Права без обов’язків – то сваволя
Леся Українка, українська поетеса, письменниця, культурний діяч

Як Iраку уникнути гуманітарної катастрофи

8 серпня, 2007 - 00:00

Одна з найбільших і найдинамічніших криз у світі також входить до числа найменш відомих — це Ірак. Понад чотирьом мільйонам людей — кожному сьомому жителю Iраку — довелося покинути свої будинки, що стало найбільшим переміщенням населення в усій історії Близького Сходу останніх років.

Насильство, що триває, не лише призводить до загибелі цивільного населення (до 100 людей щодня), а й обмежує можливості пересування, зокрема працівників гуманітарних служб; обмежує доступ до комунальних послуг; це також означає погіршення життєвих умов. Чиста вода, санітарна профілактика, медичні послуги, харчова продукція, електрика стають дедалі дефіцитнішими.

Усе це означає, що приблизно вісім мільйонів жителiв країни нині потребують гуманітарної допомоги й захисту, зокрема два мільйони іракських біженців, які живуть за межами країни, як і 2,2 мільйона людей, переміщених усередині країни. Переважну більшість становлять жінки й діти.

Люди, які втекли до сусідніх Йорданії та Сирії й меншою мірою Єгипту, Ірану й Лівану, ведуть жалюгідне існування. Їм доводиться боротися за роботу, освіту, охорону здоров’я, а найбільше — за збереження надії.

Таким чином, країнам, сусіднiм з Іраком, доводиться нести важку відповідальність. Гостинність і без того переобтяжених місцевих співтовариств згодом неминуче стає більш прохолодною. Йорданія, наприклад, з населенням усього шiсть млн., уже прийняла 750 тис. іракців, і в перерахунку на душу населення в неї вже найбільша частина біженців у світі. Уявіть собі, що США довелося б раптом прийняти 37,5 млн. біженців.

Верховний комісар ООН у справах біженців, інші агентства ООН і недержавні організації (НДО) у співпраці з урядами приймаючих країн напружено працюють, намагаючись знизити навантаження. Конференція на вищому рівні, проведена в Женеві у квітні, дала можливість підвищити обізнаність; завдяки їй стало можливо зібрати первинну суму в $60 млн., яка надалі зросла до $120 млн. Ці організації й інші агентства ООН звертаються з проханням про надання додаткових $130 млн., які будуть спрямовані на освітні установи, що допоможе справитися з величезним напливом іракських дітей — головна ідея полягає не в тому, щоб створювати окремі табори або установи для бiженцiв, а в тому, щоб забезпечити їм можливості користуватися вже наявним, без найменшої дискримінації.

Усі ці проблеми дуже складні. Болючі політичні питання очевидні. Але надання допомоги тим, хто залишається в Іраку, ще складніше зі зрозумілих причин забезпечення безпеки. ООН разом з міжнародними та національними НДО, спокійно продовжує надавати допомогу, наприклад, з проведенням кампаній вакцинації, забезпечення аварійних запасів води, продуктів харчування й інших запасів для деяких найбільш вразливих співтовариств у Іраку. Але ці зусилля залишаються краплею в бурхливому морі необхідного.

Що ж треба зробити, обгрунтовано допускаючи, що насильство й дезорганізація навряд чи закінчаться в найближчому майбутньому?

Коротка відповідь: нам необхідно різко прискорити зусилля для надання гуманітарної допомоги. Звісно, уряд Іраку має як відповідальність, так і значні ресурси. Наприклад, уряд виділив $25 млн. на надання допомоги біженцям і має зробити ще більше. Проте він не може самостійно впоратися з різкою ескалацією проблем. Тому уряд складає новий терміновий оперативний план, спільно з ключовими агентствами ООН і НДО, одночасно з яким буде опубліковане нове звернення про виділення додаткових ресурсів для надання допомоги всередині Іраку.

Чудес обіцяти неможливо. Через теперішню ситуацію з рівнем насильства в Іраку він є найбільш небезпечною ареною гуманітарної діяльності у світі. З 2003 р. в Іраку було вбито 84 співробітники гуманітарних служб, і дуже багато було поранено або викрадено. Усі, хто займається гуманітарною роботою, передусім жителi Iраку, в прямому сенсі ризикують своїми життями, щоб врятувати інших. Ми хочемо збільшити їхню кількість, але повинні робити це дуже розсудливо. Не можна забувати, що чотири роки тому, в цьому ж місяці (в серпні), один з моїх попередників, разом з 21 колегою, був убитий у результаті вибуху вантажівки біля штаб-квартири ООН у Багдаді.

Незважаючи на небезпеку, гуманітарне співтовариство мусить і збирається зробити більше. Водночас ми наполягаємо на тому, щоб наша діяльність була відділена — а також розглядалася окремо — від якихось політичних і економічних питань і проблем забезпечення безпеки. У нас як у гуманітарних працівників є лише одна мета: забезпечувати допомогу тим, хто її потребує, нейтральними методами, без упереджень, і на основі потреби, а не принципів. Ці цінності сягають корінням етичного вчення ісламу й інших основних релігій. Тому я закликаю всіх небайдужих — уряди й місцеву владу, збройні сили, збройні загони ополчення, політичні та релігійні групи — зробити все можливе для того, щоб розвивати й забезпечувати гуманітарну допомогу.

Гуманітарні працівники можуть усього лише перебинтувати рани. Очевидно, що рана, якою є Ірак, не загоїться доти, доки не буде знайдене політичне розв’язання конфліктів. Поки ж ми повинні продовжувати бинтувати рани — дбайливо, співчутливо й мужньо.

Джон ХОЛМС — є заступником Генерального секретаря ООН з гуманітарної діяльності та координатором допомоги в надзвичайних ситуаціях.

Джон ХОЛМС. Стаття надана «Дню» представництвом ООН в Україні
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments