Задумавши суперечку теперішнього з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє
Уінстон Черчилль, британський політик, прем'єр-міністр Великобританії

Україна й Захід повинні допомогти Росії на її шляху до демократії

24 лютого, 1999 - 00:00


Спроба піти відокремленим від усієї Європи шляхом веде тільки в ту ж безвихідну круговерть, якою мандрує вся СНД


Дослідження, проведене «Глобал Інтеллідженс Апдейт», переклад якого опублікував «День» 30 січня цього року, озвучило позицію «яструбів» із Москви.

Міжнародна політика (точніше — пропаганда) знає достатньо прикладів саме такого способу подачі потрібної інформації — через третю сторону, в результаті чого ця інформація має виглядати об’єктивнішою та привабливішою. Але досить поставити класичне запитання «Cui prodest?», щоб усе стало на свої місця. Чи вигідне «приєднання України до Російсько-Білоруської Федерації» тим же Сполученим Штатам або Європі? Навіть автори дослідження — і в цьому з ними важко не погодитися — стверджують зворотне. Чи вигідне воно Україні і перш за все її народові? Автори взагалі опускають це питання, очевидно як несуттєве. Єдиною рушійною силою такого «об’єднання», єдиним аргументом, який прямо-таки «червоною ниткою» пронизує статтю, є домінанта неспроможності та неповноцінності незалежної Росії: «Якщо Україна відмовиться від такої федерації, Росія буде не в змозі самоствердитися», «за відсутності України життєздатність Росії буде зведено до нуля»...

Незважаючи на такий, здавалося б, поверховий підхід, прогноз ГІА виглядає досить корисним з огляду, як сказано в газетній передмові, на його провокативність. Це ще один аргумент на користь необхідності однозначно європейського вибору для нашої держави. Саме тепер, напередодні президентської передвиборної кампанії кандидатам і силам, які їх висувають, і для себе, і для виборців треба чітко визначитись: яким шляхом підемо? Намагання поєднати два полюси магніту, Схід із Заходом, ринок з номенклатурою колгоспника з фермером провалилися. Спроба піти відокремленим від всієї Європи шляхом веде тільки в ту ж безвихідну круговерть, якою мандрує вся СНД і візитними картками якої стали невиплати зарплат та пенсій, засилля корупції й чорного ринку, відсутність середнього класу. Поділ політикуму на два — і лише два! — формалізованих утворення з умовними назвами «Європейське» і «Азійське» далі не можна відкладати, оскільки тиск на «невизначену» Україну з боку Кремля тільки наростатиме. Небезпека зі Сходу чатує при будь-якому розвиткові подій у Росії: успіх реформ дасть позитивний дороговказ не лише для комуністів, а й для аполітичних прагматиків, їх провал приведе до потрясінь, що можуть перехлинути (і як вчить історія — обов’язково перехлинуть!) через кордон.

Для України настав момент істини. Не можна далі сидіти на двох стільцях.

В інтересах і України, і всієї Європи є встановлення стабільності на Сході континенту. Але це станеться лише в тому разі, коли буде забезпечено демократичний розвиток Росії. Зрозуміло, що в першу чергу — це справа самої Росії. Але й у Заходу та України є кілька важелів, використавши які, вони, без втручання у внутрішні справи своєї східної сусідки, змогли б реально допомогти їй стати стало демократичною державою.

По-перше, Захід не повинен іти Росії на поступки у випадках, коли в її позиції ясно простежуються імперські амбіції.

По-друге, рефреном усіх політичних і економічних угод з Росією має бути слово «якщо»: кредити надаватимуться, співпраця поглиблюватиметься, спільні проекти реалізовуватимуться, якщо ви й далі рухатиметесь у напрямку демократизації і ринкових перетворень, якщо не створюватимете загроз для сусідів і не підтримуватимете диктаторські режими.

І, по-третє, однією з головних умов забезпечення стабільності в Європі має стати якомога більш швидке, наскільки це можливо, прийняття до НАТО всіх постсоціалістичних країн, а також Естонії, Латвії, Литви та України.

Дійсно відкритим демократичним суспільством Росія зможе стати тим швидше, чим швидше вона займеться вирішенням своїх численних внутрішніх проблем. А на внутрішніх проблемах вона зможе сконцентрувати всі свої зусилля, вирішити їх тим швидше і ефективніше, чим швидше зникне те, що дотепер провокує її імперські амбіції, тобто «нічия» з її погляду зона між нею й НАТО.

З огляду на це, можна констатувати: швидкий вступ України до НАТО є в інтересах і Європи, і демократичної Росії, оскільки на найближчу перспективу існує тільки дві альтернативи: або східні й північні кордони України збігатимуться з кордонами НАТО, або Росія знову скотиться в звичне для себе імперіалістичне русло з усіма наслідками, що випливають для неї самої та всього світу. Третій варіант — «фінляндізація» України (тобто її існування як нейтральної і неприєднаної держави) виглядає неможливим. Якщо Фінляндія для московського політичного істеблішменту була і є психологічно чужою, то слов’янська, переважно православна Україна, де мало не половина населення розмовляє російською, з його погляду просто не може бути нічиєю. Існування такої України буде перманентним подразником для Росії, джерелом постійної нестабільності в Європі.

Зрозуміло, Україна не може претендувати на членство в НАТО чи ЄС вже завтра. Але вже сьогодні вона може і повинна почати ще більш інтенсивно і наполегливо рухатися саме в цьому напрямкові.

P.S. «Глобал Інтеллідженс Апдейт» наприкінці 1994 року зробив глобальний прогноз на 1995 — 2005 роки, яким, зокрема, передбачалося стабільне економічне зростання в таких країнах, як Малайзія, Сінгапур та Індонезія.

І саме в цих країнах було досягнуто піку минулорічного обвалу.

Це лише підтвердило стару істину: прогнози — річ досить непевна, якими б поважними інституціями вони не здійснювалися б.

Павло ЖОВНІРЕНКО, радник Центру стратегічних досліджень, Київ
Газета: 
Рубрика: