Найніжніші рослини прокладають собі шлях через найжорсткішу землю, через тріщини скель. Так і доброта. Який клин, який молот, який таран може зрівнятися з силою доброї, щирого людини! Ніщо не може протистояти йому.
Генрі Девід Торо, американський письменник, мислитель, натураліст, громадський діяч

Клоуни на передвиборчих гастролях

Трамп як частина ширшого явища в усьому демократичному світі
10 серпня, 2015 - 19:09
Дональд Трамп
ХОЧА ДОНАЛЬДА ТРАМПА МАЛО ХТО СПРИЙМАЄ СЕРЙОЗНО, ВІН УСЕ ОДНО ВИРІШИВ СПРОБУВАТИ СВОЇ СИЛИ ТА ПОБОРОТИСЯ ЗА КРІСЛО ПРЕЗИДЕНТА США / ФОТО РЕЙТЕР

Дональд Трамп, магнат нерухомості і ведучий реаліті-шоу, також відомий як «Той самий Дональд» («The Donald»), навряд чи стане наступним президентом Сполучених Штатів. Він галасливий, грубий, майже в усьому неосвічений і виглядає абсурдно зі своїм пухнастим блондинистим зачосом. Навіть найбільш ревнісні республіканці називають його не інакше як «клоуном родео», а його виборчу кампанію — «цирком». Видання Huffington Post публікує новини про кампанію Трампа виключно в розділі розваг.

Проте, на даний момент Трамп перебуває далеко попереду всіх своїх суперників за президентську номінацію Республіканської партії. Навіть для американської політики, яка може бути дуже дивною, це абсолютно екстраординарно. Чим пояснити популярність Трампа? Чи дійсно всі його прибічники «психи», як сенатор Джон Маккейн, можливо, не дуже розумно, їх назвав?

Критики Трампа стверджують, що він грає на найнижчих інстинктах невдоволених виборців, які ненавидять іноземців (особливо мексиканців), не довіряють банкірам (або взагалі всім людям із вищою освітою, якщо вже на те пішло) і всі ніяк не можуть пережити обрання президентом людини, в якої батьком був негром. Трамп, як зазначив ведучий гумористичного телешоу Джон Стюарт, це «паспорт Америки», або, принаймні, значного числа американців — білих, немолодих і таких, що мешкають у маленьких містах.

Так, все це може бути і так. Але Трамп є частина ширшого явища на всьому демократичному світі. Невдоволених виборців можна знайти скрізь — чи то США, чи Європа, чи Індія. Але вони не лише відвертаються від основних політичних партій і йдуть за популістами, які обіцяють вичистити корумповані еліти з владних центрів; у них є ще й загальний смак до політичних шоуменів, або клоунів, якщо хочете.

Беппе Грілло, реальний комічний артист за професією, зараз очолює другу найбільшу політичну партію в Італії. Його мета — скинення політичного істеблішменту країни і розвал Європейського Союзу шляхом виходу Італії із зони євро.

Звичайно, в якомусь сенсі Італія вже тричі голосувала за клоунську фігуру в ролі прем’єр-міністра. Сильвіо Берлусконі, ще один мільярдер, який заробив на нерухомому майні і, до речі, починав свою кар’єру на круїзному лайнері співцем, ще скандальніший, аніж Трамп, і був таким же королем мас-медіа, причому буквально: він володів переважною кількістю ЗМІ в своїй країні. Як і у випадку з «Тим самим Дональдом», багатьом людям, особливо чоловікам, Берлусконі подобався не всупереч своїм скандальним заявам і поведінці, а саме через них.

Телевізійний комічний актор на ім’я Віктор Трухільо, більш відомий як Брозо Страшний Клоун, став найвпливовішим політичним коментатором у Мексиці. У Нідерландах, країні, яку ми зазвичай не сприймаємо як батьківщину політичних клоунів, зростаючий популізм спочатку очолював Пім Фортьойн, яскравий гей, який влаштовував провокаційні і завжди дуже запальні виступи на публіці. Його талант робити шокуючі заяви був також плюсом, а не мінусом. Після його насильницької смерті 2002 року Герт Вілдерс, колишній панк-рокер, з копицею пофарбованого в колір платини волосся, засвітив яскравіше за інших на голландському небосхилі популізму.

Окрім дивних зачісок (лисіючий Берлусконі фарбував волосся) у нових популістів є багато спільного. Мільярдери чи ні, їм властива загальна гостра ворожість до так званих еліт, вони відчувають себе соціально виключеними з них. Вілдерс і Трамп, як і інші в тому ж роді, грають ще й на популярних антимігрантських настроях. Трамп назвав мексиканців у США «насильниками». Вілдерс хоче заборонити Коран і зупинити переїзд мусульман до його країни. Це, втім, частина того ж самого обурення проти еліт, яких звинувачують у тому, що саме вони дозволили приїжджати іноземцям.

В Європі антипатія до іммігрантів (або ісламу) може швидко перетворитися на ворожість до Європейського Союзу, який розглядається як ще один бастіон еліт, які застоялися. Це те, що об’єднує Вілдерса і Грілло.

Але я гадаю, що є й більш фундаментальна причина, чому в політичних клоунів справи йдуть настільки вдало. Багато людей втомилося від класу професійних політиків. У минулому лівими політиками часто ставали активісти профспілок, а консерваторами були багаті підприємці або землевласники. У кожного соціального класу були власні інтереси, які репрезентували партії, розділені чіткими політичними відмінностями.

Проте все частіше люди не бачать різниці між політиками тієї чи іншої партії. Всі вони змішуються в одну купу під рубриками «Вашингтон», «Брюсель» чи «Волл-стріт».

Подібне сприймання є утрируваним, особливо в США. Ця країна була б реально зовсім іншою, якби президентом був республіканець, особливо враховуючи республіканську більшість у обох палатах Конгресу.

Але, безперечно, в багатьох країнах ідеологічні відмінності партій у цілому стерлися. Соціальні демократи правлять у коаліційних урядах при потуранні консерваторів. Панує неолібералізм. Все більше політика нагадує шахрайську систему, в якій члени єдиного класу політиків конкурують за робочі місця, а не за перемогу ідеалів або ширших колективних інтересів.

Тим самим, трампізм або гріллоїзм — це повстання проти професійних політиків. Трамп не просто намагається змагатися з демократами в боротьбі за пост президента; він так само змагається і з істеблішментом власної партії. Його прибічникам огидні компроміси, яких досягли у Вашингтоні лідери республіканців і демократів. Вони не вважають співпрацю двох партій необхідною умовою управління великою і дуже різною країною, для них це форма корупції.

Саме тому вони проголосували п’ять років тому за політиків Чайної партії (Tea Party), які вважали за краще зупинити роботу органів влади країни, а не домовлятися з демократами. І саме тому вони радісно зустрічають яскравих крикунів на зразок Трампа.

Проте без компромісів демократія стане некерованою. І зараз це вкрай серйозна загроза для США. Навіть попри те, що Трамп не стане наступним президентом, шкода від його популізму вже завдана.

Проект Синдикат для «Дня»

Ян БУРУМА, професор демократії та прав людини в Бард-коледж. Його остання видана книжка називається «Приборкання богів: релігія і демократія на трьох континентах»

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ