Щороку їх відбувається на 3—4 менше, ніж попереднього року,
хоча кількість регіональних конфліктів та відкритих проявів сепаратизму
за цей час не лише не зменшилася, але й зросла.
У країнах Латинської Америки, що вели перед за числом переворотів
у 70—80-х роках, зміна влади з 1993 року, коли американцями було усунуто
військовий режим на Гаїті, відбувається виключно мирно, з дотриманням конституційних
формальностей. Заворушення серед військових, що відбувалися останнім часом
у Перу й Парагваї, так і не переросли на спроби перевороту.
Як вважають фахівці, це пояснюється, головним чином, браком
лідера, готового взяти на себе всю відповідальність за такі спроби. Браві
вояки, яких завжди не бракувало в цих країнах, змушені зважати на труднощі
керування державою в міжнародній ізоляції, до якої вона обов’язково потрапить
у випадку успішного перевороту. Крім того, пересторогою їм має слугувати
й доля колишніх диктаторів.
Жан-Клод Дювальє, колишній президент Гаїті, що успадкував
владу ще від свого батька — лідера вдалого путчу 1953 року, нині живе на
подачки своїх друзів. Його рахунки й власність за кордоном заарештовані.
Навіть жінка залишила колись всемогутнього диктатора, чия приватна поліція
десятиріччями чинила розправи над гаїтянами.
Великий друг Радянського Союзу, лідер ефіопських марксистів
Менгісту-Хайле Маріам нині знайшов притулок у президента Зімбабве Роберта
Мугабе. Нещодавно на нього було здійснено замах, і з того часу колишній
ефіопський президент більшість часу проводить удома під посиленою охороною
й пише мемуари. У вісімдесятих роках Маріам за допомогою радянських військових
радників вів запеклу боротьбу з місцевими монархістами та демократами.
Пішов поголос, що в разі, якщо президентське крісло під його другом захитається,
колишній ефіопський президент шукатиме притулку в Північній Кореї.
Колишній парагвайський диктатор 86-річний генерал Альфредо
Стрьосснер нині живе в столиці Бразилії й відмовляється давати інтерв’ю
журналістам. Ніхто не бачив його за межами кварталу, де він нині мешкає.
Хоча в деяких диктаторів «вихід на пенсію» склався більш
вдало (наприклад, колишній президент Уганди Іді Амін, правління якого «коштувало»
його країні 300 тисяч жертв, нині живе в розкішному палаці в Саудівській
Аравії), однак їхні ідейні спадкоємці змушені рахуватися з тим, що рано
чи пізно вони постаріють і не зможуть «залізною рукою» тримати своїх співвітчизників,
як це, можливо, вдавалося б їм раніше. Стрьосснер керував своєю країною
34 роки, колишній президент Заїру Мобуту теж більше трьох десятків років,
але, як і багато їхніх «колег», позбулися влади на старості.
№211 04.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»






