Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Тупик і ще тупіше

16 лютого, 2012 - 00:00

Можна сказати: все, що відбувається в Південній Осетії, викликано свідомою політикою російського керівництва. Лише свідомість ця за рівнем не вища за уяву базарного «бычары» про силу і справедливість. Уже третій місяць в Цхінвалі тривають масові заворушення, викликані зухвалим прагненням влади скасувати підсумки президентських виборів у республіці. Влади в даному разі й тамошньої, в особі всесильного, незважаючи на відставку Едуарда Кокойти, і московської, що посилає з адміністрації Медведєва «смотрящих», які намагаються розводками й ошуканством «виправити» волю виборців.

І ось тепер Алла Джіоєва, яка безумовно перемогла на виборах в листопаді і повинна була сьогодні, 10 лютого, провести інавгурацію, лежить в реанімації з частковим парезом лівого боку внаслідок інсульту. Інсульт стався учора, коли в її приватний будинок, який віддали під виборчий штаб, увірвалися озброєні кокойтівці (у маленькій республіці колишній президент створив службу держохорони) і один з них, за свідченнями очевидців, ударив літню жінку, заслужену вчительку Аллу Джіоєву прикладом. Я був у цьому будинку два місяці тому, розмовляв із Аллою Олексіївною й цілком уявляю собі вчорашній «штурм».

Вона стала жертвою політичних звичаїв, що культивуються в Росії й поширюються довкола. Потрапила в цю м’ясорубку тоді, коли проти неї, міністра освіти РПО, порушили абсурдну справу, щоб вирішити свої кланові питання. Потім, уже у вересні минулого року, Джіоєва стала довіреною особою Дзамболата Тедеєва, головного тренера збірної Росії з вільної боротьби й авторитетного суперника тодішнього президента.

Кокойти під тиском Москви був вимушений відмовитися йти на третій — неконституційний — термін і захотів поставити на пост, що звільняється, слухняну людину. Але Тедеєв, під керівництвом якого Кокойти колись починав кар’єру бізнесмена й рекетира, навряд чи б став його слухати. І Тедеєву відмовили в реєстрації, а Джіоєва стала кандидатом від його команди.

Вона набрала в першому турі виборів у листопаді більше голосів, ніж більшість з 10 кандидатів, і в другому турі перемогла Анатолія Бібілова, главу МНС і подільника Кокойти в темній історії зі зникненням з підвалів Нацбанку мільйонів рублів під час воєнних дій в серпні 2008 року. Виборчком і спостерігачі (а вони у визнаній лише Росією республіці були зрозуміло чиї) спочатку жодних порушень не помітили, про що й розповіли пресі, але через пару днів після окрику із Старої площі оголосили вибори недійсними через порушення.

Обурені виборці, у тому числі й ті, що не голосували за Джіоєву, вийшли на майдан. Джіоєва перетворилася на народного вождя, зібравши всіх невдоволених злиденністю, явною крадіжкою й репресіями. Кілька тижнів незвичні до ранніх морозів південці жили в наметах, доки чиновники, що приїхали з Москви, не «розрулили» ситуацію. Кокойти начебто пішов на поступки, передавши владу в. о. президента Вадиму Бровцеву до нових виборів, призначених на 25 березня. Джіоєву нібито до них допустили — в обмін на обіцянку не оголошувати себе обраним президентом.

Звичайно, усі обіцянки Кокойти та його заступників було порушено. Джіоєва приїжджала до Москви, присягалася у вірності Путіну, намагалася пробитися до Медведєва, але це не допомогло. Москва, міркуючи за досвідом «розводок» у російських регіонах, вирішила, що, вигравши час, влада набере силу (хоча Бровцев, дрібний будівельний махінатор з південно-уральського Озерська, на силу зовсім не схожий). І після того як Джіоєва обурилася порушенням угод, ручний парламент ухвалив закон, згідно з яким кандидатами в президенти не можуть бути раніше судимі. А з усіх кандидатів це стосується лише Джіоєвої. І в президенти висунули Дмитра Медоєва, посла Південної Осетії в Москві.

Ось тоді Алла Джіоєва й призначила інавгурацію на сьогодні. А сьогодні, як я тільки що дізнався телефоном, до неї нікого не допускають у лікарню, що охороняється озброєними людьми в камуфляжі під керівництвом радників із російської ФСБ. У Москві слідчі ФСБ допитують її прихильників. Дорогу з Владикавказа до Цхінвала перекрито, журналістів не допускають. Лавину, на яку посилаються власті, на Рокському перевалі легко влаштувати — гармати там недаремно стоять.

А по радіо «Эхо Москвы» Анатолій Бібілов звично бреше, що «на Кавказі жінку ніхто не вдарить». Свідки говорять про зламану ключицю. Народ вийшов на вулиці, але туди ж вийшли й війська, затримують активістів опозиції. Бібілов каже, що «все спокійно», але багнети — ненадійні підвалини влади.

Ці тупі помилки московська влада звично повторює на Кавказі вже двісті років. Сама створює собі противників, підбурюючи народи. Створює глухі кути, з яких вихід лише руйнівний. Навіщо потрібно було чіплятися за кокойтівську кліку — адже прогрузинських політиків у Цхінвалі немає?

Пояснення два, обидва — правильні. Перше: розікрали 26 млрд із 41 млрд тієї допомоги, що Росія направила після «серпня восьмого року» (до речі, на російські екрани якраз виходить однойменний фільм — щоб піднімати патріотичну хвилю до виборів Путіна). І тепер ті, хто брав участь в «розпилі» (а це й чиновники з адміністрації Медведєва), не можуть допустити нікого нового до розслідування. І друге пояснення: Кокойти надто багато знає про провокації-2008 (і більш ранні). Їх метою була велика політика — не допустити вступу Грузії до НАТО. Тому Москва йде на повідку в людини, з якою ніяк не може розлучитися.

Йосип ГАЛЬПЕРІН, 10 лютого 2012 року, ГРАНИ.Ру
Газета: 
Рубрика: