Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами.
Іван Багряний, український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч

Йошка ФIШЕР: «Ми дивимося вперед»

21 травня, 2003 - 00:00


Інтерв’ю міністра закордонних справ Німеччини Йошки ФIШЕРА журналу «Шпігель», наведене зі скороченнями, допомагає зрозуміти офіційну позицію Німеччини у процесі встановлення «постіракського» світоустрою. Німеччина, за словами свого міністра, рішучого противника війни, готова до кроків назустріч Сполученим Штатам, але чекає на одночасні зусилля від Вашингтона, ставить на провідну роль ООН і самостійність ЄС і не бажає використання своїх військових як «плати» за відновлення втрачених внаслідок війни трансатлантичних відносин. Навряд чи є підстави стверджувати, що Берлін погодиться радикально переглянути свої позиції. Ігнорування ж позицій та їхніх причин найсильнішого, мабуть, представника «старої Європи» (за визначенням Вашингтона) може лише завести в глухий кут.

— Пане Фішере, чи можна вважати, що після бліц-візиту державного секретаря США Коліна Пауелла повертаються старі добрі часи нiмецько- американської дружби?

— Справжня дружба, а така між США та Німеччиною існує, мусить часом переживати також і розбіжності, і важкі часи. До речі, світ змінився, і він продовжуватиме змінюватися. Ми хочемо надати цим змінам форми не первісної сили, а політично усвідомленого процесу, що пробиває собі дорогу в рамках трансатлантичного союзу, всередині НАТО та ЄС, разом з Організацією Об’єднаних Націй та на основі співпраці.

— Це означає, що тепер ми знову співробітничаємо, незважаючи на те, хто і що думав під час війни?

— Це означає, що ми за те, аби все, що ми робимо, робилося за умов справді максимального використання всіх мирних засоби. Це по-новому визначить трансатлантичні відносини.

— В якому напрямі?

— Я мав би дар пророка, якби вже сьогодні описав цей процес. У будь-якому разі, відносини зі США для нас є головними.

— Настільки головними, що ви були б готові заплатити за це відповідну ціну, щоб відносини з Вашингтоном нарешті покращилися?

— Я такими категоріями не мислю. До речі, яка це має бути ціна?

— Наприклад, німецька участь у підтримці миру в Іраку?

— Мені й на думку не спадає, щоб використати наших солдат як плату. Досі ми їх використовували, оскільки вважали, що це необхідно, правильно, важливо, і що це в наших інтересах, оскільки не було до того ж мирної альтернативи. Так буде й надалі.

— Це могло б статися і в Іраку, якби НАТО попросила допомоги.

— Могло б, якби! Нині підстав для застосування сил бундесверу немає — немає й підстав для спекуляцій з цього приводу.

— Іншою ціною могло б стати схвалення американського проекту резолюції щодо Іраку в Раді Безпеки.

— І тут йдеться також не про ціну. У нас існують розбіжності у питанні про війну. Вони, як і раніше, залишаються, але вже в минулому. Ми дивимося уперед, і ми повинні враховувати нові реалії.

— Що це означає?

— Це означає, що ми разом з нашими партнерами в Раді Безпеки, з Францією та Росією, і, само собою, з нашими американськими та британськими друзями намагаємося знайти за можливістю оптимальний результат, а це означає — спробувати виробити спільну позицію.

— Чи можна вважати проект, поданий американцями, цілком прийнятним?

— Якби він був цілком прийнятним, нам би більше не довелося дискутувати на цю тему. Але він є основою, що дає можливість досягнення згоди в Раді Безпеки.

Домінік де Вільпен позначив дуже багато правильних і важливих речей: роль Організації Об’єднаних Націй поряд із країнами-переможницями; питання про те, які зміни слід внести до програми «Нафта в обмін на продовольство», і як забезпечити її прозорість в майбутньому, поки не сформований суверенний та легітимний іракський уряд; і, нарешті, проблема зброї масового знищення.

— Можлива наявність такої зброї стала для американців причиною для розв’язання війни. Ви наполягаєте на тому, щоб інспектори ООН повернулися до Іраку з тим, аби остаточно засвідчити, що у країні немає зброї масового знищення?

— Це є одним із предметів переговорів у Раді Безпеки. Зрозуміло, ситуація змінилася у зв’язку з тим, що наші близькі друзі та союзники тепер контролюють країну, але остаточний вердикт — так було і у випадках з іншими державами — залишається за Організацією Об’єднаних Націй.

— Щоб досягти цього, для ООН краще не відміняти всі санкції стосовно Іраку. В іншому разі вона втратила б важелі, за допомогою яких можна вимагати в американців більш значущої ролі для себе самої.

— Запровадження санкцій мало певну мету стосовно жорстокого диктатора, але цього диктатора більше немає. Необхідно враховувати ситуацію, яка принципово змінилася.

— Як?

— Скасувавши санкції. Але, зрозуміло, ми виступатимемо, виходячи з наших можливостей, за те, щоб ООН в Іраку мала центральну роль. Між іншим, це спільна позиція ЄС.

— Рамки ваших можливостей обмежені вже тим, що ви хочете уникнути нових прикрощів з американцями?

— Це не питання прикрощів, а питання кроків назустріч одне одному. Виходячи з цього, я думаю, що резолюція, яку ми нині якраз обговорюємо, буде не останньою щодо цього питання.

— Зміцнення позицій ООН в Іраку було спільною метою розколених у період війни європейців. Чи слід чекати спільної ініціативи чотирьох країн-членів ЄС у Раді Безпеки?

— Представники чотирьох європейських країн ведуть одне з одним інтенсивний діалог, але він триває і з усіма іншими членами Ради Безпеки.

Der Spiegel, Німеччина 20 травня 2003 року Переклад www.inosmi.ru
Газета: 
Рубрика: