За лаштунками Мюнхенської конференції

Ваговиті слова російського царя газу і нафти Володимира Путіна, які застали зненацька світову еліту державних діячів, дипломатів, економістів і політологів, на щорічній міжнародній конференції у Мюнхені, стали предметом всесвітнього обговорення. Ніхто з учасників зібраних у бальній залі старого мюнхенського готелю «Баєрішер Гоф», оточеного як твердиня когортами поліції, не був готовий до такого сюрпризу. Дехто серед добірної публіки, особливо зі старших речників, почув знайомий з давніх літ подув холодної війни. Мій також уже літній сусід зауважив, треба лише щоби Путін, як Хрущов, вдарив черевиком у стіл. Він помилився. Я був у жовтні 60 гов залі Об’єднаних Націй. Хамський жест Хрущова не був спрямований проти Сполучених Штатів, а був захисною атакою на представника Філіппін, який вказуючи рукою на Микиту патетично гукав: «Яким правом сидить серед нас кривавий кат України? Але різниця між Хрущовим і Путіним полягає в іншому. Хрущов викрикував, як на базарі. Тим часом Путін говорить тихо, як на кагебівському слідстві й при цьому такими самими очима дивиться на публіку як його великі та малі попередники. Я уперше зустрівся з таким поглядом у Кучми після других його виборів на посаду президента. Путін, якби шукаючи очима відповідний об’єкт, віднайшов мене серед натовпу гостей, немов керований інстинктом, де шукати «ворога народу». У зв’язку з тим, пригадується відомий самообман президента Буша, який подивився в очі Путіна і побачив там душу шляхетної людини. Близько до цього вислову є слова німецького екс-канцлера Шредера, який сказав, що Путін «так чистий демократ, як кришталь».

Коли Путін скінчив свою мюнхенську промову, яка нагадувала висловлювання сталінського прокурора Андрія Вишинського на московських процесах у 30-тих роках минулого століття, то йому аплодували лише члени російської делегації, а також декілька німців. Ніхто його не підтримав із західного світу та колишніх радянських республік ні з країн центрально-східної Європи. Спровоковані агресивною полемікою, американці відповіли нападникові різними способами. Республіканський сенатор МекКейн прямо засудив Путіна, як антидемократа. Представник уряду Буша міністр оборони Річард Гейтс застосував іронічну зброю. Як колишній шеф Центрального розвідувального управління (ЦРУ) він сказав: «Ми колишні, можемо собі сказати правду в очі». Як я потім довідався, не всі політики у Вашингтоні були задоволені тією реплікою, а дехто з моїх колег назвав її просто дурною. Гостру відповідь Путіну дав генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер.

Всі очікували, що німецькі господарі скажуть ясне слово, але сталося інакше. Німці були дезорієнтовані й внутрішньо не готові до репліки. До цього вдалися самі організатори конференції, передовсім, головний менеджер заходу Горст Тельчік, до речі, мій колишній студент у Берлінському університеті. Напередодні зустрічі він заявив, що було би на часі надати Росії повне членство у НАТО. Згодом, але вже по від’їзді Путіна генерали з НАТО сказали Тельчiку, що Північноатлантичний альянс це не дискусійний клуб, як його Мюнхенські конференції, а військовий союз, який захищає конкретні цінності: свободи людини і націй, а до цього Росія ще недоросла.

Але німецька дезорієнтація була такою глибокою, що урядова еліта держави канцлер Ангела Меркель, міністр закордонних справ Франк Штайнмаєр і міністр оборони Йозеф Юнг повністю промовчали антиамериканську тираду Путіна. Деякі німецькі діячі, як голова соціал-демократичної партії Курт Бек, подякували російському лідерові за його сміливість і гостроту думок. Також інші німецькі діячі заграли у ту саму дудку. Всі ті промови стали яскравим доказом спустошення в європейській, передовсім у німецькій політичній еліті, спричинене американською війною в Іраку, послабленням колишньої керівної ролі Сполучених Штатів у західному світі і залежністю Німеччини від російського газу і нафти. Кілька років тому, коли на Мюнхенській конференції дійшло до гострого зіткнення між російською делегацією і Борисом Тарасюком, який очолював українську делегацію, більшість зали аплодувала українському міністру. Цього разу найвідважнішим був виступ чеського міністра закордонних справ Кареля Шварценберга, який походить з княжого роду австрійсько-чеської аристократії. Він сказав, що промова Путіна стала доказом того, чому НАТО повинно бути поширене на Схід.

Мюнхенські зустрічі досить новий феномен у міжнародній політиці. Вони почались ще у часи холодної війни і їхнім спонсором було товариство воєнних студій. Дебати велись у колі політиків і дипломатів, виключно з західного світу і були досить нудні. Вони стали зовсім іншими, коли керівництво перейняв Горст Тельчiк, який у 70-х вивчав у мене в Берліні політологію і порівняльну історію країн Східної Європи. Він був одним із виселених iз Чехословаччини так званих судецьких німців, яких поселили у Баварії. Одна з його дочок працює у благодійній місії з подолання наркоманії і СПІДу в Одесі. Після студій Тельчік отримав роботу в канцелярії тодішнього канцлера Гельмута Коля. Згодом він став головним лобістом автоконцерну БМВ, а ще пізніше, речником американської літакобудівної компанії Boeing. Відтоді коли він перебрав на себе керівництво на Мюнхенських конференціях, ті зустрічі набрали більше рейтингу і значення хоч і надалі залишались неформальним місцем дискусій.

Іноді ці конференції ставали символом змін у міжнародному житті, як заява міністра оборони Сполучених Штатів Дональда Рамсфелда про «стару» і «нову» Європу, яка, з одного боку, була правильною, а з іншого — наробила багато лиха. Цього разу уся підготовка до конференції була підпорядкована конфлікту з Іраном у справі ядерної зброї. Тому багато діячів iз західної Європи не приїхало до Мюнхена. Для них цікавішими були зустрічі на нещодавнім форумі у швейцарському Давосі. Досить непевною була участь у Мюнхенській конференції Президента України Віктора Ющенка, який перед тим зустрівся з німецьким канцлером Меркель і провів досить успішний візит до Берліна. На жаль, виступ Ющенка на конференції був такий нецікавий і банальний, що вся європейська преса промовчала про зміст його виступу. Ющенко зробив ще одну помилку — він покинув конференцію напередодні закінчення так само, як Путін. І тому за лаштунками пішли чутки, що це було домовлено з лідером Росії. Треба визнати, що російські дипломати добре порадили Путіну вирушити на мюнхенську зустріч. У західному світі панує тепер вакуум, обумовлений не лише відсутністю європейської конституції, але також іншими причинами. Франція знаходиться у розпалі виборчої боротьби за стілець президента. Велика Британія перебуває в очікуванні падіння кабінету Тоні Блера. Італія та Іспанія зайняті виключно внутрішніми справами, а дві майже їм рівні східні країни Польща і Україна переживають також внутрішні кризи і втратили свій давній рейтинг. Однак найголовніше — це послаблення ролі Сполучених Штатів через авантюрну політику президента Джорджа Буша. Путін зарахував всі ті фактори у своїй стратегії і вдався до агресивної зовнішньої політики. В Європі і Америці почались дебати про те, які шанси має Путін, щоби розколоти західний світ.