…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Сумнівна слава — сумна доля?

2 листопада, 1999 - 00:00

Очевидно, західній пресі можна було б — а часто видається, що й потрібно було — докоряти за слабке зацікавлення українськими справами, а відтак і за вельми слабку обізнаність у тому, що насправді діється в цій незрозумілій для Заходу країні. Причини досить прості. Спочатку від України, що проголосила державну незалежність і таким чином поховала Радянський Союз, очікували швидкого кінця, зізнаються в приватних розмовах деякі західні дипломати та експерти. Потім чекали буйного розквіту демократії та ринку, відкритого передусім для власних товарів, а також умов для успішного ведення власного бізнесу. Оскільки цього не відбулося, настало чергове розчарування разом із повною втратою зацікавлення з боку преси. З-поміж тем залишилися тільки традиційні: Чорнобиль, «Динамо» (Київ), брати Клички. Рідше — нечувана за розмахом корупція.

Вибори ж, від результатів яких дійсно дуже багато залежить не лише для України, але й для Європи, якій рано чи пізно доведеться відповідати на цілу низку дуже серйозних запитань, — за день до самих українських виборів і в англомовній, і у французькій, і в німецькій пресі йшли за своєю значущістю після статей про події в Чечні, Латинській Америці, на Балканах. І були переповнені стереотипами, неначе запозиченими зі штампів від адміністрації Президента Кучми і поширеними через інформаційні агентства (зокрема, Рейтер). Лише «Файненшл Таймс» пояснила своїм читачам, що за передвиборною кампанією Кучми, брудною й агресивною щодо опонентів, стояла особа, підозрювана в тісній кооперації з так званою «солнцевською мафією» в Росії та у відмиванні «брудних грошей» через бельгійські банки. Українські офіційні органи із цього приводу категорично не бажають говорити нічого зрозумілого. Слідчі не можуть довести чи спростувати власні підозри, оскільки вже кілька місяців чекають на українські візи.

Про корумпованість владного апарату, безпорадність влади перед наявними в Україні проблемами писали й «Інтернешнл Геральд Триб'юн», і «Фігаро», і «Ліберасьйон». Писали, не забуваючи зазначити, що Кучма при всьому цьому вважається «прозахідним», а його головні суперники — Симоненко та Вітренко — загрожують повернути ядерну зброю, старі порядки і створити «слов'янський союз».

У будь-якому разі — дуже сумнівна слава. Якщо західний обиватель узагалі майже ніколи не цікавиться подіями за межами власної родини, то в очах західного банкіра, бізнесмена, політика за безпосередньої участі самої України вимальовується образ країни, з якою в жодному разі не можна мати якоїсь серйозної справи і яку краще тримати якомога на дальшій відстані, не забуваючи при цьому підкреслювати, що Україна — дуже важливий партнер, потенційно дуже важливий ринок і таке інше.

Звичайно, не хотілося б, щоб Україна мала таку щоденну пресу, як Росія, — через війну на Кавказі, чи через відмивання багатомільярдних сум кримінального походження, чи через острахи, що невідомо хто контролюватиме «ядерну кнопку», або як Пакистан — через військовий переворот у країні, яка заявила про себе як про ядерну державу.

Не хотілося б, щоб щоразу доводилося доводити, що Україна насправді така ж європейська держава, як і Франція, чи Італія, чи Польща. Та й чи можна це довести, коли у відповідь просто покажуть вирізку з газети?

Париж

Віктор ЗАМ'ЯТІН, «День»
Газета: 
Рубрика: