Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Тяньаньмень: ворота в майбутнє Китаю

10 червня, 1999 - 00:00

Через день після того, як я побачив ці сцени по телевізору в США, де готував докторську дисертацію, я покинув астрофізику і сів на перший літак, що летів у Китай. Два місяці, поки тривав терор, я намагався з'ясувати, що ж сталося, переховуючись від поліції, зв'язуючись з людьми, котрі переховувалися, і передаючи кошти, зібрані за кордоном на користь жертв та їхніх сімей. Я повернувся з цієї поїздки з однією простою вірою — можна вбити людей, але не можна вбити їхнього прагнення до свободи.

Мирні демонстрації 1989 року уперше подарували мільйонам китайців смак політичної свободи і надію на те, що в них є право голосу в житті своєї країни. Але, щоб узаконити свою жорстокість і дати ясно зрозуміти своєму народу, що політичної лібералізації не буде, уряд назвав цей абсолютно мирний рух «контрреволюційним повстанням».

Зараз люди говорять про те, що Китай вже далеко пішов від того часу: економіка виросла, рівень життя піднявся і державне втручання в щоденне життя людей стало набагато меншим. Але ця точка зору абсолютно ігнорує той факт, що чимало з сьогоднішніх проблем розвитку Китаю прямо пов'язано з браком політичної звітності і «прозорості». Уряд Китаю продовжує заявляти, що рух Тяньаньменя і демократія означають політичну плутанину і національну дезінтеграцію. Фраза «стабільність над усе» може працювати як офіційне гасло. Але стабільність, побудована на репресіях, подібна до будинку, спорудженого на діючому вулкані.

Китайський уряд відмовився від усього, окрім риторики марксизму, і не володіє ніяким альтернативним баченням майбутнього країни. Він зробив ставку виключно на продовження економічного розвитку як виправдання свого репресивного бачення «стабільності». Але будь-який економічний спад поставить під сумнів цей примусовий договір з суспільством.

Тому в уряду немає відповідних засобів для боротьби з нещодавнім зростанням спонтанних демонстрацій міських робітників чи зубожілих селян, не кажучи вже про незадоволені релігійні секти. Роздуте урядом полум'я ксенофобічного націоналізму після бомбардування китайського посольства в Белграді є «найсвіжішим» знаком глибокого почуття невпевненості, яке відбивається і в придушенні дисидентів.

Ті, хто пам'ятає силу пробудження 1989 року, усвідомлюють фундаментальну важливість збереження цього духу живим, якщо, звісно, Китай хоче пережити свій перехідний період мирно. Тому ми віримо, що скасування офіційного заборонного «вердикту» на протести є критично важливим. Першим кроком до справедливості, національної злагоди і справжньої стабільності має стати визнання уряду Китаю того, що бійня 1989 року була злочином проти китайського народу.

Говорячи конкретно, скасування вердикту означає ось що. По-перше, уряд має публічно заявити, що демонстрації 1989 року не були «контрреволюційним повстанням». По-друге, тисячі політичних ув'язнених, які все ще перебувають у китайських трудових таборах за «злочини», пов'язані з демократичним рухом 1989 року, мають бути звільнені. По-третє, уряд Китаю має принести офіційні вибачення жертвам, пораненим та їхнім сім'ям і надати їм належну компенсацію. По-четверте, уряд Китаю має дозволити сотням таких само, як і я, політичних вигнанців, повернутися в свою країну.

І нарешті, для розслідування кровопролиття 4 червня слід сформувати незалежний трибунал, який пред'явить обвинувачення всім людям, відповідальним за вбивства та інші звірства, включаючи колишнього прем'єра Лі Пена, і передасть їх до суду без єдиної поблажки.

Зробити ці кроки не легко; це вимагає мужнього політичного бачення, що виходить за рамки інтересів правлячої еліти, і зверненого в майбутнє китайської нації. Але тільки зі скасування вердикту нові лідери Китаю можуть розпочати відновлювати мораль і законність, які було вбито десять років тому. Це — єдина точка відліку для політичної реформи, що давно запізнюється, яка є абсолютною необхідністю, якщо, звісно, Китай хоче увійти в ХХI століття як дійсно велика нація і відповідальний член міжнародного співтовариства.

Тяньаньмень і його дух належать світу. Скасування вердикту від 4 червня 1989 року стане не тільки наріжним каменем зароджуваної демократії, прав людини і верховенства закону для Китаю — воно стане загальною перемогою миру і справедливості.

Сяо ЦІЯНЬ, керуючий директор організації по захисту прав людини в Китаї (Нью-Йорк — Гонконг) Проект Синдикат
Газета: 
Рубрика: