Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Турецька криза: МВФ вперше встиг вчасно

21 грудня, 2000 - 00:00

На відміну від інших криз, МВФ своєчасно надав достатню кількість грошей, а також виявив політичну рішучість, необхідну для надання правдоподібності планам з порятунку. Таким чином, за запобігання непотрібній кризі МВФ заслужив подвійного заохочення. Також поздоровимо турецьких політиків, що зіграли за правилами МВФ.

З часів азіатської кризи 1997 року політика МВФ зазнавала постійних нападок. З огляду на події, що розгортаються в Туреччині, виникає питання: а чи є альтернатива режиму МВФ? Мені здається, що короткострокове підвищення процентних ставок, котре вимагає МВФ, набагато менш болісне, ніж можливе введення контролю за переміщенням капіталу або крах валюти й всієї банківської системи загалом.

Довгі роки Туреччина знаходилася в передкризовому стані. Дефіцит бюджету та платіжного балансу великий, державний борг та короткостроковий зовнішній борг (в процентному відношенні від наявних валютних резервів) також, а банківська система погана. Ще більше ускладнює ситуацію політичне становище в Туреччині — від порушення прав людини до ісламського фундаменталізму та закоренілої корупції. Просто дивно, що за такої великої кількості пожежонебезпечного матеріалу полум’я не спалахнуло раніше.

Безпосереднім каталізатором початку кризи стала дрібниця. Збанкрутувала румунська дочірня компанія одного турецького банку. Потім настала черга самого турецького банку. Під загрозою виявилися інші банки з сумнівними портфелями інвестицій та/або з проблемами із законом. Капітал почав залишати країну. У цьому полягає парадигма виникаючих ринків: вважається, що банки завжди більш некомпетентні, ніж здаються.

Спершу Центральний Банк Туреччини виступив у ролі рятівника і підтримав проблемні банки на плаву. Це лише посилило відтік депозитів і виснаження валютних ресурсів. Через кілька днів турецькі власті усвідомили, що повторюють помилку, зроблену Індонезією в 1997 році. У спробах врятувати нечесні банки валютні ресурси були б витрачені, а в результаті і банки, і національна валюта виявилися б втраченими.

Що ж МВФ? Туреччина слідує програмі МВФ, що включає антиінфляційну стратегію (засновану на контролі за обмінним курсом й підкріплену фіскальними заходами), обмеження розширення сукупних внутрішніх активів Центрального Банку (тобто рятувальних операцій, що фінансуються за рахунок друкування грошей), а також реформування банківської системи. Дійсно, саме МВФ стоїть за рішенням підняти до небес процентні ставки, а також перевести у зовнішнє управління один з проблемних банків. Процентні ставки підскочили на тисячі пунктів, але за декілька днів гроші повернулися в Туреччину.

Коли процентні ставки трохи впали, в Туреччину вже повернулося приблизно 2 мільярди доларів. Очікується, що гроші продовжать повертатися в країну, оскільки уряд слідує наміченим кредитним цілям. Високі процентні ставки та додаткові фіскальні заходи, без сумніву, призведуть до уповільнення економічного зростання, але в даний момент приборкати інфляцію просто необхідно. Програми МВФ також можуть допомогти розчистити дорогу до приватизації турецького Телекому, а боязнь нестабільності — спонукати Європу впритул зайнятися питанням членства Туреччини в ЄС.

Однак святкувати перемогу ще зарано. Офшорні банки, що мають представництва в Туреччині, можуть почати боротьбу з ризикованістю операцій, що означало б набагато більше, в порівнянні з офіційно необхідним МВФ, скорочення резервів. А процентні ставки, що зберігаються на критично високому рівні, ведуть до збільшення дефіциту й боргу та погіршують банківську систему. Є знада просто звільнити процентні ставки. Але у високоінфляційній турецькій економіці, в контексті швидкого економічного зростання різка девальвація просто посилила б інфляцію, знов занурюючи країну в кризу.

Коли б МВФ не надав необхідних коштiв, то були б введені жорсткі заходи контролю над капіталом. Якби б Туреччина пішла таким шляхом, то в майбутньому з великою імовірністю її приклад наслідувала б будь-яка країна, що потрапила в скрутне становище. Це — серйозне питання глобального масштабу. МВФ безсумнівно мав його на увазі, але ці побоювання не втримали б Туреччину. Те, що сталося, виявилося майже випадковістю.

У цієї інтервенції МВФ є й ще один цікавий аспект. Сьогодні МВФ, американське Казначейство, деякі посадові особи в Німеччині та в різних впливових фінансових центрах з глибокою підозрою ставляться до всього, що навіть віддалено нагадує фіксований обмінний курс. Дійсно, Аргентина є однією з небагатьох країн, що впроваджують такий режим, і вона знаходиться в реанімаційний палаті МВФ. То чому ж не була розглянута можливість введення плаваючих обмінних курсів? МВФ залишався вірним своїй програмі, оскільки усвідомив, що Туреччина має проблеми не з обмінним курсом, а з банківською системою. Потрібно поздоровити МВФ з розумінням того, що обмінний курс вирішує не всі проблеми.

Руді ДОРНБУШ, професор економіки і міжнародного менеджменту в Массачуссетському Технологічному Інституті, Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: