«Щеплення від диктатури влади»

Болгарія святкуватиме цього року десятиріччя перебування в  НАТО й сім років — у ЄС. Однак ця країна й досі не позбулася тоталітарного минулого. Про це свідчить звернення президента Болгарії Росена Плевнелієва з нагоди Дня пам’яті жертв комуністичного режиму, який було засновано 2011 року. Глава болгарської держави закликав архівувати, оцифрувати й представити Державному архіву всі документи, пов’язані з діяльністю комуністичних спецслужб. «Зараз певні сили активно шукають причини та способи, щоб ніхто не читав цих документів, завдяки чому можна маніпулювати істиною, оскільки це зручно деяким людям», — заявив Плевнелієв під час спеціальної церемонії, присвяченої подіям 1 лютого 1945 року. Нагадаємо, в ніч з 1 на 2 лютого 1945 р. було виконано перший смертний вирок «Народного суду», сформованого після звільнення Болгарії радянською армією від фашистської окупації. Вирок стосувався принца-регента Кирила Преславського Сакс-Кобург-Готського, голови Ради міністрів Богдана Філова, генерала Миколи Міхова та ще 17 міністрів.

«Після 25 років ніщо не має триматися в таємниці. Кожна людина повинна мати доступ до цієї інформації, й ніхто не повинен виконувати роль посередника, читаючи архіви замість нас. Ми не потребуємо посередника між нами та істиною. Усі громадяни, школярі та студенти мають право дізнатися правду про секретні служби тоталітарного режиму. Ми мусимо раз і назавжди покласти край спекуляціям із приводу державної безпеки комуністичної епохи і зберігати інформацію про це в державних архівах, а  забезпечити кожному доступ до них в інтелігентній манері, як це вже давно зробили європейські країни», — сказав президент у своєму зверненні.

Він також зазначив, що найбільш серйозним недоліком у болгарських трансформаціях була неспроможність надати недвозначну оцінку злочинам, скоєним комуністичним режимом. «Натомість робилися спроби створити паралельну реальність і міфи про Тодора Живкова як «особи, що належить народу»; про «добрих» чиновників служби безпеки комуністичної ери, які «служили не одній партії, а всій державі». Тим часом як про табори, тюрми і акти терору, скоєні цими ж «професіоналами» проти болгарського народу, вигідно було  забувати, — сказав президент.

У своєму зверненні президент також звернув увагу на те, що в роки трансформацій різні політичні партії намагалися приховати правду про секретну службу тоталітарної держави. «Досить це терпіти! Ми повинні нарешті перегорнути цю сторінку в гідний спосіб, ми і так завдали багато шкоди, не прочитавши її до кінця», — підкреслив Плевнелієв. 

«Сьогодні ми віддаємо належне людям, які пожертвували своїми життями, щоб отримати право пропагувати свої ідеї. Віддаючи належне цим гідним болгарам, ми повинні працювати, поширювати й просувати наші ідеї вільно, як це робили вони. Ми повинні захищати наші політичні погляди, дотримуючися демократичних правил і будуючи державу, яка керується верховенством права», — зазначив глава держави. На його думку, шлях до досягнення болгарського національного ідеалу «чистої та священної республіки» і національної єдності лежить через чесну інтерпретацію фактів».

Щодо фактів. Під час радянської окупації Болгарії було створено «народні суди», які винесли майже 2800 смертних вироків і майже 2000 пожиттєвих ув’язнень. Тим часом під п’ятою болгарської Комуністичної партії, масові вбивства і страждання вийшли далеко за рамки просто бійні «народного суду». Майже 5000 сімей було відправлено на заслання, а до кінця 1945 року близько 10 тисяч осіб перебували в таборах для інтернованих, умови в яких були жахливими й де були скоєні жорстокі вбивства і тортури. 

За оцінками істориків, від 30 до 40 тисяч болгар було вбито в перші роки болгарського комуністичного режиму, але знищення записів і офіційна брехня в роки «соціалістичного правління» означають, що про точні цифри, мабуть, ніхто ніколи не дізнається.

Треба зазначити, що в Болгарії й раніше вживалися певні заходи щодо боротьби з тоталітарним минулим. Зокрема уряд ухвалив рішення, згідно з яким особи, котрі співпрацювали зі спецслужбами при соціалізмі, не зможуть обіймати вищі дипломатичні посади.

Чимало щодо цього робиться і в інших країнах колишнього соціалістичного табору. Кілька місяців тому парламент Угорщини ухвалив закон, який дозволить відкрити архіви таємної поліції. 2012 року Центр дослідження геноциду та опору жителів Литви опублікував списки резервістів КДБ, серед яких виявилися члени провідних литовських політичних партій, яких пізніше було виключено з партійних лав. У Молдові вже рік як дозволено вільний доступ до справ про злочини часів радянського комуністичного режиму. У Грузії заборонено обіймати високі державні посади колишнім співробітникам КДБ чи партійним керівникам.

Експерт із доступу до архівів Центру досліджень визвольного руху Ігор Кулик вважає, що розсекречення архівних документів радянських спецслужб дає можливість не тільки відновити правду про власну долю чи минуле своєї родини, а й не допустити приходу до влади колишніх агентів КДБ і звільнити від них органи влади та навчальні заклади. «Розсекречені архівні документи про радянське тоталітарне минуле мають стати щепленням від диктатури влади та можливості порушувати права громадян», — зазначає Ігор Кулик на веб-сайті Центру досліджень визвольного руху.

Зрозуміло, що для України, яка зазнала Голодомору і більше ніж півстоліття тоталітарного сталінського правління, тема розсекречення архівів секретних служб радянського періоду також є актуальною. А в системі КДБ були колосальні архіви, відзначив в інтерв’ю Радіо Свобода  перший голова СБУ Євген Марчук. За його словами, перегляд справ, які лежали в архівах КДБ,  розпочався наприкінці 1987 року, коли він обіймав посаду начальника полтавського управління КДБ і відповідав за організацію реабілітації.  «В нас було приблизно в Україні десь 1700 тисяч таких справ, які треба було переглянути», — зазначив він.

Другий поштовх до розсекречення архівів КДБ відбувся за президентства Віктора Ющенка. Тоді СБУ активно взялася за реабілітацію «білих плям» української історії. Фактично це відомство взяло на себье місію, яку фактично мав би виконувати Інститут національної пам’яті України. Першою інформаційною кампанією СБУ, що викликала резонанс, стала виставка розсекречених архівів, що стосувалися періоду Голодомору в Україні 1932-33 рр. Після цього СБУ організувало переносну виставку «Українська Повстанська Армія: історія нескорених».

А після приходу до влади президента Віктора Януковича, який разом з Партією регіонів не визнав Голодомор геноцидом українського народу, ситуація з розсекреченням архівів застопорилась. «В Україні залишається ще чимало засекречених архівів КДБ, які, починаючи з 2010 року, системно закривають. Робота, яку ми проводили в 2008—2010 рр., відкриваючи ці архіви, зараз нівельована і вся політика в архівній галузі спрямована на обмеження доступу до документів КДБ, — сказав «Дню» історик, екс-директор Державного архіву Служби безпеки України Володимир В’ЯТРОВИЧ. 

«День» звернувся із запитом до Глави Служби безпеки України Олександра Якименка з проханням прокоментувати ситуацію із розсекреченням архівів КДБ, які зберігались в Україні і пояснити, чому починаючи з 2010 року їх стали систематично закривати. На момент підготовки номера ми не отримали відповідей від СБУ.

Разом з тим цілком очевидно, що про минуле про історію своєї країни потрібно знати. Громадяни мають на це право, а політики, які претендують на керівні посади в уряді тим більше повинні знати все про своє минуле, в тому числі про діяльність секретних служб. І в цьому відношенні дуже своєчасними є такі попередження застереження колишнього міністра закордонних справ Литви, парламентарія Аудронюса Ажубаліса щодо ролі історичної пам’яті. «Історична пам’ять народу вже давно стала винятковим полем інформаційних війн, завоювавши яке, можна зламати самосвідомість народу, тому, усвідомлюючи цю загрозу, хоч і з запізненням, але ми повинні вживати заходів», заявив він в ході свого виступу на семінарі, організованому литовськими консерваторами семінарі «Створення сучасної Литви: м’яка стратегія стримування Росії», який проходив 7 лютого о Вільнюсі.

Очевидно, що цю істину мають засвоїти всі політики в Україні і одним із кроком до цього має стати розсекречення архівів КДБ.