Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівських премій

Київ–Вільнюс: історичні зв’язки

Посол Марюс ЯНУКОНІС: «Ми маємо показати світові європейське коріння України»
31 липня, 2017 - 18:45

Україну і Литву пов’язує давнє історичне коріння, обидві країни тривалий час входили до Великого князівства Литовського, після цього — до Речі Посполитої. До відновлення незалежності Литви в 1990 році і здобуття незалежності України в 1991 році обидві держави перебували у складі Радянського Союзу. Газета «День» на свої сторінках дуже багато приділяє місця спільним сторінкам історії української та литовської держави. Тому не випадково «День» запросив вдруге посла Литви Марюса Януконіса стати лектором у Літній школі журналістики. У своєму вступному слові дипломат подякував за запрошення і відзначив: «дуже добре, що газета «День» організує такі курси, тому що свобода слова є однією з найголовніших підстав сучасної демократичної держави». На його думку, у в Україні велика свобода слова, багато різних медіа і це є великим досягненням України.

Окрім того, Посол зазначив: «Мені приємно чути, що тут є представники Острозької академії, яка для нас дуже важлива й символічна, тому що Острог пов’язаний із родиною Острозьких. Також приємно, що тут є представники з Одеси. Я сам повернувся кілька днів тому із цього міста, де брав участь у візиті кораблів НАТО, які зайшли в Одеський порт. Це теж показує солідарність і допомогу Україні, яка існує з боку західного суспільства, зокрема НАТО».

«МІНДАУГАС БУВ НАШОЮ ФУНДАМЕНТАЛЬНОЮ ІСТОРИЧНОЮ ПОСТАТТЮ»

Любов РИБАЛКО, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— В історії Литви є цікава та контроверсійна сторінка, яка стосується коронування Міндаугаса у результаті прийняття християнства та визнання васалітету римської курії. Міндаугас був гарним стратегом та державним діячем, об’єднав литовські племена й утворив державу. Чи легко було досягнути консенсусу між людьми в тому, що історія державності Литви починається від короля Міндаугаса?

Марюс ЯНУКОНIС:

— Я дякую вам, що ви так добре знаєте литовську історію. Початок нашої державності ми пов’язуємо якраз із королем Міндаугасом. Він був першим і останнім королем Литви, тому що пізніше монархії вже не існувало, були тільки великі князі литовські. Також був період Великого князівства Литовського до 1569 року, коли під час Люблінської унії ми об’єдналися з Польщею в єдину державу, яка звалася Річ Посполита або Річ Посполита двох народів. Саме цей період дуже тісно пов’язаний із Україною, тому що велика частина українських територій входила в цю державу.

На мою думку, такі дружні стосунки та традиційна історична співпраця між Литвою і Україною якраз мають коріння в цьому періоді. І ми вважаємо цей період дуже важливим для становлення європейського фундаменту в Україні. Мабуть, це найвища цінність цього періоду, бо це була європейська держава, яка мала відносини з усім західним світом. Навіть на початку XV ст. була ще одна спроба коронувати короля литовського Вітаутаса в Луцьку. Ми це називаємо першим європейським самітом у 1429 році. Але це була невдала спроба, і коронація не відбулася. Ми як посольство приділяємо багато уваги нашим історичним зв’язкам і працюємо над кількома проектами, один з яких я вже назвав. Це наша історична спадщина, пов’язана із князями Острозькими. Князь Костянтин Іванович Острозький був одним із військових лідерів Литви. Він переміг у декількох дуже важливих битвах, одна із них під Оршею, коли було розбито більш потужну московську армію. Ми знаємо, що князь Острозький був православним, він багато уваги приділяв розвитку релігії. Також він був меценатом і будував церкви у Вільнюсі та в Україні. Зараз у Вільнюсі існує єдина українська греко-католицька церква, яку було побудовано після Оршанської битви. Там і зараз церква й український монастир.

Князь Острозький був похований у Києво-Печерській лаврі, в Успенському соборі, який було знищено під час Другої світової війни. Там був величезний надгробний пам’ятник, ренесансовий, дуже унікальний. Подібні приклади зараз є тільки в Італії та Польщі. Ми маємо намір відбудувати цей пам’ятник. Це величезний і дуже дорогий проект, але ми рухаємося вперед із його реалізацією. Зараз ми залучили Польщу до цього проекту і будемо дуже раді, якщо зможемо це зробити як спільний проект Польщі, Литви й України. Це буде одним із яскравих прикладів того, як ми на практиці працюємо над висвітленням і збереженням нашої спадщини.

Інші проекти стосуються  багатьох замків в Україні, які пов’язані з періодом Великого князівства Литовського. Я маю на увазі Кам’янець-Подільський замок, Мукачівський замок, а також палац Вишневецьких. Для цього палацу ми подарували колекцію картин. Це важлива частина нашої дипломатичної співпраці, тому що це не тільки історія, а й європейське коріння України, яке ми маємо показувати світу. Світ дуже мало про це знає. Навіть ми, в Литві, відкриваємо нові факти та нові сторінки нашої спільної історії, адже не все відомо для суспільства. Ми маємо це пропагувати і в Литві, і в Україні, й передусім на Заході.

Повертаючись до вашого запитання про консенсус, хочу відзначити, що литовці завжди розуміли, що Міндаугас був нашою фундаментальною історичною постаттю. Навіть під час радянських часів існував цей консенсус, який було визнано всіма істориками Литви. В радянські часи стримували історичні дослідження, але ми зберігали в підручниках цей час як період литовської історії, і це було відомо. Можливо, Міндаугас у той період не був загально відомим, а от Вітаутас — навпаки. Я б навіть сказав, що відомим був період він Міндаугаса до Люблінської унії, а період після унії був трохи стертий зі свідомості литовців, тому що це була держава спільна з Польщею і деякі наші патріоти вважали, що ми маємо шанувати лише свою історію, а не спільну з Польщею, тому після унії формально наша історія починалася з ХІХ століття.

«МАЄМО СПРИЙМАТИ ІСТОРІЮ ТАКОЮ, ЯКОЮ ВОНА Є»

Микола СIРУК:

— Відомо, що поляки й досі називають Вільнюс — Вільно, наголошуючи тим самим, що це польське місто. Як ви вирішуєте це питання? 

М. Я.: — Україна й Литва — сусіди Польщі, й у нас багато спільної історії. Ми не приховуємо і дійсно вважаємо, що в 20-х роках ХХ століття Польща окупувала Вільнюський край. Це факт. Ми мусимо продовжувати вивчати історію і наші фахівці повинні про це говорити. Звичайно, існує романтика і ностальгія Польщі. Це стосується не тільки Вільнюса, а і Львова. Поляки називають його Львув. Це були важливі міста в польській історії, але зараз це потрібно використовувати не для якихось політичних суперечок, а навпаки, для того, щоб показувати спільну спадщину і приваблювати туристів. Це я кажу і про Львів, і про Вільнюс. Це нас тільки збагачує. Коли я навчався в школі, то нас учили, що Вільнюс — це литовське місто, але якщо подивитись на Вільнюс із висоти, то можна побачити цікавий факт. Я якось почав рахувати церкви у Вільнюсі. Виявилося, що половина церков — римо-католицькі, а це наша головна релігія, а інша половина — православні храми. З цього робимо висновок, що історія Вільнюса була мультикультурною. Це нас збагачує. Існує великий вплив і польської, і єврейської, і православної культури. Маємо сприймати історію такою, якою вона є.

Співпраця між партизанськими рухами у Литві й Україні — це ще одна сторінка, яка нас об’єднує. Взагалі Західну Україну й Литву об’єднує одна конкретна особистість — Євген Коновалець, який навіть мав литовський паспорт. Тому співпраця між литовськими та українськими «Лісовими братами» була дуже тісною. Треба сказати, частково й тому, що вони також боролися з Польщею. Польський елемент був дуже важливим. Це було перед Другою світовою війною, але цей партизанський рух продовжувався і після неї. У нас цих людей вважають героями. Це дуже важлива частина історії і цілого історичного наративу Західної України. Для нас це дуже близько. У моїй родині також були партизани, а мама була депортована у Сибір і прожила там 12 років. Їй було три роки, коли її виселили з Литви разом із родиною. Це не якась особлива історія, адже такі історії є у кожної другої литовської родини.

«ШЛЯХ ДО ЄС І НАТО, ЗВИЧАЙНО Ж, НЕ БУВ ЛЕГКИМ»

Олександр САВЧЕНКО, старший лейтенант Збройних сил України:

— Україна зараз іде шляхом, який Литва вже подолала. Якою для вас була дорога до НАТО і ЄС? Як ви долали труднощі? Чи правда, що у Литві побоювались, що НАТО не застосує 5 статтю у разі нападу Росії на країни Балтії? Чи існують такі побоювання зараз?

М. Я.: — Щодо 5 статті НАТОвської угоди, то у нас ніколи не було сумнівів. Якщо ми підписали цю угоду, то всі пункти є чинними і вони діють. У нас не було й немає сумнівів щодо цього. Дай Боже, щоб не було потреби цю статтю застосовувати, але Альянс про це зараз дискутує. Є 5 стаття, отже, її треба виконувати.

Шлях до ЄС і НАТО, звичайно ж, не був легким. Ми подали офіційне звернення щодо членства в НАТО ще у 1994-му. Наш тодішній президент Бразаускас написав листа Генсеку НАТО із проханням прийняти Литву до Альянсу. Україна цього не зробила досі й використовує трішки іншу тактику. Українське керівництво так і говорить, що зараз метою є досягнення стандартів НАТО, а про членство поговоримо трохи пізніше, коли Україна буде готовою.

У 1994 році держави НАТО навіть не хотіли дискутувати на цю тему. Це була занадто вразлива тема для заходу, бо всі говорили, що не треба підвищувати конфронтацію з Росією. Казали, що у Балтійському регіоні складна ситуація, тому не треба поспішати з членством у НАТО. Політично це була незручна тема для заходу. Держави-члени Альянсу, особливо, країни Скандинавії, такі, як Данія та Швеція, яка не є членом НАТО, але застосовує їхні стандарти, нам допомагали будувати оборонну систему, наші Збройні сили.

Після 2000 року ситуація змінилась і виникли такі умови, за яких у 2004-му ми стали країною-членом НАТО. Важливим фактором стали теракти проти США 11 вересня 2001 року. Це трохи змінило глобальну ситуацію. Тоді всі побачили загрозу тероризму, і навіть Росія показувала свої добрі наміри співпраці з НАТО проти тероризму. Загальна політична атмосфера тоді покращилася. Це були роки, коли НАТО й Росія прагнули зближення. НАТО пропонувало Росії різні формати співпраці і Росія теж, зі свого боку, хотіла співпрацювати.

На мою думку, це загальне покращення політичної ситуації і привело до того, що було досягнуто консенсусу щодо вступу балтійських країн у НАТО. Ще мушу визнати, що нам багато в чому допомагала Польща, яка вступила в Aльянс в 1999 році. Поляки політично нас підтримували. А президент Квасневський особисто лобіював членство країн Балтії в НАТО. Ми з Польщею створили спільний батальйон ЛІТПОЛБАТ. Зараз маємо спільну литовсько-польсько-українську бригаду.

Інтеграція з ЄС — трохи інша історія. В ЄС все конкретно. Звісно, існують загальні засади, наприклад, демократія, ринкова економіка, дотримання прав людини тощо. Але інтеграція у ЄС — це дуже конкретна, чітка, щоденна праця з гармонізації всієї правової бази. Це і закони, і норми ЄС. Ми це зробили в кожному секторі. Наприклад, у транспорті або сільському господарстві. Якщо країна виконує всі положення, то вона робить крок у напрямку членства в ЄС. Не зробила — продовжуємо переговори. Так і відбувається з Україною. 

«БАГАТО НАШИХ ЛІДЕРІВ ЗДОБУЛИ ЗАХІДНУ ОСВІТУ»

Микола СIРУК:

— Пане Посол, а як би ви прокоментували те, що Президент Порошенко нещодавно заявив про необхідність надання Україні ПДЧ. Яка позиція Литви з цього приводу?

М. Я.: — Це законна вимога України. Звісно, треба зважати на реальну ситуацію, яка існує зараз у світі, але Україна має на це право. Якщо всі критерії будуть виконані, то можна говорити про надання ПДЧ. Рішення саміту в Бухаресті залишаються в дії. У 2008 році було сказано, що Україна і Грузія стануть членами НАТО. Це говорить саме за себе.

Марія ГОРШКОВА, Хмельницький національний університет:

— Ми знаємо, що Айварас Абромавічус закінчував Міжнародний університет «Конкордія», Валдас Адамкус — Мюнхенський університет, Даля Грібаускайте — Джорджтаунський університет у Вашингтоні. Яку роль відіграла ця еліта в державотворенні та чому важливо спиратися саме на такі постаті? Під час зустрічі з гостями Літньої школи журналістики «Дня» Ігор Кабаненко, Ігор Смешко та Євген Марчук зазначили, що «міцність держави має триматися на плечах професіоналів».

М. Я.: — Я думаю, що ви самі відповіли на своє питання. Такою була наша ситуація, що велика кількість наших лідерів отримала західну освіту. Це нам допомогло стати європейською країною і перейняти всі стандарти та норми Європи. Звичайно, вся наша еліта, починаючи з 90-х років, намагалася здобути освіту на заході. Це особливо стосується наших збройних сил. Ми були вимушені створювати з нуля два міністерства: оборони й закордонних справ. Це були абсолютно нові кадри, нові люди, які мали на меті здобути західну освіту. Всі наші військові, включно з тими, хто мав радянський досвід, всі пройшли перепідготовку на заході. Я підкреслюю — весь офіцерський склад без винятків.

«УКРАЇНА МАЄ БУТИ ЧАСТИНОЮ ІНІЦІАТИВИ ТРИМОР’Я»

Антон СЕСТРIЦИН, університет Карлтон, Оттава:

— Нещодавно лідери 20 країн Центральної та Східної Європи, зокрема Литви, брали участь у саміті Тримор’я, який відбувся у Варшаві. Долучився до них і президент США Дональд Трамп. Чому, на вашу думку, Україну не залучили до цього формату?

М. Я.:— Я не можу дати відповідь, чому Україну не запросили, бо мені важко сказати. Поляки були організаторами і, можливо, таке сталося   випадково, але, на мою думку, Україна має бути частиною цієї ініціативи. Якщо ми говоримо про співпрацю в форматі міжмор’я, або інтермаріум, неможливо виключити Україну з цього процесу, тому що Україна є природною частиною цього процесу географічно, політично і практично. Звичайно, зараз це дуже популярна тема, яка дискутується і в Україні, зокрема, як створити такий простір співпраці. Навіть є думки, щоб створити якийсь політичний альянс між цими країнами, відбуваються саміти на рівні спікерів парламентів. Але ми думаємо, що, перш за все, повинна бути проста практична співпраця. Я не думаю, що ми готові зараз до політичного альянсу, бо різні країни входять у цей політичний простір, який намагаються зараз розширити до Адріатичного моря. Але як простір практичного співробітництва — це дуже перспективно для економіки, транспортних шляхів,  енергетики та інших питань. Також історична спадщина грає дуже велику роль.

«2015 РІК СТАВ ДЛЯ НАШОЇ КРАЇНИ ПЕРЕЛОМНИМ: МИ ПОБУДУВАЛИ ТЕРМІНАЛ СКРАПЛЕНОГО ГАЗУ...»

Олександр ПОДВИШЕННИЙ, Національний університет «Острозька академія»:

— Пане Януконіс, Україна має ту ж саму проблему, що й Литва, — це енергетична залежність від Росії. У вашій країні вже є термінал для прийому скрапленого газу, що частково вирішує проблему. А з іншого боку, у липні президент Литви Даля Грібаускайте під час зустрічі з президентом США у Варшаві поскаржилася йому на будівництво Білоруссю АЕС в Острівці. Як вважаєте, наскільки реально зупинити будівництво білоруської АЕС, яка знаходиться фактично на кордоні з Литвою? Яка позиція МАГАТЕ з цього приводу?

М. Я.: — Енергетика дуже важлива для нашого життя і я думаю, що це сфера, яка в останні 10 років революційно змінилася. І справді, 2015 рік став для нашої країни переломним: ми побудували термінал скрапленого газу й дві лінії електропередач до Польщі та Швеції. У нас не було енергетичного з’єднання з Заходом. Будучи майже десять років членами ЄС і НАТО, ми не були пов’язані з цим ринком. Це була певна ізоляція Балтійських країн. А зараз Литва має кабель до Польщі та Швеції, Естонія має до Фінляндії. Буде будуватися ще один кабель до Польщі, а також газовий інтерконектор з цією країною.

Звичайно, термінал скрапленого газу кардинально змінив нашу ситуацію. Ми на 100% були залежними від російського газу, а зараз ця залежність залишилася десь на 40%. Сьогодні ми можемо обирати: купувати нам газ у Росії чи на Заході, зважаючи на те, чия ціна є більш привабливою.

Антон СЕСТРIЦИН:

— А в якої конкретно країни на Заході ви закуповуєте газ?

М. Я.: — У Норвегії. Останнім часом почали купувати у США. Навіть одна партія надійшла з Нігерії. Зараз немає різниці, де купувати. Все залежить від ситуації на ринку. Де з’являється вільний газ, там і купуємо. Та основну угоду в нас укладено з Норвегією.

Що ж до ціни на газ, то вона тепер є конкурентною і весь час змінюється, становлячи приблизно $300-350 за 1000 кубометрів. Коли Росія побачила, що ми дійсно побудуємо термінал, а у реальність цього проекту вона не вірила, «Газпром» моментально знизив ціну на газ на 40%. До того ми купували російський газ по ціні майже $500 за 1000 кубометрів. Німеччина купувала цей самий газ за $350, хоча туди набагато далі.

Питання щодо Білоруської АЕС дуже важливе для нас і для ЄС. Ми вимагаємо, щоб були застосовані  найвищі екологічні стандарти. Проблема в тому, що Білорусь не дає нам повну інформацію про те, що вони роблять, які процедури застосовують.

Ми думаємо, що будівництво такої АЕС — це екологічна потенційна загроза не тільки для Білорусі, а й для нас, і для Європи також. Ми діємо зараз через Брюссель, через Європейську Комісію, щоб застосувати всі можливі інструменти і привернути увагу до цієї проблеми.

«ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ МІЖ ЛИТВОЮ І РОСІЄЮ МОЖНА НАЗВАТИ ЗАМОРОЖЕНИМИ»

Марина ЛIБЕРТ, Брюссельський вільний університет:

— Як зараз розвиваються відносини між Литвою та Росією? 

М. Я.: — Росія, перш за все, — наш сусід, і ми не можемо її ігнорувати. Практична співпраця залишається з Росією. Це торгівля, транспортні зв’язки, людські та культурні контакти. Наша політична позиція дуже чітка. Ми розуміємо сьогоднішню російську політику, наміри Кремля. На жаль, ця політика і тенденції загалом дуже песимістичні. І, причому, це відбувається не лише з владою, а й із суспільством. Повертається культ Сталіна, навіть серед молоді, що для нас є парадоксальним.

Політичні відносини між Литвою і Росією можна назвати замороженими. Не відбуваються візити високого рівня. Існує діалог, але він, як говорять англійською, critical dialogue. Нас дуже непокоїть мілітаризація Калінінградської області, яка знаходиться менш ніж у 300 км від Вільнюса. Там відбувається те ж саме, що в Криму. Вони створюють там потужний військовий плацдарм. Там є ракети великої дальності тощо.

Марія ОРИЩИНА, Національний університет «Острозька академія», Львівський національний університет ім. I. Франка:

— Як відомо, у вересні відбудуться спільні російсько-білоруські навчання «Захід-2017». Багато хто з ваших сусідів заявляє про найбільшу загрозу саме країнам Балтії. Яка позиція у цьому питанні Литви? І чи посилиться оборона на кордонах на період навчань?

М. Я.: — Я думаю, що Литва реагує на ці навчання, як і Україна. У нас спільне бачення в цьому питанні. Бачимо ті об’єктивні загрози, які існують, тому що ці навчання відбуватимуться біля наших кордонів. Ми до цього вже звикли, бо це не перші навчання. Ніхто точно не знає, яким буде масштаб цих навчань, яким буде їхній сценарії, які обсяги військової сили буде залучено. Ми не знаємо, чи існує реальна загроза під час цих навчань. Але загалом російська загроза зростає — ми це бачимо з поведінки Росії. Її політика стає все більш непрогнозованою. І це головне питання для нас. 

«ТРЕБА ПІДВИЩУВАТИ СПРОМОЖНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА РЕАГУВАТИ НА ФЕЙКОВІ НОВИНИ»

Олександра КЛЬОСОВА, Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка:

— Україна багато років перебуває під впливом російської пропаганди, а зараз фактично у стані інформаційної війни. Чи мають російські ЗМІ вплив на аудиторію Литви? І як у Литві вирішується мовне питання у медіапросторі? Чи застосовується принцип квот?

М. Я.: — По-перше, ми всі відчуваємо вплив російської пропаганди. У Литві не існує заборони на російські телеканали. Українці іноді бувають здивовані, коли повертаються з Литви, адже в Україні російські канали заборонені. Звичайно, цей вплив є, і ми знаємо, що Росія багато інвестує в пропаганду, у розвиток телебачення, тому ці канали є привабливими. Наші національні канали не мають ресурсів, щоб створити такий формат, і частина нашого населення добре знає російську мову, отож ми маємо визнати, що частина населення все ж дивиться російське телебачення, попри те, що всі розуміють, що таке Росія і яку політику вона проводить. Ми маємо теж відповідати, поширюючи правдиву інформацію, —  це єдиний шлях. Треба підвищувати спроможність суспільства реагувати на фейкові новини.

Був такий приклад, який показав, що наше суспільство не так легко піддається пропаганді. У російських медіа поширили інформацію, що німецький військовий, який зараз перебуває у складі контингенту НАТО в Литві, зґвалтував литовську дівчину. Це був фейк. Він пройшов по всіх російських каналах, але в нас ніхто цьому не повірив. Реакція була дуже стримана. Наші офіційні представники відразу сказали, що це неправда, що взагалі це вигадана історія, і навіть не було дискусії щодо цього питання. Ніхто в це не повірив. Це показує, що литовське суспільство має імунітет до таких речей. Росія робила подібне в Німеччині з історією так званої Лізи. Дуже схожий випадок.

Що ж до мовних квот у наших медіа, то їх у нас немає. В Україні трохи інша ситуація. Тут вплив російської мови дуже великий і також існує традиція, що країна в деяких частинах — фактично двомовна, не офіційно, а де-факто. У нас є газети і програми російською і польською мовами, але це незначна частина. 84% нашого населення — етнічні литовці.

«В НАС У СТРАТЕГІЧНИХ СФЕРАХ РОСІЙСЬКОГО КАПІТАЛУ МАЙЖЕ НЕМАЄ»

Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:

— Отримати право на проживання в Литві доволі неважко. Для отримання необхідно відкрити фірму чи бізнес, здобути освіту або працевлаштуватись у Литві. Цим скористалося чимало росіян. Чи не маєте ви побоювань, що в майбутньому Росія зможе шантажувати Литву, прикриваючись поняттям про захист росіян за кордоном?

М. Я.: — Ні, думаю, що в нас немає такого побоювання зараз. Цей процес — контрольований. Звичайно, повинні бути виконані певні умови, які дозволяють людині отримати право на проживання, працю або навчання. Існують служби і інституції, які це контролюють. Поки що ми не бачимо в цьому загрозу. Система отримання такого дозволу на проживання в Литві не є найліберальнішою в Європі. У Польщі цей процес більш ліберальний. Це я трохи критикую свою країну, але об’єктивно. Ми покращили умови для тих, хто хоче працювати в Литві. Це стосується і українців. Цікаво, що ми приймаємо дуже велику кількість опозиційних росіян. Вони приїжджають жити до Вільнюса. Я гадаю, що в Україну приїжджає ще більше. Знаю багато таких людей у Києві. У нас у стратегічних сферах російського капіталу майже немає. Я кажу про енергетичну сферу чи важливі транспортні підприємства.

Антон СЕСТРIЦИН:

— В Україні існує проблема «відтоку мізків» за кордон. Ця проблема почалася за часів розпаду Радянського Союзу і триває донині. Чи існує така сама проблема в Литві? Розкажіть, будь ласка, про гранти і стипендії, які Литва надає українським студентам? Чи приїжджають литовські студенти навчатися в Україну?

М. Я.: — Дійсно, така проблема еміграції ще існує. Ми втратили досить значну частину населення, починаючи з 90-х років. Але «втратили» — це не дуже правильне слово. Так, багато литовців виїхало, але частина повернулася, і ті, хто виїхав, не втратили зв’язок із Литвою. У них залишилося багато родинних зв’язків, вони купують нерухомість у Литві, або повертають гроші, інвестують у Литву. Тому справжнє завдання для держави — створити такі умови, щоб вони відчували себе потрібними Литві. Бо ми розуміємо, що це нереально — всіх людей повернути назад до Литви. Різниця рівня життя — вона об’єктивна і вона існує. Якщо людина в Литві отримує заробітну плату, скажімо, одну тисячу євро, то вона спокійно може отримувати в Норвегії 3000—4000 євро, ми просто не можемо конкурувати з такими зарплатами. А умови дуже прості й легкі, тому що в європейських країнах, країнах ЄС, громадяни Литви користуються всіма тими правами, що й інші громадяни ЄС. Для нас не існує проблеми легально знайти роботу, або навчатися, або просто жити.

В українців ситуація трохи інша, хоча українці теж дуже добре інтегровані в Європу. А проблема полягає в тому, що нам потрібно шукати шляхи, як ми можемо використовувати їхній талант, їхні знання, бо дуже різні люди емігрують: від простих робочих спеціальностей до лікарів тощо.

Щодо навчання в Литві, то ми бачимо, що литовські університети зараз стають усе більш популярними серед українських студентів. Зараз ми маємо близько 400 студентів з України, які навчаються в литовських університетах, це досить значна цифра.

Литовський уряд надає кожного року близько 40 стипендій конкретно для українських студентів. Ми хотіли б, щоб ця цифра була більшою, але поки що така ситуація.

Літня школа журналістики діє за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Антон СЕСТРІЦИН, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments