Проблема демократії не в тому, чи потрібна людям свобода, а в тому, якою мірою вони здатні нею користуватися.
Алексіс де Токвіль, французький державний діяч, історик, суспільствознавець

Як у Словаччині подолали «кучмізм»: уроки для України

11 березня, 2010 - 00:00
ФОТО З САЙТУ FLIСKR.COM

Словаччина молодша від України на декілька років. Після «ніжного розлучення» з Чеською республікою у 1993 році наша західна сусідка змогла досягти величезних успіхів: стати членом ЄС та НАТО, що й досі залишається мрією для нас. Словацьку Республіку вважають найуспішнішим зразком інтеграції в євроатлантичній структурі. Більше того, з колишніх країн соціалістичного табору лише Словаччина і Словенія увійшли у зону євро.

Слід відзначити, що в середині 1990-х років Словаччину називали «чорною діркою» Європи через авторитарний стиль управління Мечіара, який порівнювали зі стилем правління українського президента Кучми. Саме через намагання Мечіара контролювати все і вся ЄС показав «червону» картку Словаччині, чого не було за всю історію розширення євроспільноти. Як пояснив українським журналістам Григорій Месежніков із розташованого в Братиславі Інституту громадських проблем, у 1998 році в Європі та й самій Словаччині були сумніви щодо того, у якому напрямку буде рухатися країна.

За словами словацького експерта, завдяки зусиллям громадських організацій у країні вдалося провести громадські кампанії за недопущення до влади диктатора, якого було виключено з процесу інтеграції. Як пояснив керівник неурядової організації «Глава 98» Владо Тальян, для мобілізації населення зокрема використовувалися кліпи, у яких відомі співаки, академіки і спортсмени закликали виборців не бути байдужим і прийти на вибори. В одному кліпі відомий словацький історик на тлі напису «Нам не байдуже» говорить про те, що успіху досягають демократичні країни, у яких проводяться вибори, що допомагає очистити країну і вести її вперед. Завдяки зусиллям громадських організацій, сказав Тальян, явка на парламентських виборах у 1998 році склала 83% і була найбільшою за всю історію виборів у Словаччині.

До влади після цих виборів прийшла широка коаліція, до складу якої увійшли ліві та праві демократи, центристи і партія угорської меншості. Всі ці партії, відзначив Месежніков, виступали за вступ країни в ЄС і НАТО. І у вересні 1999 року Словаччина отримала ПДЧ, а уряд прийняв національну програму вступу в НАТО, яка передбачала реформування збройних сил, ухвалення законодавства з питань безпеки та оборони, військової та оборонної стратегії. За три роки цей процес було завершено.

Оскільки вступ до НАТО підтримувало 35% словацького населення, то уряд вирішив залучити неурядові організації для проведення інформаційної кампанії щодо необхідності приєднання країни до військово-політичного союзу. В результаті цього, сказав Месежніков, буквально за рік підтримка вступу в НАТО серед населення перевищила 50%. За його словами, при цьому, громадянам пояснювали взаємопов’язаність вступу в ЄС, де підтримка сягала 75%, зі вступом країни до Організації північноатлантичного договору. Один аргумент, відзначив словацький експерт, полягав у тому, що вступ у НАТО робить країну більш безпечною завдяки гарантіям безпеки, передбачених статтею 5 Вашингтонського договору.

Запорукою успіху Словаччини на шляху інтеграції в ЄС і НАТО, вважає Месежніков, було те, що словаки знали, що їх приймуть до складу цих організацій. Тому країні вдалося до 2006 року здійснити адміністративну, судову, пенсійну реформи, зменшити податок з 42% до 19%, а також здійснити реформу охорони здоров’я і ухвалити поправки до конституції, а також новий кримінальний кодекс. Крім цього, важливим елементом для інтеграції стали розподіл влади і створення механізму громадського контролю за владою. Цьому, зокрема, сприяло ухвалення в 2001 році закону про вільний доступ до інформації, пояснив Месежніков. За його словами, будь-який громадянин може зробити запит до державної організації щодо витрат державних коштів, і якщо він не отримає відповідь за 8 днів, то має право подати в суд навіть на президента.

Директор трансатлантичного центру для країн Центральної та Східної Європи у Німецькому фонді Маршалла Павол Демеш вважає, що перш ніж в Україні розглядати досвід інтеграції Словаччини в євроатлантичні структури для наслідування, потрібно звернути увагу на подібності та відмінності між цими сусідніми країнами. По-перше, відзначає він, подібність полягає в тому, що обидві країни є постсоціалістичними країнами, що впливає на нашу ментальність. «По-друге, ми є новими країнами, які починали державне будівництво із самого початку, відтак проходимо через численні перехідні періоди. По-третє, ми є слов’янами, тому Україна ближча до Словаччина, ніж Франція та Німеччина, які є членами ЄС. І тому ми є більш хаотичними, менш пунктуальними», — відзначає Демеш.

Що стосується відмінностей між Словаччиною та Україною, то, за його словами, вони полягають у наступному. По-перше, Україна є пострадянською країною, частиною колишнього Радянського Союзу, де держава все контролювала, де існувала вертикаль влади, тому на українців минуле впливає більше, ніж на словаків. По-друге, роль Росії у внутрішній і зовнішній політиці України є більшою, ніж у Словаччині. По-третє, має значення розмір країни і відмінності у регіонах щодо сприйняття України. А це становить виклик для модернізації країни і побудови консенсусу, тому необхідно адаптувати політику до різних аудиторій, наголосив Демеш. Окрім того, він звернув увагу на такі відмінності між двома країнами, як наявність олігархів в українській політиці, а також низьку готовність дотримуватись писаних і неписаних правил в Україні.

Демеш вважає добрим жестом те, що український президент Віктор Янукович з першим візитом відвідав Брюссель. Порівнюючи нинішню ситуацію, в якій перебуває Україна на шляху інтеграції в євроструктури з ситуацією, у якій перебувала Словаччина до вступу в ЄС, експерт сказав, що тоді нам запропонували «плід, який ми могли легко дістати з дерева, а Україні ж пропонують плід, за яким потрібно буде залазити на дерево». Оскільки процес отримання членства в ЄС став складнішим, то Україні потрібно зробити все, щоб змінитися, модернізуватися, краще підготуватися, щоб можна було дістати цей плід — членство в ЄС, наголошує експерт.

Словаччина не могла б вступити в ЄС і НАТО без неурядових організацій, громадянського суспільства, публічної інформації, експертизи, вважає Демеш. За його словами, Словаччина готова ділитися своїм досвідом, тому Україні потрібно більше посилати сюди студентів, урядовців, щоб вони побачили, як тут відбувався процес модернізації, які були бар’єри, як вони долалися. При цьому, додав він, українцям необов’язково потрібно працювати зі всіма країнами і політиками в ЄС, а з тими, хто знає Україну, цікавиться нею, і при цьому не важливо, це велика чи мала країна в ЄС. Водночас експерт відзначив, що в ЄС Україну вважають країною, з якою важко мати справу, і в якій не зрозуміло, хто є хто.

Відтак, наголосив Демеш, Україна має зробити максимум, щоб про неї в Європі знали більше позитивного. За його словами, роль мас-медіа якраз і має полягати в тому, щоб вивести Україну на світ і розповісти ЄС, як можна допомогти Україні. При цьому, додає він, важливо наголошувати, що «ми хочемо більше співпрацювати з ЄС, але нам заважають бар’єри, наприклад, візовий режим». Потрібно діяти прагматично, вміти торгуватися з Брюсселем, можливо, повчитися цьому у Сербії, яка змогла домогтися того, що ЄС скасував візовий режим з цією країною, вважає експерт. І найголовніше, підкреслив він, потрібно мати консенсус всередині країни, «бо без цього ви не вступите ні в ЄС, ні в НАТО». «А найголовніше опануйте вашу надію, не кидайте її», — закликав Демеш.

Микола СІРУК, «День», Братислава
Газета: 
Рубрика: