Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

Турецьке питання

Хто може бути в ЄС, а хто — ні та чому?
13 грудня, 2005 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Фріц БОЛКЕШТЕЙН належить до тих європейців, які категорично виступають проти подальшого розширення Європейського Союзу. Екс-комісар Єврокомісії з міжнародних ринків Фріц Болкештейн стверджує у своїй книжці «Кордони Європи», що розширення ЄС не повинне охоплювати Україну й Туреччину, тому що це зробить Союз дуже розмазаним, зведе його до простого митного об’єднання і буде причиною його дезінтеграції. «Ми не повинні соромитися визнавати, що кордони існують», — підкреслює він. Пропонуємо вашій увазі його нові роздуми з приводу майбутнього ЄС.

Через кілька днів, а саме 16 грудня, в Стамбулі розпочнуться судові слухання у справі Орхана Памука, одного з найвідоміших письменників Туреччини, якого звинувачують в «образі національної ідентичності» після того, як він почав відкрито висловлюватися про турецький геноцид проти півтора мільйона вірмен у 1915 та 1916 роках. Памуку загрожує три роки в’язниці. Спроби Туреччини покарати та позбавити свободи тих, хто не підтримує офіційну позицію, переконали мене, що я був правий, коли висловлювався проти початку переговорів про вступ країни в Євросоюз.

У грудні 1999 року Рада Європи надала Туреччині статус кандидата в члени ЄС, що означало приєднання Туреччини до Євросоюзу в майбутньому, без вказівки конкретної дати. Пізніше Рада Європи звернулася до Єврокомісії з проханням вирішити до жовтня 2004, чи виконуються Туреччиною політичні критерії приєднання до Союзу, включаючи демократію, верховенство закону та дотримання прав етнічних меншин. Те рішення було одним із останніх, прийнятих Комісією Романо Проді, членом якої я був. 29 iз 30 її членів сказали тоді, що Туреччина досить успішно виконує всі критерії для приєднання. Лише я один висловився проти.

Власна доповідь Комісії по Туреччині, підготовлена Гюнтером Ферхойгеном, який потім очолив розширення ЄС, сформувала остаточно моє рішення. У доповіді згадувалося, що в 2003 році прохання про політичний притулок у ЄС прислали 21870 осіб із Туреччини, й 2127 звертань було підтримано. Іншими словами, керівництво ЄС підтвердило в 2003 році, що уряд Туреччини переслідував понад 2000 своїх власних громадян.

Проте Комісія опублікувала чергову доповідь, у якій стверджувалося, що реформи продовжуються, хоча й повільнішими темпами, і при помірно-ісламському уряді прем’єр- міністра Ердогана. Але в доповіді були представлені й усі побоювання, що ще зберігаються з приводу порушень прав людини, які тривають, враховуючи тортури, збереження дуже сильного впливу військових, відсутність справжньої свободи слова, дискримінацію релігійних немусульманських і культурних меншин, недостатність дій за рівноправність жінок.

Не так багато змінилося після того, як у жовтні цього року розпочалися переговори про вступ. Окрім нинішнього переслідування Памука, є багато інших фактів неприйнятних дій. У березні 2005 поліція силою розігнала демонстрацію, присвячену Міжнародному жіночому дню. У травні було заборонено діяльність найбільшої профспілки вчителів за підтримку навчання 14 мільйонів турецьких курдів їхньою рідною мовою.

Різка нетерпимість виявляється навіть у верхніх ешелонах влади. Міністр закордонних справ Туреччини Абдуллах Гюль різко перервав нещодавню прес-конференцію в Копенгагені, коли побачив у залі курдського журналіста, проте датчани відмовилися виганяти журналіста.

Така позиція та дії однозначно свідчать про правильність моєї незгоди в жовтні 2004. Однак навіть якщо ці недоліки буде ліквідовано, Туреччина не може бути прийнятою в ЄС, оскільки не є європейською країною. Християнство, феодалізм, епоха Відродження та Просвітництва, демократія й індустріалізація зробили європейців такими, якими ми є, але не зробили цього з турками. Так що я не впевнений, що реформи, які впроваджують у Туреччині під тиском Єврокомісії, будуть продовжені після приєднання. Насправді, я вважаю, станеться зворотний рух.

Більше того, приєднання Туреччини неминуче призведе до приєднання України, Білорусі та Молдови, а можливо й Грузії, Вірменії та Азербайджану. Перші три з цих країн поза сумнівом є більш європейськими, аніж Туреччина. Навіть залишаючи поза Союзом три кавказькі республіки, але включаючи наступників Югославії, в ЄС буде входити понад 35 країн. І якого типу Союз ми будемо мати тоді?

ЄС є не просто клубом друзів. Він заснований на свободі переміщення товарів, послуг, капіталу та людей. Комісія, як гарант усіх угод Союзу, повинна забезпечувати ці чотири фундаментальнi принципи свободи. Це означає, що вона іноді повинна радити державам членам Союзу, а в випадку необхідності й примушувати їх змінювати свої закони. Алкогольна політика в Швеції, закон про Фольксваген у Німеччині, а також дискримінаційна політика Франції по відношенню до іноземних інвестицій є прикладами випадків, що зробили Комісію непопулярною. Однак відповідні дії були необхідними.

До того часу, коли я покидав Комісію, вже було близько 1500 випадків виправлення законів. Коротше кажучи, членство в ЄС призводить до готовності приймати непопулярні заходи, що глибоко впливають на внутрішні справи держави.

Це може виявитися неможливим для деяких держав. ЄС може стати жертвою того, що історик Пол Кеннеді назвав «імперським перенапруженням». ЄС може стати неприйнятно розмитим. Саме тому колишній президент Франції Валері Жіскар д’Естен попереджав, що включення Туреччини призведе до розпаду ЄС, а колишній канцлер Німеччини Гельмут Шмідт говорив: «Приєднання Туреччини перевищить те, що ЄС може винести…»

Однак найголовнішою причиною опору прийому Туреччини є принцип демократії: більшість населення ЄС просто не хоче цього.

Фріц БОЛКЕШТЕЙН — у 1999—2004 рр. входив до складу Єврокомісії, а також обіймав посаду міністра оборони Голландії

Фріц БОЛКЕШТЕЙН. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ