Сирійська партія в «арабському доміно»
Ще пару тижнів тому експерти впевнено стверджували, що «хвиля пробудження» в арабських країнах обійде Сирію, оскільки немає підстав для масових протестів, тим паче революції. Справді, спроби опозиціонерів скористатися Фейсбуком для того, щоб збирати незадоволених на вулицях міст із подальшою організацією майданів, успіхом не увінчалися. Економічне становище сирійців значно краще за єгипетське чи туніське: тут ніколи не сприймали неоліберальних економічних рецептів, убезпечившись від неминучого драматичного поділу суспільства на купку дуже багатих та основну масу дуже бідних. Згідно з концепцією «арабського соціалізму», державний сектор посідає провідну роль в економіці, водночас президент Башар Аль-Асад усі 11 років свого правління розширює можливості для вільного підприємництва та іноземного капіталу, але не за рахунок згортання соціальних програм. Його особиста популярність також ніколи не викликала сумнівів. А єдино правляча партія арабського соціалістичного відродження (БААС) не мала серйозних конкурентів із загрозою втратити свою монополію на кузню керівних кадрів, оскільки афіліація сирійців з іншими ідеологічними партіями, як і в інших країнах регіону, вкрай низька.
І ця відсутність підстав, коли, за відомим визначенням, «низи не хочуть, а верхи не можуть», відверто засмучувала тих, хто геть не плекає симпатій до Дамаска через його позицію на Близькому Сході, передусім, відмову замирення з Ізраїлем поза безумовним поверненням окупованих сирійських Голан, підтримку прав палестинців і національно-патріотичних сил у Лівані, союзницькі відносини з Іраном.
17 березня в південному місті Дараа поліція заарештувала групу підлітків, які писали на стінах революційні гасла. Підлітки, слід сказати, були геть аполітичними, вони просто копіювали побачене по телебаченню з Єгипту і Тунісу. Дараа — місто племінне. Арешт школярів спричинив обурення у сімейних кланів, до яких вони належали. І люди вийшли на вулицю. До обурення арештом додалося ще й незадоволення місцевою владою, тим, як вона вирішує, а точніше, не вирішує їхніх проблем. Цей південний регіон уже кілька років страждає від посух, багато селян стали справжніми екологічними біженцями, поповнивши число безробітних у містах. Регіон, до того ж, прикордонний, там діють особливі правила, які не викликають захоплення: наприклад, для отримання землі під будівництво потрібно отримати різні дозволи, що, як нам відомо, стає дуже зручною годівницею для чиновників... Поліція спробувала силою припинити марш, відкривши стрілянину. Чотирьох було вбито. Слід сказати, що в Дамаску всерйоз поставилися до трагедії: президент відрядив до міста урядовців, які зустрілися з родинами загиблих, висловили співчуття, записали перелік скарг і пообіцяли повне розслідування та притягнення винних до суду. Швидко з’явився й указ про усунення губернатора. Але вже спрацював ефект снігової кулі: нова хода, і знову стрілянина, черговий похорон уже призводить до підпалів урядових будівель та поліцейських дільниць...
Західні інформагенції, а з ними й уславлена «Аль-Джазіра» не приховували симпатії до протестувальників, «які вимагають більше свободи», і з посиланням на неназваних очевидців повідомляли про десятки убитих щодня. І цілковито ігнорували багатолюдні маніфестації на підтримку президента Аль-Асада. Натомість сирійські ЗМІ заявляли, що поліції віддано наказ за жодних обставин не відкривати вогонь, ба більше — в Дараа, а пізніше в Латакії з’явилися «озброєні банди», які стріляють у натовп і поліцейських. Телебачення показувало інтерв’ю поранених і зйомки захоплених схованок зі стрілецькою зброєю. Американський експерт із Сирії Джошуа Ландіс повідомив із посиланням на своїх випробуваних кореспондентів із місця подій важливі подробиці настроїв в бунтівному місті: люди налякані безладом, чималу частину протестантів становить безробітна молодь, для якої це «свято непослуху», хтось активно розпускає чутки про майбутні зіткнення на конфесійному ѓрунті, що буцімто до міста йдуть алавіти, аби покарати сунітів за бунт, а суніти збираються громити алавітів і християн, які підтримують президента. Більше того, в натовпі часом скандують: «Хочемо того, хто боїться Бога!» — старе гасло підпільного «Мусульманського братства в Сирії», яке в 1970-х вело терористичну боротьбу, кульмінацією якої виявилася справжня війна 1982 року в місті Хама, що забрала тисячі людських життів. Національну єдність уряд завзято плекав увесь час існування республіки. Приклад сусіднього Лівану з громадянською війною на самознищення, край якій поклала та ж Сирія, — красномовне застереження...
24 березня радник президента з політичних питань Бутейна Шаабан вийшла до журналістів із повідомленням про низку майбутніх реформ, які узгодило керівництво правлячої партії на чолі з президентом: буде скасовано надзвичайний стан, підготують нові закони про партії та пресу, посилять відповідальність за корупцію, реформують діяльність правоохоронних і судових органів, щоб запобігти безпідставним арештам. Було підтверджено право громадян на мирні масові збори, а наступного дня із в’язниць достроково звільнили 260 засуджених ісламістів. Крок не стільки щедрий, як випробувальний: два місяці тому «Мусульманське братство в Сирії» оголосило про відновлення бойових дій.
Доктор Шаабан прямо сказала, що «Сирія стала мішенню спроб іззовні зруйнувати її безпеку, її позицію в опорі сіонізму та американським планам». І це не схоже на перебільшення. Як заявив свого часу Буш-молодший, країна належить до горезвісної «вісі зла», багато хто пророчив, що вона розділить долю Іраку. Якраз того дня, коли в Дамаску креслили програму реформ, ізраїльський міністр закордонних справ Авігдор Ліберман у Парижі, похваливши Францію за бойові дії в Лівії, прямо зажадав «зробити те ж саме в Ірані та Сирії». Ще 2007 року американська «Волл Стріт Джорнал» повідомила про домовленість координувати зусилля «на демократизацію Сирії» між Державним департаментом та Радою національної безпеки США і тоді ще свіжоспеченим опозиційним «Фронтом національного порятунку» на чолі з Абдельхахілем Хаддамом, колишнім віце-президентом країни. За два роки до того старий баасівський діяч Хаддад подав у відставку, пояснивши це бажанням поступитися дорогою молодим і написати книжку на відпочинку у Франції. Уже за місяць відпускник у Парижі зненацька зробив гучну, а головне, вкрай зручну для Вашингтона заяву про нібито причетність президента Аль-Асада до вбивства ліванського екс-прем’єра Харірі (згодом, як відомо, ця версія, всіляко рекламована слідчими міжнародного трибуналу, безславно канула в лету). А ще за місяць очолив отой Фронт. Але найцікавіше тут те, що до Фронту увійшло і «Мусульманське братство», очільників якого теж приймали у Вашингтоні. Ось тут і головоломка: ці «братчики» в Сирії, що, за визначенням, мають солідаризуватися з тим же палестинським «ХАМАСом», знаходять спільний інтерес із Вашингтоном у поваленні Аль-Асада, який надав притулок лідеру «ХАМАСу» Халеду Мшаалю...
Але головний ребус ще слід розгадати. Вашингтон, який спочатку суворо засудив сирійський уряд «за застосування сили проти мирних протестів», в неділю вустами Гілларі Клінтон пообіцяв не втручатися в сирійські внутрішні справи, оскільки ситуація в цій країні геть відмінна від лівійської. Крім того, держсекретарка послалася на конгрес, у якому, як вона зазначає, «обидві партії вважають Аль-Асада реформатором». Але у щирість такого несподіваного щедрого компліменту не дуже віриться: в сенаті за кілька днів до того поширили листа президенту Обамі з вимогою встановити прямий контакт із опозицією. Але є відомості, що не втручатися Вашингтон просила Саудівська Аравія, чию позицію за поточних обставин не можна ігнорувати. Отже, версій кілька. США уже втягнуті у військову кампанію в Лівії на боці однієї зі сторін в уже очевидній громадянській війні, яка невідомо скільки триватиме і з яким результатом. Більш як тижнева спроба влаштувати в Сирії свою «площу Визволення» провалилася. Силове втручання ззовні зіткнеться з активною протидією армії, яка й далі з президентом. А найнебезпечніше в цьому те, що може втягнути в конфлікт союзницький Іран та ліванську «Хезболлу», що зрозуміло аналітикам навіть у Тель-Авіві.
