У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Про історичну відповідальність і помилки

Ернст Райхель запевнив, що ставлення Німеччини до України не зміниться після парламентських виборів до Бундестагу
31 серпня, 2017 - 18:53
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Посол Ернст РАЙХЕЛЬ став першим главою дипломатичної місії Німеччини в Україні, який поспілкувався з учасниками XV Літньої школи журналістики «Дня».

Розмова була цікавою з огляду на низку причин. По-перше, Німеччина є найпотужнішою економікою в Європейському Союзі. По-друге, ця країна є учасником Нормандського формату, який має на меті врегулювати конфлікт на Донбасі. По-третє, наприкінці вересня у ФРН відбудуться парламентські вибори, на яких, згідно з опитуваннями, нинішній канцлер Ангела Меркель може перемогти і вчетверте очолити уряд.

«ЗАРАЗ МАЯТНИК ПЕРЕХОДИТЬ ВІД БІЛЬШ ЕКСТРЕМАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ ПОЗИЦІЙ ДО ПОМІРКОВАНІШИХ»

Ернст РАЙХЕЛЬ:

— Стосовно німецьких виборів. Перш за все, останніми роками в західному суспільстві відчувалася певна непостійність у тому, як виборці висловлювали свої політичні погляди. Інколи очікувані результати виборів зазнавали великих змін за дуже короткий період часу. Ми бачили це в США, Австрії, Нідерландах. І паралельно з цим трендом є тенденція до популізму, і, можливо, в деяких випадках навіть до екстремізму на виборах.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Здається, що зараз маятник переходить від більш екстремальних політичних позицій до поміркованіших. У Німеччині ми бачимо, що популістська політична партія «Альтернатива для Німеччини», яка за прогнозами 2015 року мала від 13% до 15% голосів, зараз має лише 8%.

Опитування виборців у Німеччині зараз досить сталі. Уже говорять про те, що результат наступних виборів буде подібним до результату попередніх.

Імовірно, у нас буде більше партій у парламенті. Зараз у Бундестазі чотири партії: Християнсько-демократичний союз, Соціал-демократи, Зелена партія та Ліва партія. Результати опитувань засвідчують, що в майбутньому у нас буде шість партій у Бундестазі. Приєднаються ще дві: Ліберальна, яка є традиційною німецькою партією, але не потрапила в парламент минулого разу, не набравши 5% (відповідно до опитувань, у них зараз є 7%) та «Альтернатива для Німеччини».

У Німеччині, як зазвичай, формується коаліційний уряд. Жодна з партій не хоче коаліції з «Альтернативою для Німеччини», також обмежені можливості Лівої партії.

Вірогідною є «Велика коаліція»: ХДС/ХСС та Соціал-демократична партія. Існує також можливість створення коаліції ХДС/ХСС та Ліберальної партії. Але питання полягає в тому, чи матимуть ці партії досить голосів у парламенті, щоби створити коаліцію двох партій. Існує також гіпотетична можливість коаліції ХДС/ХСС і Партії зелених. Але раніше такого уявити собі було неможливо, проте сьогодні такі міркування існують, бо Партія зелених тим часом уже стала частиною основного політичного ландшафту.

Микола СIРУК:

— Що це все означає для України?

Е. Р.: — Переконаний, Україні не варто турбуватися щодо німецьких виборів. Згідно з опитуваннями, існує можливість, що Ангела Меркель залишиться на своїй посаді. Але якщо цього не станеться, то в Німеччині існує широкий консенсус щодо міжнародної політики, особливо того, що стосується Росії та України.

Серед шести ймовірних партій у нашому парламенті матимемо ультраправу та ультраліву партію, які посідають проросійські позиції. Решта погоджуються щодо міжнародної політики в питанні Росії та України. Тож якщо крайні партії наберуть по 8% голосів, це означатиме, що решта 84% голосів забезпечать консенсус у міжнародній політиці. А можливі коаліції, ймовірно, вестимуть таку ж політику, як чинний уряд.

«ПЕРШОРЯДНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ — СФОКУСУВАТИСЯ НА ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОД З ЄС»

Олександр САВЧЕНКО, старший лейтенант Збройних сил України:

— Офіційні двосторонні документи, підписані Україною та ЄС, не містять положення, яке обіцяло б Україні членство в організації, якщо вона виконає всі критерії. Деякі експерти кажуть, що Німеччина виступає проти цього положення у двосторонніх документах. Як би ви це прокоментували?

Е. Р.: — Перш за все, пункт 49 Договору про ЄС містить положення щодо принципової можливості для кожної європейської країни стати членом Євросоюзу. Тому це хороша практика — крок за кроком виконувати передумови.

Спочатку відбулося підписання Угоди про асоціацію, яка сьогодні частково застосовується і повністю набуде чинності у вересні. Крім цього, ЄС ухвалив рішення про лібералізацію візового режиму з Україною.

І я очікую, що ЄС рухатиметься цією дорогою далі. Зараз Україні варто бути терплячою та амбіційною. Угода про асоціацію має бути повністю імплементована в Україні. Першочергове завдання для України — сфокусуватися на імплементації угод з ЄС і потім думати про наступні кроки.

Це має сенс також тому, що в ЄС на цей момент панує не дуже сприятлива атмосфера щодо розширення членства, зокрема, це зумовлено кризою біженців.

М. С.: — Є українська приказка: «Хто стукає, тому відчинять...»

Е. Р.: — Так. Але бувають випадки, що не варто занадто наполегливо стукати тоді, коли є велика ймовірність отримати негативну відповідь. А в цьому разі негативна відповідь, можливо, зашкодить обом сторонам. Якщо трішки зачекати на кращі обставини, то шанси на отримання позитивної відповіді будуть значно вищими.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ТЯЖКІ ВИПАДКИ ПОРУШЕННЯ РОСІЄЮ МІЖНАРОДНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЗНАЧНО ЗМІНИЛИ ДУМКУ НІМЦІВ»

Любов РИБАЛКО, Одеський національний університет ім. I. Мечникова:

— У Німеччині є група людей, яких називають Russlandversteher (у перекладі з німецької — люди, які розуміють Росію). Один із них — колишній німецький канцлер Герхард Шредер. З огляду на те, що Росія напала на Україну, чи змінили члени цієї групи свою думку стосовно Росії? Як би ви пояснили цей феномен?

Е. Р.: — Думаю, що дехто змінив свою думку, а хтось — ні. Я говорив про крайні праві та ліві партії, які, швидше за все, пройдуть до парламенту. Цих людей можна вважати Russlandversteher, тобто тими, хто розуміє Росію. В інших партіях також є люди, які думають про Росію та Україну інакше.

Більшість людей, яких ви могли б вважати Russlandversteher, живуть у світі, де досі існує Радянський Союз. Вони ще повністю не зрозуміли, що Україна — незалежна країна зі своїми власними правами. Вони вважають, що Росія має якесь традиційне право визначати, що відбувається в Україні і що Захід, як за часів холодної війни, має бути дуже обережним, щоб не провокувати Росію в питаннях, які стосуються територій колишнього Радянського Союзу.

Але таку позицію в Німеччині поділяє меншість, тому що події, які розпочалися 2013 року, показали багатьом людям у Німеччині, що Росію не можна розглядати як стратегічного партнера, як це частково було раніше. Кричущі випадки порушення Росією міжнародного права значно змінили думку німців.

«МИ НЕСЕМО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД УСІМА КОЛИШНІМИ РАДЯНСЬКИМИ РЕСПУБЛІКАМИ»

Оксана СКIЛЬСЬКА, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Нещодавно у Бундестазі була дискусія щодо історичної відповідальності Німеччини перед Україною. В обговоренні взяв участь відомий американський історик Тімоті Снайдер. У своїй промові він пояснив, чому Німеччина має відчувати відповідальність перед Україною, а не лише перед Росією. Як відомо, Росія краде всі досягнення радянського періоду. Чи розуміє це Німеччина і чи відчуває відповідальність перед Україною?

Е. Р.: — Наша німецька дискусія щодо Голокосту та злочинів, вчинених під час Другої світової війни, виходила з історичної ситуації, в якій була лише одна країна — Радянський Союз. У тих історичних обставинах злочин агресії був вчинений Німеччиною проти цілого Радянського Союзу.

Зараз ми маємо іншу історичну ситуацію, коли є незалежна Україна. Я погоджуюся, що це важливо, щоб ми в Німеччині розуміли, що відповідальність не завершується на Росії. Ми несемо відповідальність перед усіма колишніми радянськими республіками. І Україна, якщо подивитися на її населення, постраждала найбільше, так само як Білорусь.

Правильно, що фокус спрямовується на це. І я радий, що на це звертають стільки уваги. Тімоті Снайдер — відомий історик, вартий тієї уваги, яку він отримує.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ВАЖЛИВУ РОЛЬ ВІДІГРАВАТИМЕ ТЕ, ЧИ ПРИЙМЕ УКРАЇНА СТАНДАРТИ НАТО»

Антон СЕСТРIЦИН, Університет Карлтон, м. Оттава, Канада:

— 1994 року Україна віддала свій ядерний арсенал в обмін на безпекові гарантії. А 2008-го, під час саміту в Бухаресті, Україні відмовили в наданні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) через активне лобіювання, зокрема з боку Німеччини та Франції. Відтоді Росія окупувала частину Грузії, анексувала Крим і розпочала війну на сході України. Тож озираючись назад, чи розуміє Німеччина помилку, якої припустилася 2008-го?

Е. Р.: — Було рішення 2008 року правильним чи ні — на це можна було б відповісти, якби гіпотетично поміркувати: «Що б сталося, якби Україна отримала ПДЧ 2008 року?»

Я дуже добре пам’ятаю ту ситуацію. Вже тоді Росія дала сигнал: якщо Україні буде надано ПДЧ або поступове набуття членства в НАТО, це було би переходом за «червону лінію» та спричинило б тяжкі наслідки.

Тому це було дуже складне рішення. Можливо, дуже просто сказати, що Німеччина припустилася помилки. Уявіть, що того ж 2008 року Україні було б надано ПДЧ, і тоді б настали обумовлені тяжкі наслідки зі сторони Росії. Це можна було б вважати серйозною помилкою. Треба розуміти, що на той час ситуація була інакшою, ніж сьогодні. Ми не мали такого досвіду з Росією, як зараз.

Якщо ви говорите про нинішню ситуацію, то, як я розумію, Україна повернула це питання (отримання ПДЧ. — Ред.) до порядку денного. Думати про це вже мають країни-члени НАТО. При цьому важливу роль відіграватиме, чи прийме Україна стандарти НАТО і його організаційні принципи, як вона пообіцяла це НАТО. Але й у цьому Україні треба пройти ще значний шлях реформ. І спільна позиція країн-членів НАТО полягає в тому, що Україні слід сконцентрувати свою увагу саме на цьому.

А. С.: — Під час прес-конференції з Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом Президент Порошенко оголосив, що Україна почала дискусію щодо отримання ПДЧ. Як сказав український Президент, у НАТО це сприйняли дуже серйозно. Що ви думаєте з приводу цього? Чи на часі ця дискусія?

Е. Р.: Як неодноразово казав генсек НАТО, обидві сторони — Україна та союзники по НАТО — мають вирішувати, чи отримає Україна ПДЧ.

У цей момент я не можу сказати, якими є міркування НАТО. Єдине, що можу зазначити: так само, як і ЄС, НАТО має певні очікування щодо України до того, як їй буде надано статус члена. Президент ухвалив так званий Стратегічний оборонний бюлетень, який містить зобов’язання, які бере на себе Україна для реформування свого безпекового сектора. Одне з них — встановлення цивільного контролю над військовими. Крім того, перед Україною стоять багато інших завдань, які з огляду на внутрішньополітичну ситуацію, буде нелегко виконати. До того, як почнуться серйозні розмови про те, що готове НАТО запропонувати Україні, ваша країна має дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

«НІМЕЧЧИНА ПОВНІСТЮ ПІДТРИМУЄ САНКЦІЇ, ЯКІ МИ ПОГОДИЛИ З ІНШИМИ ЗАХІДНИМИ КРАЇНАМИ»

Віталій КУДИРКО, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Не так давно американський сенат запропонував додатковий пакет санкцій проти Росії. Проте Німеччина та Австрія висловили своє невдоволення цією пропозицією. Чому Німеччина вважає, що санкції не треба посилювати? Чи є інші методи впливу на Росію, щоб змінити її агресивну політику?

Е. Р.: — Німеччина повністю підтримує санкції, які ми погодили з іншими західними країнами. Завжди було важливо, щоб європейці, японці, американці діяли злагоджено й солідарно.

А от рішення американського сенату було одностороннім, не погодженим з іншими союзниками США заздалегідь. Це загрожує згуртованості західних союзників по відношенню до Росії.

При цьому є два пункти, які варто відзначити. По-перше, сенат передбачає, що фірми, розташовані в третіх країнах, які не підпадають під законодавство США, будуть покарані, якщо не виконуватимуть американських санкцій. Це випадок екстратериторіального застосування санкцій і це порушує наш суверенітет, бо, наприклад, фірми, які розташовані в Німеччині та здійснюють свою діяльність із Німеччини, підпадають під дію німецького, а не американського законодавства..

По-друге, розподіл тягаря, спричиненого санкціями. Це було підкреслено в критиці. У законопроекті, прийнятому сенатом, прямо зазначається, що однією з цілей цього закону є просування продажів американського природного газу в Європу. Іншими словами, США намагаються просувати свої торговельні інтереси шляхом застосування санкцій, накладених на німецькі та європейські компанії. Звичайно, це неприйнятно для Європи.

Марина ЛIБЕРТ, Брюссельський вільний університет:

— Німеччина наполегливо працює над тим, щоб отримати зелене світло від ЄС на будівництво російського трубопроводу «Північний потік 2», який може зробити Берлін найбільшим постачальником газу в Європі та водночас позбавити український бюджет двох млрд доларів, які вона отримує від транзиту російського газу. Чи усвідомлює німецька влада загрозу залежності від російського газу? Чи компенсують Німеччина та ЄС Україні потенційні збитки?

Е. Р.: — Перш за все, попри широко розповсюджену думку,  Північний потік-2 — це не тільки німецький проект. У ньому також беруть участь ще два великі підприємства — французька та австрійська компанії. Це свого роду інформаційне обмеження: люди думають, якщо трубопровід закінчується в Німеччині, то це німецький урядовий проект.

Правда в тому, що це приватний проект, який виконують приватні компанії. Ми живемо у вільному суспільстві з ринковою економікою, а це означає, що в принципі приватні компанії можуть здійснювати приватні економічні проекти і їм, якщо потрібно, має бути надана ліцензія, за винятком випадків, коли є непереборні аргументи проти цієї ліцензії.

Домінуючим принципом є свобода економічної діяльності. В українській дискусії з цього приводу прищеплюється думка, що через те, що Україна може втратити дохід від транзиту газу, німецький уряд має заборонити німецькій компанії здійснювати певну комерційну діяльність.

«МИ ДОКЛАДЕМО ЗУСИЛЬ, ЩОБ У РАЗІ ВТІЛЕННЯ ПІВНІЧНОГО ПОТОКУ-2 ТРАНЗИТ ГАЗУ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУ ТРИВАВ ДАЛІ»

М. С.: — Польща також активно виступає проти цього проекту.

Е. Р.: — Так, є й інші країни, які також проти і які в деяких випадках могли б втратити фінансові вигоди, якщо проект буде схвалено. Це питання підпадає під дію законодавства ЄС. Європейський Союз ретельно вивчив, чи є в законодавстві ЄС щось, що могло би стати на заваді цього проекту. Результатом стало те, що проект не порушує європейського законодавства.

Водночас ми добре розуміємо, що транзит газу має для України велике значення. Ми завжди говорили, що докладемо зусиль, щоб у разі втілення проекту Північний потік-2 транзит газу через Україну тривав далі. Існують різні варіанти, як це можна забезпечити.

Єдине абсолютно очевидно: ми не маємо жодного інтересу в дестабілізації України або створенні додаткових труднощів для вашої країни.

Iлона ЛОЖЕНКО, КНУТКіТ ім. I. Карпенка-Карого:

— Якою є ваша позиція відносно того, що німецька компанія Siemens завезла в Росію газові турбіни, які були перевезені до окупованого Криму? Путін публічно пообіцяв, що Крим буде енергетично незалежним від України. Хоча відомо, що Росія не має технологічного обладнання, щоб втілити це в життя. Навіть знаючи це, Siemens передав обладнання Росії. Чи буде в подальшому німецький уряд пересвідчуватися в тому, що режим санкцій поважають усі німецькі компанії?

Е. Р.: — Як ви знаєте, у контракті Siemens і російської компанії немає нічого щодо завезення турбін до Криму, мова йшла лише про Росію. Якщо турбіни були завезені російською фірмою до Криму, це порушення контракту.

Наскільки мені відомо, російській фірмі було заборонено транспортувати турбіни до Криму. Якщо це так, то це не Siemens порушив санкційний режим, а російська фірма.

Думаю, питання має звучати інакше: чи мав Siemens знати, що росіяни порушать контракт?  Наскільки мені відомо, такого випадку в ділових відносинах з Росією досі не було.

«УВЕСЬ ПАКЕТ СТАНДАРТІВ ОБСЄ ДЛЯ ВИБОРІВ МАЄ БУТИ ЧИННИМ І ДЛЯ МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ НА ДОНБАСІ»

Христина ШКРЯБIНА, Одеський національний університет імені I. Мечникова:

— В інтерв’ю «Радіо Свобода» ви сказали, що у випадку, якщо вибори на непідконтрольних територіях Луганської та Донецької областей відбудуться відповідно до норм ОБСЄ, тоді ці території зможуть отримати спеціальний статус. Що це означає — «спеціальний статус»? Чи вважаєте ви можливим організувати легітимні вибори на непідконтрольних Україні територіях?

Е. Р.: — Те, що має бути спеціальний статус, міститься в Мінських угодах. Що він передбачатиме в подробицях, поки не вирішено. Але одне зрозуміло: Мінські угоди говорять про вибори в громадах, а не про регіональні вибори. Це вказує на те, що федералізація України не стоїть на порядку денному.

Стосовно місцевих виборів на Донбасі, то я завжди казав, що тут центральне значення має дотримання стандартів ОБСЄ. Це чітко зазначено в Мінських угодах. Окрім того, важливо забезпечити вільне вираження волі виборців, а кандидати повинні мати можливість вільно вести передвиборчі кампанії та об’єктивно інформувати виборців.  Увесь пакет стандартів ОБСЄ для виборів має бути чинним і для місцевих виборів на Донбасі. Яким шляхом цього досягти — це ще не врегульовано.

Наталя САНДАКОВА, Одеський національний університет ім. I. Мечникова:

— В одній зі статей Deutsche Welle йдеться, що «Німеччина стала одним зі світових лідерів з переробки відходів». Як ваш досвід може допомогти Україні?

Е. Р.: — Бачу, ви провели багато дослідної роботи. Звичайно, я не експерт із переробки відходів. Але частиною відповіді є те, що ми за іронією долі запозичили багато досвіду з соціалістичного минулого.

В НДР деякі сировинні матеріали були дуже дефіцитними, тож було створено систему збору сміття і сортування тих відходів, що були необхідні, наприклад, металу. Це було розповсюджено вже на всю об’єднану Німеччину. Крім того, сировинні матеріали в Німеччині досить дорогі, тож переробка відходів — це хороший бізнес. А от якщо сировина дешева, то вона витрачається даремно.

«УКРАЇНА МАЄ МОЖЛИВІСТЬ ЗАПРОПОНУВАТИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ І КРАЩЕ, НІЖ КОРУПЦІЯ, ВІЙНА ЧИ ОЛІГАРХИ»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:

— Ми вже чули від інших послів, що європейці мало знають про Україну. Як сприймають нашу державу німці? Що може зробити Україна, щоб краще презентувати себе за кордоном?

Е. Р.: Думаю, мої колеги праві. Про Україну відомо мало, а те, що знають — не завжди сприятлива інформація, і відтворює це лише частину реальності в Україні. Багато людей на Заході асоціює Україну з корупцією і олігархами. Це існує, але це не все, що визначає Україну.

Робота щодо популяризації України та розповсюдження повної картини про вашу країну залежить у першу чергу від вас самих. Міністерство закордонних справ України ухвалило рішення відкрити Український інститут в Німеччині. Це хороша ініціатива.

Прикро, що закордонні ЗМІ говорять про Україну переважно в контексті війни. Наприклад, якщо інвестор думає про те, куди вкласти гроші, він може прийти до висновку, що Україна — це місце, де триває війна, і обере іншу країну.

Україна має можливість запропонувати набагато більше і краще, ніж корупція, війна чи олігархи. Вона повинна показувати й пояснювати це за кордоном. Такі люди, як я, також можуть сприяти цьому. І, зрештою, я думаю, що візова лібералізація сприятиме тому, щоб за кордоном розповсюджувався правдивий і виважений образ України.

 «ГОЛОВНОЮ ПЕРЕПОНОЮ ДЛЯ ЗАКОРДОННИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ Є НЕДОСТАТНЯ ПРАВОВА БЕЗПЕКА»

М. С.: — Як відомо, німецькі інвестори відкрили кілька заводів у Закарпатській області, де виготовляють деталі до німецьких машин. Чи означає це, що німецький бізнес не боїться війни, і загалом які існують перепони для більших інвестицій з Німеччини?

Е. Р.: — Дякую за питання, воно дуже важливе. Справді, існують певні німецькі інвестиції в Закарпатті. Поки що вони не настільки важливі, як могли би бути. Ми спостерігаємо певний підйом в економіці, але досі Україна ще значно відстає від свого потенціалу.

Головною перепоною для закордонних інвестицій в Україні є недостатня правова безпека. Якщо відбуваються рейдерські атаки, якщо правоохоронні органи не забезпечують захисту або свавільно створюють проблеми, якщо немає чесного доступу до судів і рішень влади, тоді інвестори дуже сумніватимуться перед тим, як вкладати тут гроші.

Тому, мені здається, наріжний камінь майбутньої реформи — це створення адекватної, чесної судової системи. Незалежні, бездоганні правоохоронні органи й суди мусять боротися з масштабною корупцією та злочинами. Люди, які розкривають перед громадськістю недоліки, потребують захисту. І мої колеги, і я, вся міжнародна спільнота енергійно підтримуємо це. Але очевидно, що опір ще є, і він має бути подоланий.

Марія НИТКА, Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Чи знайомі ви з українською літературою й мистецтвом? Можливо, маєте улюблених авторів або художників?

Е. Р.: — Я знаю про українське мистецтво і літературу ще не так багато, як хотів би. Але намагаюся розширити свої знання. Я насолоджуюся українським візуальним мистецтвом і сучасними письменниками.

Наприклад, з нагоди 25-річчя дипломатичних відносин між нашими країнами я запросив Сергія Жадана, щоб поговорити про це. Він дуже добре розмовляє німецькою, та й відомий у Німеччині. Мені подобається, як він пише.  Подобається, що він політично активний, сучасний, поринає в суспільні дебати. Інколи я маю іншу думку, ніж він, але все одно це не впливає на моє позитивне враження.

«МИ НАМАГАЄМОСЯ ОТРИМАТИ ШИРОКУ КАРТИНУ НАЙВАЖЛИВІШИХ НОВИН»

Богдана КАПIЦА, Національний університет «Острозька академія»:

— Які медіа ви читаєте, щоб стежити за ситуацією в Україні? Яким довіряєте найбільше?

Е. Р.: — Як посол я перебуваю у комфортній ситуації, адже є люди, які працюють для мене і збирають новини з усіх можливих джерел. Ми намагаємося одержати широку картину найважливіших новин. Не хотілося б бути нечемним, але з моєї точки зору в Україні є дуже небагато журналістики, якій би я повністю довіряв. Якщо дозволите, хочу дати кілька рекомендацій із точки зору споживача продукції мас-медіа.

По-перше, перевіряйте факти. Це дуже складно в еру інтернету, крім того, часу завжди бракує. Втім, досить часто трапляється, що журналісти публікують неправильну інформацію або якщо і правильну, то не показують усієї картини.

По-друге, будьте обережні з так званими експертами. Це стосується не лише України. Здається, що у вас лише небагато висококласних журналістів, проте є сотні експертів. Ці експерти заявляють, що вони щось знають, а це часто не співпадає з реальними фактами.

І насамкінець:  намагайтеся бути чесними й  об’єктивними. Речі завжди складніші, ніж ви можете описати їх у будь-якій статті. Завжди є важливі деталі, які опускають. Це стається навіть із найкращими журналістами та медійними каналами. Мій заклик до майбутніх журналістів: намагайтеся бути настільки чесними, наскільки можливо, і враховуйте всі аспекти. Читайте всю новину, а не тільки заголовок, і перевіряйте інформацію критично. А коли створюєте заголовок, робіть його відповідним до справжнього повідомлення.

Нагадаємо, Літня школа журналістики відбувалася за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні

Антон СЕСТРІЦИН, Літня школа журналістики «Дня»-2017, переклад з англійської Наталії ПУШКАРУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments