Майже всі дипломатичні представництва Афганістану за кордоном нині контролюються
представниками антиталібівської опозиції, оскільки лише три країни — Пакистан,
Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати — визнали уряд талібів
законним правителем країни, хоча таліби й контролюють нині дев’ять десятих
афганської території.
Наприкінці минулого тижня рух захопив останнє велике місто країни Мазарі-Шариф,
яке до цього часу перебувало під контролем супротивників талібів — коаліції
окремих таджицьких, узбецьких та хазарейських лідерів. Як повідомило агентство
Рейтер, учора тривав наступ талібів на позиції антиталібівських сил. Стає
зрозуміло, що опозицію відтісняють у віддалені гірські райони. Успіхи талібів
пояснюються, в першу чергу, їхньою внутрішньою єдністю, традиційністю для
афганського суспільства сповідуваної ними ідеології та великим мобілізаційним
потенціалом пуштунів, які становлять 60 відсотків од населення країни,
а не підтримкою сторонніх сил і, тим більше, не постачанням українських
озброєнь. Це доводить, зокрема, й те, що таліби пережили кілька потужних
ударів опозиції і досі спроможні кожні півроку змушувати нервувати діячів
зовнішньої політики в багатьох столицях. Москва, зокрема, занепокоєна успіхами
талібів через небезпеку падіння посткомуністичних урядів, а отже, і через
небезпеку зникнення решток впливу Росії у країнах пострадянської Азії під
тиском місцевих та зайшлих ісламістів. Окрім того, об’єднання Афганістану
дало б змогу туркменам та казахам розвивати альтернативні шляхи транспортування
своїх енергоносіїв — через замирений Афганістан і далі до пакистанських
портів.
У пам’яті ще свіжа історія з російськими льотчиками, які перевозили
озброєння антиталібівським силам і були захоплені талібами, а потім викуплені
росіянами знову ж таки за зброю. Минулого тижня «Нью-Йорк таймс» повідомила,
що Росія продовжує підтримку опозиційних афганських угруповань.
Саме тому звинувачення на адресу України було озвучено в Москві: антиталібівські
сили розраховують на посилення російської підтримки, яка може врятувати
їх від остаточної поразки. Ці заяви отримують певний грунт з огляду на
українсько-пакистанську військову співпрацю. Хоча, безсумнівно, Ярмилко
мав рацію, коли заявив, що «це дуже серйозна заява, яка має під собою несерйозну
основу». Для України, у принципі, вигідне поновлення територіальної цілісності
Афганістану. Проте навряд чи неконтрольовані державою сили здатні виконувати
великі військові замовлення, а сама українська зовнішня політика нині не
спроможна на такі складні, а головне сміливі комбінації.






