваучер за 1 тис. доларів, тих, хто втікатиме. У них є інші шляхи. Це застарілий погляд на Китай. Тим більше, китайці мають певну ностальгію за екс-радянськими символами. Зокрема, за Павлом Корчагіним. Коли транслювався телефільм «Як гартувалася сталь» люди зникали з вулиць. Усі були прикуті до екранів. Вони сьогодні готові їхати в Боярку, і це міг би бути абсолютно специфічний напрямок китайського туризму. Китайці сьогодні готові платити гроші. До речі, туризм також є резервом, який міг би наповнювати наш торговий баланс.

— А щоб більше українців їхало в Китай?

— Українців їздить у Китай значно більше, ніж китайців до України. Свого часу був такий комерційний інтерес, коли ще бізнес робили у валізах. Зараз бізнес став контейнерним, тому люди зараз дійсно багато подорожують по Китаю. Відверто треба сказати, що в Китаї набагато краща, ніж в Україні, туристична інфраструктура. Це сотні чудових готелів, продумані маршрути, багато історичних пам’яток та місць, які входять до переліку ЮНЕСКО. Зрозуміло, що це Велика Китайська стіна, теракотові воїни. Щоб наших людей більше їхало в Китай, мабуть, потрібне туристичне лобі. Але, на жаль, я його не відчуваю ні з китайського боку, ні з українського.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: