Сигнал Будапештові

Окрім зусиль щодо порятунку євро й ряду економік єврозони від дефолту, початок року позначено масовими демонстраціями протесту угорців проти набуття чинності з 1 січня нової конституції країни й низки законів, а також новою хвилею критичних відгуків на ці події європейських ЗМІ, політичних і громадських діячів, керівників Євросоюзу.

Уряд Угорщини на чолі з прем’єр-міністром Віктором Орбаном звинувачують у відступі від європейських стандартів демократії, у спробі узурпувати владу, протиставити Угорщину решті країн ЄС, збудувавши авторитарну модель управління країною. Формат газетної статті не дає можливості викласти вичерпний аналіз тексту конституції, проте зазначені в ній тенденції спонукають пильніше придивитися до того, що відбувається в наших сусідів.

В Угорщині керівна партія ФІДЕС (Угорський громадянський союз), що має у своєму розпорядженні разом із Християнсько-демократичною народною партією більшість майже у три чверті депутатських мандатів у парламенті, зуміла ухвалити нову конституцію, у якій зберігається механізм простої та безпроблемної зміни основного закону. Із цього погляду ухвалена конституція не може виконувати однієї з найважливіших функцій і не відповідає стандартам демократичної правової держави.

Важливо те, що серйозні вади з погляду еталонних стандартів демократії можна виявити в конституції Угорщини, виходячи не так із того, що в ній прописано, як із того, чого в ній не виявилося. Її настанови не мають характеру норм прямої дії. Для цього документа системним виявився посилальний до наразі не ухвалених законів принцип реалізації тих чи інших норм конституції. Фактично це означає, що абсолютна більшість найважливіших суспільних процесів, відносин та інститутів регулюватиметься не стільки нормами конституції, які перетворюються на декоративно-вітринні, скільки положеннями законів, які легко приймати, маючи у своєму розпорядженні навіть просту більшість у парламенті.

Як це може виглядати на практиці, прекрасно ілюструє той же закон про ЗМІ від грудня 2010 року, який фактично поставив під повний контроль уряду угорську пресу, перетворивши конституційну гарантію свободи друку на красиву, але нечинну декларацію.

Новий закон, що дає змогу органам влади посилити контроль і штрафувати засоби масової інформації за «незбалансовані» чи «аморальні», на їхню думку, публікації. Обурений Угорський союз громадянських свобод заявив, що «це дає можливість для вільного трактування закону, і, як наслідок, влада здобуде додаткові важелі для обмеження свободи слова».

Проблеми з невідповідністю угорського законодавства європейським нормам призвели до того, що ЄС розпочав юридичну процедуру застосування санкцій у разі відмови Будапешта внести відповідні зміни до законодавства. Голова Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу заявив: «Ми сподівалися, що влада Угорщини без нашого втручання внесе необхідні зміни до законодавства, щоб конституція країни не суперечила законам Європейського Союзу. Проте, на жаль, заходів не було вжито, тому нам довелося запустити відповідну юридичну процедуру». При цьому він підкреслив, що «Угорщина є одним із ключових членів європейського співтовариства», і Єврокомісії «не хочеться зайвий раз мати сумнів у її відданості демократичним принципам і цінностям».

Окремо потрібно спинитися на трьох найважливіших аспектах трансформації угорського правового поля. Перший із них — економіка. Угорщина стоїть на межі суверенного дефолту. Державний борг країни перевищив 75% ВВП. Ставки за держоблігаціями наближаються до планки в 10%. Рейтинг країни, за версією всіх трьох світових агенцій, опустився до «сміттєвого». У січні один євро коштував 324 форинти, тоді як улітку 2011 року курс був 265 форинтів за євро, а кризового 2008 року — лише 230 форинтів.

За цих умов фактичне підпорядкування урядові Національного банку і позбавлення його статусу незалежного регулювальника, що суперечить ст. 130 Європейського договору, уже призвело до різкої реакції з боку Європейського центрального банку, МВФ і Єврокомісії у вигляді відмови продовжити переговори про надання Угорщині кредиту приблизно на 20 млрд євро, без якого уникнути банкрутства скоріше за все не вдасться. Позбавлення Центробанку незалежності, а також створення якогось Бюджетного комітету з трьох членів, яких назначає прем’єр і яким надають нечувані повноваження ветувати ухвалений парламентом бюджет і навіть вимагати розпуску парламенту, є, мабуть, для ЄС непереборною й неприйнятною перешкодою для продовження діалогу з Будапештом.

Не є, зважаючи на все, безпроблемними й економічні відносини Угорщини з Російською Федерацією, зокрема з «Газпромом». Ці проблеми, щоправда, дісталися урядові Орбана у спадок від попередників — соціалістів. Саме в період перебування при владі соціалістичного уряду на чолі з Ференцем Дюрчанем у лютому 2008 року було підписано угоди між РФ і Угорщиною про співпрацю при реалізації проекту «Південний потік», до маршруту якого було залучено й Угорщину. У березні 2009 року між «Газпромом» і угорською корпорацією MOL, а також Угорським банком розвитку було підписано низку великих контрактів про будівництво в Угорщині підземних сховищ газу (ПСГ).

Дюрчань, який пізніше набув у країні скандальної популярності своїми гранично цинічними висловами про те, що його уряд свідомо дезінформував народ замість того, щоб розв’язувати економічні проблеми, мабуть, мав усі підстави лобіювати мільярдні проекти у сфері ПЕК. Проте близько місяця тому, у середині грудня 2011 року, без пояснення причин «Газпром» відмовився від ідеї будівництва ПСГ в Угорщині. Мабуть, у нової влади забракло вправності колишнього комсомольського лідера, який перекваліфікувався на мультимільйонера, а потім — і на прем’єр-міністра. Можливо, групи спеціальних інтересів не змогли порозумітися. До речі, заслуги Дюрчаня було відповідно оцінено прокуратурою Угорщини, яка висунула проти нього звинувачення в корупції та зловживанні владою.

Другий важливий аспект — зовнішня політика й відносини із суміжними державами. Стаття D преамбули конституції проголошує найважливішим принципом суспільного розвитку консолідацію нації відповідно до етнічного походження, зобов’язує державу піклуватися про забезпечення прав і свобод, про культурно-освітній розвиток, утвердження національної ідентичності тих етнічних угорців, які проживають в сусідніх країнах і є їх громадянами.

Етнічні громади угорців у сусідніх країнах проголошено частиною політичного співтовариства Угорщини й чинником розвитку угорської державності. Найбільші з таких громад мешкають у румунській Трансильванії (близько 1,5 млн осіб, або приблизно 7% населення Румунії), Словаччині (0,5 млн і близько 10%), Сербії (0,4 млн і близько 5%), в українському Закарпатті (понад 150 тис. осіб). Ідея єдності угорської нації, проголошення спадкоємності сучасної Угорщини щодо ставлення до так званої Корони св. Іштвана (середньовічна угорська держава), відновлення та культивування історичної пам’яті про те, що до підписання Тріанонського договору 1920 року територія Угорщини більш ніж учетверо перевищувала сучасну, — усе це викликає виправдані побоювання сусідів Угорщини в тому, що так закладаються юридичні підстави для територіальних претензій до них.

Нарешті, третій аспект. Прихід до влади неоконсервативної партії Орбана є лише однією з ланок у досить довгому ланцюзі посилення політичних позицій у низці країн Європи таких партій, що відображає зростаючу тенденцію радикалізації суспільств європейських країн. Через це слід взяти до уваги, що Україна перебуває в Європі й підпадає під вплив таких тенденцій анітрохи не менше, ніж ті країни, які формально входять до ЄС.

Угорська опозиція, зі свого боку, веде боротьбу проти нової конституції. Один із лідерів її — Шандор Секей — в інтерв’ю Reuters заявив, що нова конституція руйнує демократичні механізми країни.

Схоже, популісти-націоналісти, які керують в Угорщині, намагаються й отримати гроші від ЄС і МВФ, і продовжити свій курс. Але Брюссель вибрав жорстку позицію. Отже, нинішній рік для Угорщини може бути спекотним!