Невдовзі після отримання Україною незалежності у
нас з’явилися культурні центри — Німеччини, Франції, Польщі... І, в порівнянні
з радянськими часами, ми почали більше цікавитися духовними цінностями
інших народів. Про культурну співпрацю України та Німеччини розповідає
в інтерв’ю «Дню» директор Гете-Інституту в Києві Йоханнес Еберт.
— Філії Гете-Інституту існують у 76 країнах. Чи розробляються для кожної
країни особливі програми діяльності? Чим відрізняються програми Гете-Інституту
в Києві від аналогічних програм в інших країнах?
— Основний принцип роботи Гете-Інституту полягає в тому, що програма
пристосована до місцевих умов, створюється спільно. Тому абсолютно всі
програми ми розробляємо з українськими партнерами. І це дає хороший результат.
Ось, скажімо, не так давно проходила конференція, присвячена творчості
Бертольда Брехта. Захід, розрахований на фахівців, отримав широкий розголос.
А у вересні ми разом із Київським міським управлінням культури проведемо
конференцію, де обговорюватиметься дуже серйозна проблема — спонсорство
у сфері культури. Адже вона мало фінансується державою — не лише в Україні,
але й у Німеччині. Тому такий обмін досвідом двох країн буде дуже цікавим.
— У культурній співпраці України та Німеччини обидві сторони однаково
добре розуміють одна одну? Чи не відчуваються відмінності у менталітеті?
— Я вважаю, що спілкування проходить дуже добре. Ми ставимося одна до
одної з відвертістю й повагою. Правда, у деяких випадках для партнерів
було не ясно, який внесок і в якому обсязі може внести Гете-Інститут у
спільну справу. Адже, виходячи із принципів партнерства, українська сторона
також не повинна залишатися байдужою — потурбуватися або про часткове фінансування,
або про безплатне приміщення для організації якогось проекту. Гете-Інститут
у Києві існує вже п’ять років. Крім Києва, інститут також активно працює
в Одесі, Чернівцях, Дніпропетровську. Німецькі читальні зали є у Львові
та Харкові. На початку нашої діяльності деякі партнери думали, що вантаж
фінансування ми повністю візьмемо на себе. Але поступово все прояснюється.
— Як ви вважаєте, у порівнянні з сусідніми країнами популярність німецької
мови та культури в Україні вища, нижча чи приблизно на такому ж рівні?
— В європейських країнах колишнього Радянського Союзу існує дуже великий
інтерес до вивчення німецької мови та культури. Цьому сприяють й історичні
передумови, й географічне положення. Наприклад, я протягом року працював
у Ризі — там інтерес до нашої культури, можливо, навіть більший, ніж в
Україні, хоча й тут інтерес величезний. У будь-якому випадку Німеччина
і пострадянські країни активно співробітничають не лише у галузі культури,
але й у політиці, економіці. Ми вітаємо прагнення України до партнерства
в Європі, Німеччина є одним із перших ваших партнерів.
— Після об’єднання Німеччини у Центральній та Східній Європі настав
справжній бум популярності курсів німецької мови. В Україні вивчають німецьку
також активніше. Чи означає це, що через певний період німецька зможе конкурувати
в Європі з англійською?
— Я так не думаю. Англійська є міжнародною мовою спілкування, і не варто
намагатися це змінити. По-перше, інтерес до мови залежить передусім від
того, наскільки багато країна може запропонувати у різних галузях. Я вважаю,
що Німеччині є що запропонувати. По-друге, сучасний європеєць прагне оволодіти
кількома іноземними мовами, адже Європа все більше об’єднується. Я вважаю,
що треба вивчати й англійську, й німецьку.
— Пане Еберт, розкажіть, будь ласка, про співпрацю вашого інституту
з німецькою громадою в Україні.
— Ми запрошуємо українських німців на наші культурні заходи. Але основний
аспект співпраці — викладання мови. Ми підтримуємо курси німецької мови
для цієї цільової групи у багатьох містах України. За сприяння Ради німців
України ми проводимо в серпні в Одесі місячний курс мови для молоді німецької
громади. Я думаю, що у німців, які мешкають в Україні, є інтерес, потреба
ідентифікувати себе із батьківщиною, вивчити рідну мову.
— Хто типовий слухач німецьких курсів у Києві?
— У нас представлено багато верств населення України. Це студенти, фахівці,
яким знання мови потрібне для професійної діяльності. Є й такі, хто просто
хоче у вільний час вивчити іншу культуру, іншу мову.
Наші курси мають одну велику проблему — досить тривалий термін очікування,
який раніше доходив до трьох років. Зараз кількість слухачів зросла й черга
скоротилася до одного року.
— На багато культурних заходів Гете-Інституту не треба купувати квитки.
Вартість курсів — невисока, вона, напевно, не покриває всіх витрат навчального
процесу. Чи можливе для вашого інституту таке існування й надалі, чи його
переведуть на комерційну основу?
— Ми прагнемо робити заходи безплатними. Але якщо вони дуже дорого обійшлися
нам або нашим партнерам, то якась невелика сума за відвідування була б
цілком доречною. Звичайно, за рахунок коштів, що отримуються за навчання
на курсах, ми намагаємося частково покрити витрати. Я вважаю, що в наступні
роки плата трохи зросте. Але ніколи Гете-Інститут не стане комерційною
організацією.
— Який захід Гете-Інституту ви назвали б найбільш значним у цьому році?
— Для широкої публіки найпопулярнішим був, звичайно, показ нових німецьких
фільмів, який пройшов у травні в Будинку кіно. Великою популярністю користується
виставка німецького художника Макса Ернста «Книги та графіка», що проходить
зараз у Музеї російського мистецтва. В принципі, важко визначити, що таке
успіх — коли приходить багато людей чи коли виходить дуже цікава дискусія
серед фахівців. Успіхом можна назвати й те, що німецькі та українські культурні
діячі разом зустрічаються й створюють щось нове.
