Кожен народ пізнається за його богами та символами.
Лев Силенко, український мислитель, філософ, історик, письменник, номінант на Нобелівську премію

«Зміни мусять йти в регіони. «День» чудово це розуміє»

Посол Канади в Україні Роман Ващук — про культурний та економічний міст між нашими країнами
5 серпня, 2019 - 17:20

Літня школа журналістики «Дня» завершилася на високій дипломатичній ноті — зустріччю з Надзвичайним і Повноважним Послом Канади в Україні Романом Ващуком. Він чітко та лаконічно відповів на запитання «школярів» і про зустріч Володимира Зеленського з групою послів країн «Великої сімки» з підтримки реформ в Україні, і про результати парламентських виборів, і про конференцію в Торонто за участі канадської сторони. Не менш важливими темами були інвестиції та намір президента Зеленського розширити двостороннє економічне співробітництво, а також актуальна для українців тема мови.

«ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ «ПІДКОСИЛИ» СТЕРЕОТИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ»

Марія НАУМЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

Днями Президент України Володимир Зеленський зустрівся з Групою послів країн «Великої сімки» з підтримки реформ в Україні та главами представництв Європейського Союзу й НАТО в Україні, де основна увага, як повідомляється на сайті Президента, «була приділена глибинним реформам, які здійснює Україна, та підтримці зусиль Президента і його команди з боку міжнародних партнерів». Чи можете ви детальніше розповісти про цю зустріч? Який був основний месидж Президента і який ваш, як представника країни G7?

— Президент представив своє загальне бачення напряму реформ, які потрібно здійснювати Україні. Він надав можливість висловитися пану Рябошапці про питання правових реформ, пану Гончаруку з питань економічних реформ. Я думаю, що ми почули досить обнадійливі пакети законів та заходів, які мають бути запущеними у законодавство із скликанням нової Верховної Ради. Той факт, що депутати від партії «Слуга народу» виїжджають на навчання від Київської школи економіки, говорить про ліберальну візію економічних і соціальних змін. 

Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— За результатами останніх виборів в Україні бачимо, що в українців за кордоном перше місце виборола «Європейська солідарність», а в Україні «Слуга народу». Яке ваше враження від дострокових парламентських виборів в Україні? Як ви оцінюєте їх результати?

— Я думаю, що процедурно вони пройшли без значних  відхилень як в Україні, так і за кордоном. Ми мали 302 спостерігачів від Канади на парламентських виборах і, подекуди, на округах хтось займався чорним піаром чи «розвозив гречку», але ці засоби цього разу не спрацювали. Ці вибори до Верховної Ради підкосили стереотипи української політики, що місцеві бізнесмени можуть купити якийсь округ, що листівки можуть діяти на виборців. Вони показали свою стійкість і обирали виключно політичний бренд — партію, за яку хотіли голосувати. У Канаді — виключно мажоритарна система, і є три головних партії. Ми стежимо, як голоси можуть розподілятися між ними, може бути якась певна тенденція у виборців, але вона буде розділена між двома кандидатами, і тоді може пройти третій. В Україні також почали слідкувати за тенденціями розподілу голосів і робити висновки, як консолідуються або роздрібнюються партії.

Які у вас очікування від нового парламенту?

— Ми в Канаді маємо великий досвід із однопартійною більшістю у парламенті. Такі більшості можуть працювати дуже ефективно, бо на них лягає велика відповідальність, але для нас це не є незвичним, головне цим правильно користуватися.

«Ми мали бажання цього разу більш тривимірно показати Україну, тобто Україна не тільки як питання чи проблема, а Україна як потенціал»

Єлизавета ВОРОБЙОВА, випускниця 9 класу київської спеціалізованої школи № 118 «Всесвіт»:

— Зараз ми повернемося до конференції з реформ в Україні, яка відбулася на початку липня в Торонто за активної участі канадської сторони. Хотілося почути вашу оцінку її  результатів?

— Я думаю, що сама конференція була дуже успішною. Вона досягнула наших канадських цілей, а також цілей українських співорганізаторів, української делегації. Ми мали бажання цього разу більш тривимірно показати Україну, тобто Україна не тільки як питання чи проблема, а Україна як потенціал. Це значить мати представників реального сектору. Одна річ, філософствувати про країну абстрактно, друга — повною мірою відчувати, що вона, її люди і вироби є реальними, якщо з ними можна мати справу. Це у певній мірі вплинуло на позитивний настрій цієї події. Президент мав два великі виступи і багато зустрічей, як із канадцями, так і з громадськістю. Але також із міжнародними контрагентами, із Міжнародним валютним фондом, Світовим банком. І, я думаю, важливо, що ця конференція, цей формат, який започаткували британці, потім підтримали в Данії, є україноцентричним. Тут Україна не є затіненою чимось. Вона є в центрі уваги. І була можливість акцентувати на своєму месиджі. Вони подібні на месиджі із зустрічі з «Великою сімкою», тобто готовність робити реформи, йти на діалог як із міжнародною спільнотою, так і з українською діаспорою чи то в Канаді, чи у світі. Це все було сприйнято з великим ентузіазмом.

«КРАЩЕ ПРИЇЖДЖАТИ З ГРОШИМА, КОНСУЛЬТАНТОМ  ТА ДОБРИМ АДВОКАТОМ»

Олександр ШАРIПОВ, Запорізький національний університет:

— Ви як посол, слідкуєте за канадськими інвестиціями в Україну. Чи є наша країна привабливою для канадських інвесторів, якщо ні, то що можна змінити? Якщо так, то в якому напрямку спрямовуються інвестиції? І як відреагували в Канаді на запрошення українського президента, який це робив першого і другого дня на конференції до канадських інвесторів їхати в Україну з грошима?

— Інвестицій ніколи немає стільки, скільки бажалося б. Ми їх почали бачити більше останніми роками і від більших фірм. На самій конференції Президент оголосив про те, що комісія експертів Кабміну визначила канадську нафтогазову фірму, як одну з тих, що виграла можливість разом із «Укргазвидобуванням» розробляти родовище Дніпровсько-донецького басейну. Ми бачимо зацікавлення щодо розвитку ядерної енергетики, постачання палива чи матеріалів, бачимо зацікавлення зокрема в айтішній сфері. Перешкода: непередбачуваність правового поля. Ми рекомендуємо всім інвесторам знайти собі добрих адвокатів. І тоді халепи буде менше, ніж просто наосліп приїжджати з грошима. Краще приїжджати з грошима, консультантом  та добрим адвокатом.

Як сприйнялося запрошення президента? Позитивно сприйняли, зокрема тому, що він сам визначив чотири фірми, які є провідними у цій галузі. І сам факт, що він вказав на конкретні приклади і на цих прикладах запросив інших діяти в Україні, показали, що він ознайомлений з тематикою і готовий діяти.

«ВЗАЄМНА СТАТИСТИКА ДЕРЖАВ З ЕКСПОРТУ ДАЄ ХОРОШІ ПОКАЗНИКИ»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Під час брифінгу з прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо Президент Зеленський повідомив про намір розширити двостороннє економічне співробітництво і дію двосторонньої угоди про вільну торгівлю на сферу послуг і інвестицій. Він також запропонував створити спеціальний інвестфонд для канадців українського походження — і пообіцяв окрему команду для його підтримки. Можете розповісти про що конкретно йдеться?

— Якщо йдеться про розширення угоди «Про зону вільної торгівлі», то це має зустрічатися міждержавна комісія, яка б оцінила дію угоди тепер і визначила, саме в яких галузях можна її розширити. Щодо пропозиції інвестфонду я не маю більш конкретних даних.

М. Н.: — З серпня 2017 року діє Угода про зону вільної торгівлі. Чи доводить вона свою ефективність?

— Вона доводить ефективність для України, зокрема. Якщо йдеться про зростання експорту до Канади, тут цікаво, що зміни в митній службі трохи зблизять нашу статистику. Я би сказав так, ґрунтуючись і на досвіді спеціалістів, і на своєму оптимізмі, адже взаємна статистика держав з експорту дає хороші показники: за перші 5 місяців цього року експорт України до Канади зріс приблизно з 47 до 51%. Що цікаво, він переважно не стосується сировинних продуктів, але продуктів вже з певною доданою вартістю. Наприклад, така цікавинка, як машина-всюдихід «Шерп», де Канада є найбільшим покупцем, яка виробляється тут, під Києвом, і використовується в нафтогазовій індустрії Канади. Також статтею номер один є концентрат яблучного соку, а сьогодні я читав, що Україна вичерпала ліміт з його експорту до ЄС. А у Канади немає ліміту, тож можна експортувати цілий рік (сміється). Ця угода вже досить ефективно діє, ми мали допінг у канадського експорту також, коли Україна закуповувала металургійні прилади для коксування. Цього року це не відбудеться.

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— На продовження теми таке запитання: як ви прокоментуєте заяву Зеленського на згаданому спільному брифінгу в Торонто: «Я думаю, можемо відверто про це говорити: ми домовилися про постачання бронетехніки і про те, що будемо розвивати співробітництво в цій сфері». Чи можете ви деталізувати цю інформацію — розповісти про військово-технічне співробітництво між Україною та Канадою?

— Я не можу деталізувати, але можу сказати, що вже відбулося дві зустрічі в справі військово-технічного співробітництва від часу цієї заяви Зеленського у Торонто. Розмови велися і тоді, і зараз. Також в українських медіа лунала заява нашого міністра оборони, який вважає, що поставки зброї мають бути пов’язані з розвитком стратегії, навчань та концепції ЗСУ. Однак ми працюємо якраз у цьому напряму. Від снайперських гвинтівок до поодиноких технічних пристроїв — є низка проєктів, які розробляються.

«З НАЦГВАРДІЄЮ І ЗСУ ПРОВОДИТЬСЯ ДУЖЕ БАГАТО НАВЧАНЬ НОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ»

Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Ми вдячні Канаді за те, що вона надає підтримку посиленню боєготовності українських збройних сил. І тому для нас було гарною новиною продовження урядом Канади терміну операції UNIFIER — місії Канадських збройних сил з військового тренування в Україні — до кінця березня 2022 року. Можете детальніше розповісти про цю операцію?

— Так, інформація про цю операцію є тепер вже дуже розгалуженою, діє в 11 різних місцевостях України. Основний пункт, як і раніше Яворівський полігон, але навчання проводяться в Миколаєві, Житомирі. Розглядаються можливості на півдні. Це військова місія, яка має найширшу географію поміж усіма партнерськими місіями в Україні і має широкий діапазон: від снайперських курсів до курсів логістики й першої допомоги, тобто від відносин невинних до зовсім бойових і конкретних. Це показує, наскільки українські військові можуть, так би мовити, збирати пальці в кулак, мобілізовувати послідовно навчання бригад і вже комплексно всі служби випробовувати на полігоні. Наша місія UNIFIER — перша, яка має технічну угоду і працює близько з Національною гвардією України. Це, я думаю, серед українських офіційних збройних формувань є дуже інноваційна, легко сприймає нові ідеї, нові формати.

Крім того, як з Нацгвардією, так і зі Збройними силами України проводиться дуже багато навчань нової концепції, взагалі сержантського складу. У нашій державі сержантський склад відіграє дуже велику роль, вони фактично керують діями своїх колег підлеглих, офіцери спрямовують операції. Так що підвищення ролі сержантів, підвищення автономії, підвищення сфери дії — все це включено в нові навчальні програми.

І останнє — служба військового порядку, тобто військова поліція. Також написано нові навчальні плани і переоснащено автомобільним транспортом більшість відділень цієї служби в Україні. Тепер справа за Верховною Радою, щоб вона ухвалила закон, і ця служба змогла повноцінно запрацювати.

«ОСНОВНИЙ СЕКРЕТ — НЕ ЗАПАНІКУВАТИ І РЕАГУВАТИ ШВИДКО НА БУДЬ-ЯКІ ПОСЯГАННЯ СТОРОНИ»

Є. Ш.:  — Ми знаємо, що цього року президент США Дональд Трамп заявив про вихід з угоди NAFTA, що діяла між Канадою, США та Мексикою з 1994 року і фактично наполіг на ухваленні нової угоди між цими країнами. Як Канаді вдалося відстояти власні економічні інтереси під час перегляду за ініціативою Трампа? В чому полягає секрет канадської дипломатії у співробітництві з великим сусідом, якого міністр закордонних справ Христя Фріланд назвала слоном, з яким треба поводитись обережно, коли він повертається?

— Коли спиш в одному ліжку зі слоном, і він має найкращі наміри, все одно можна потрапити під нього. Я думаю, основний секрет — це не запанікувати і реагувати швидко на будь-які посягання сторони. Це навіть нам коштувало візиту пані Фріланд, під час тимчасової угоди між Мексикою і США, і у Канади тоді був диктат цієї угоди. Але вона зрозуміла, що хоч ці дві країни домовилися і що тепер весь тиск — на Канаду, а всі дедлайни, які визначались США і Мексикою, нас не стосувались. І під тиском виявилась сторона, яка тиснула. Вдалося використати так, що переговорний процес розвивався і завершився якраз тоді, коли це вже було вимогою американської та мексиканської сторін. Що дозволило зберегти майже всі переваги існуючої угоди, іще, крім того, виторгувати, зокрема в автомобільному секторі, додаткові преференції. Так що, якщо вам просто кажуть, що ви в безвихідній ситуації, і вам диктують умови, то треба дуже уважено придивитися, на кого грає ситуація, і чи справді так є, як вам це здається.

«НЕМАЄ ЯКОГОСЬ ОДНОГО ВИРІШЕННЯ МОВНОГО ПИТАННЯ»

А. П.: — Нещодавно в Україні набув чинності Закон про мову. Як ви його оцінюєте? І якою ви бачите мовну політику нової української влади? Чи діаспорі вдасться впливати в цьому питанні на політику уряду? І заодно розкажіть нам, як реалізується мовна політика в Канаді і як канадцям українського походження і зокрема вам вдалося зберегти знання української мови?

— Я, загалом, позитивно сприймаю закон про мову, який розширює права українцям в Україні розмовляти цією мовою. Я думаю, це є плюс для кожного, хто останніх 20 років старався у великому східному, центральному чи південному місті спілкуватися українською, знаючи, що є потреба для певного розширення можливостей. Водночас, потрібно прийняти закон, який би регулював питання мов меншин і вживання їх. Я думаю, страх перед деякими формами двомовності є перебільшеним.

У Канаді ми маємо різні мови. Це залежить від того, що Канада є федерацією, має законодавство на федеральному рівні, і кожна провінція має своє законодавство, яке регулює це питання в їхній сфері відповідальності. Так що ви маєте, наприклад, на федеральному рівні, двомовність, яка залежить від громадянина, тобто громадянин не мусить знати дві мови, головне, щоб держава могла їм відповісти, якою мовою вони до неї звертались. Наприклад, в провінції Альберта франкомовних людей є менше, ніж 3—5%, але в кожному федеральному бюро має бути людина, яка може надати послуги французькою.

Я, як посол, маю відповісти на питання громадян тією чи іншою мовою. До того ж, маємо таку двомовну провінцію, як Нью-Брансвік, де маєте таку територію, як на п івночі, де індуїстська мова є офіційною на рівні з французькою та англійською, маєте північно-західні території, де є шість мов корінних націй і також може використовуватися в парламенті в провінції Квебек, де є тільки французька мова. Так що є можливість адаптуватися до соціальних потреб і бажань населення. Якщо, скажімо, франкомовні квебекці почувають себе як «острівець» французької мови в англомовному морі Північної Америки, тим самим вони мають законодавство, яке трохи подібне до українського, яке закріплює вживання французької мови в житті. Це мало вплив на бізнес-атрактивність Монреалю, як центру. Деякі приїхали багато років тому з Монреалю до Торонто саме через інтерактивність з англомовним світом. Деякі європейські фірми, зокрема у таких галузях, як електронні ігри, відкрили свої філіали у Монреалі. Так що, я думаю, немає якогось одного вирішення мовного питання, яке б працювало у кожному регіоні для кожної людини. Треба бути з одного боку для більшості людей створити комфортні умови для українськомовних українців в Україні, але також вважати, щоб, роблячи це, ненароком не наступити на права інших і створити для себе проблеми в майбутньому, коли є якісь проблеми.

А.П.:— Як вдається зберегти мову вам і іншим канадійцям?

— Тато і мама мене змусили (сміється). Дуже просто насправді. Бо впливає домашнє оточення, можливості суботньої школи, університетське навчання. Екосистема, яка цьому сприяє. Є в західних провінціях Канади двомовні школи, які фінансуються державою, зокрема в Альберті і Манітобі. У Торонто є державно фінансовані католицькі школи, при українських греко-католицьких парафіях, які мають щодня додаткову годину для вивчення української. Вони двомовні щодо навчання, але як додаток мають українську мову і культуру. Тож воно, очевидно, не зупиняє процесу мовної асиміляції. Воно створює «острівці» для тих людей, які собі цього бажають. Але воно дає можливість зберегти певне ставлення до української спадщини. Канада проти відчуття культурних приналежностей нічого не має. Навпаки — заохочує.

«ОДНА З НЕБЕЗПЕК ЦИХ РЕФОРМАТОРІВ-ЄВРООПТИМІСТІВ — «ЗАБАГАТО КОПЕНГАГЕНА, ЗАМАЛО КРОПИВНИЦЬКОГО ЧИ КАГАРЛИКА»

В. С.: — 2014 року в інтерв’ю на «Еспресо.TV» на запитання «наскільки змінилась Україна за останніх 20 років?» ви сказали: «Ми, спільно з Міжнародним республіканським інститутом, проводили дослідження, яке показало, що на даний момент готовність брати участь у соціальному активізмі найвища у цілому регіоні». Яка, на вашу думку, ситуація зараз, ще через п’ять років після того інтерв’ю?

— Тоді це був такий порив суспільної діяльності, і тепер він є нижчим. Але все ж таки, громадська діяльність в Україні залишається досить важливою. Відбувся природний післяреволюційний процес розчарування. Він віддзеркалився і у цьогорічних виборчих результатах. Але цікаво, що рівень соціального активізму зараз знову зріс, за останні 2-3 місяці. Суспільний розвиток іде циклами і хвилями. Це як серфінг для політиків, дипломатів й журналістів. Я думаю, що процес децентралізації сприяє тому, щоб активізувалися люди не лише у Києві. Одна із небезпек цих реформаторів-єврооптимістів — «забагато Копенгагена, замало Кропивницького чи Кагарлика». І, якщо думати про зміни в наступні 5 років, вони мусять йти в регіони. На конференції у Торонто ми свідомо запросили по одному представникові об’єднаних територіальних громад з усіх регіонів України, щоб показати, що дискусія про Україну — це не дискусія про Київ. Це про всю Україну. Я знаю, що газета «День» чудово це розуміє, робить виїзні виставки, презентації тощо. І забувати про це, я вважаю, як для політика, так і для державного діяча — небезпечно.

О. Ш.: — На початку липня Володимир Зеленський заявив, що «вже в найближчі місяці ми плануємо укласти українсько-канадську угоду про мобільність молоді, яка сприятиме молодіжним обмінам і угода про молодіжні обміни дасть змогу українцям і канадцям приїжджати за спрощеною процедурою на термін до одного року на навчання та роботу». Що ви скажете про це? І до речі, як ви поясните високий відсоток 30% відмов у наданні віз українцям? Чи є перспективи безвізового режиму між Україною і Канадою?

— Дійсно, ми саме завершуємо усі формальності для підписання такої угоди, яка має створити можливості як для молодих канадців, так і для українців. Частина з причин такої кількості відмов — це те, що зокрема у минулому, а це досі продовжується, не кожна людина, яка заявляє про себе як про туриста, справді займається тільки туризмом у Канаді. Ми намагаємося не видавати туристичні візи трудовим мігрантам. Я думаю, що можливості, які надасть ця угода саме щодо роботи, зменшать тиск на туристичну програму, дасть нам можливість зменшити кількість відмов і наблизитися до менш суворого візового режиму. Але перспективи цілковитого безвізового режиму, поки що немає.

«БУТИ СВОГО РОДУ КУЛЬТУРНИМ ПЕРЕКЛАДАЧЕМ МІЖ КАНАДОЮ І УКРАЇНОЮ»

Є. В.: —  Ви є українцем за походженням, ваша дружина — українка з Австралії. Що для вас — бути послом Канади в Україні?

— Цікаво. Це теж саме, як англо-канадцеві бути в Британії чи франко-канадцеві бути у Франції. У нашому випадку Ізабель Дюмон є послом у Франції. Це є нагода порівнювати свої особисті чи родинні стереотипи з дійсністю. Побачити, де ти помиляєшся. Також є нагода зробити сучаснішими спільні культурні орієнтири, дізнатися про сучасну культуру, навіть у молодіжних очах. І могти бути свого роду культурним перекладачем між Канадою і Україною. Тим самим дозволяти канадцям робити менше помилок у своїх проєктах в Україні.

Я постійно собі нагадую про ті 97% канадського населення, які не мають українського походження. Їх багато, вони цікаві, вони різноманітні, на них варто звернути увагу. І так само, незважаючи на те що мої батьки з одного регіону України, що країна має багато регіонів, на них також треба звертати більше уваги, я це завжди говорю керівникам організованої української громади. Я, наприклад, вказую: Кривий Ріг — це цікаве місто в Україні, з якого виходять цікаві люди. А взагалі, щодо України, думаю, як самі українці в тому, як вони думають про країну, так іноземці дивляться на них та забувають про центр України. Він не є якимось, таким кризовим, він вже не є таким кафешним, таким морським, як інші регіони, але він заслуговує більше уваги.

Марія НАУМЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»-2019
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments