20 років поряд. Але не разом...

Днями Центру інформації та документації НАТО в Україні (ЦІДНУ) виповнилося 20 років. З нагоди цього ювілею офіційне представництво НАТО організувало у приміщенні Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУ) захід «Побудова довіри та розуміння через громадську дипломатію: 20 років разом». Таким чином організатори хотіли наголосити на наших спільних зусиллях у просуванні демократичних цінностей, розумінні колективної безпеки, важливості продовження зусиль щодо підвищення рівня інформованості в Україні про НАТО та співпрацю Україна-НАТО.

Гостей зустріла святково вбрана зала, фотовиставка, інформаційні стенди, посвячені діяльності НАТО. Окрім того, було проведено флешмоб за участі студентів Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка та курсантів Військового інституту КНУ.

Тон дискусії задала заступник генсека Організації Північноатлантичного договору Роуз Геттемюллер, яка у відеозверненні зі штаб-квартири НАТО до студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та експертів наголосила, що союзники НАТО не визнаватимуть нелегальну та нелегітимну анексію Криму. Водночас вона відзначила, що Україна є одним із найцінніших партнерів НАТО, і запевнила, що «Північноатлантичний альянс продовжуватиме допомагати Україні здійснювати всі реформи, які зроблять її сильнішою та більш стабільною».

Тим часом заступник помічника генсека НАТО з питань громадської дипломатії Кармен Ромеро, яка прибула з Брюсселя, у своєму виступі зазначила, що основна місія Центру була і залишається такою, як була 20 років тому — підвищувати усвідомлення, що НАТО забезпечує і підтримує мир у Європі, а також завжди відігравав важливу роль у сучасній європейській історії.

За її словами, заплановане на початок червня відзначення 20-річчя особливого партнерства у Києві на найвищому рівні за участю генсека НАТО свідчитиме про відданість НАТО Україні.

«Сьогодні НАТО, — акцентувала пані Ромеро, — допомагає Україні у реалізації різних складних реформ, щоб вона була стабільною і демократичною країною, яка дотримується фундаментальних цінностей Альянсу. Сильна і стабільна Україна — це добре для НАТО, а також для всієї євроатлантичної спільноти».

Вона також вважає, що за 20 років активної взаємодії в Україні Центр інформації та документації НАТО зробив дуже важливий вклад: «Завдяки Центру тема НАТО більше не табу в Україні. Багато міфів і стереотипів про НАТО було знято через активний діалог і взаємодію».

Тим часом віце-прем’єр міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе говорила багато про незворотність українського вибору на користь членства в НАТО і про те, що Україна як східний фланг Альянсу захищає європейські цінності. Зокрема, вона наголосила у своєму виступі: «Сьогодні точно можна говорити про незворотність нашого вибору на шляху інтеграції в НАТО, який було розпочато 20 років тому, коли 12 травня було відкрито в Києві Центр інформації та документації НАТО».

Вона згадала, що тоді вчилась у цьому інституті. За її словами, заснуванням Центру було закладено початок інформативній присутності НАТО в Україні, а після цього 9 липня 1997 року було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО.

Пані Климпуш-Цинцадзе також заявила, що сьогодні в Україні маємо унікальний консенсус стосовно вибору України на користь поглибленої співпраці з Північноатлантичним альянсом і стратегічної мети — членства в Альянсі. Але водночас вона наголосила, що «поки ні Україна не готова до цього, ні наші партнери не готові сприйняти такий крок України».

Така заява віце-прем’єра про неготовність України виглядає дещо дивною. Адже ще до 2000 року Україна вела достатньо послідовну і змістовну співпрацю з Альянсом. Нагадаємо, з 1994 року наша країна бере участь у програмі «Партнерство заради миру» (ПЗМ), у 1997 році була підписана Хартія про особливе партнерство Україна — НАТО, діяв Комітет Україна — НАТО (КУН), а також відбувалося багато різних зустрічей і робочих контактів. Формувалась атмосфера довіри між Україною і НАТО. Головою Державної комісії зі співпраці з НАТО у грудні 1999 року було призначено секретаря РНБО Євгена Марчука. Далі відбулася кардинальна інтенсифікація від простої співпраці до узаконення курсу на вступ України у майбутньому до НАТО.

Про намір України приєднатися до Північноатлантичного альянсу вперше на офіційному рівні було заявлено 23 травня 2002 року на засіданні РНБО. «У зв’язку зі змінами ситуації в Європі подальше дотримання Україною політики позаблоковості безперспективне. А в окремих випадках і шкідливе», — заявив тоді Євген Марчук. Саме він створював основу, представляв, доповідав і відповідав на запитання на всіх етапах цього процесу.

Вже у жовтні 2002 року у Верховній Раді відбулися парламентські слухання щодо НАТО. В результаті великих дискусій було ухвалено рішення: «Визначальним чинником успішного просування України цим курсом є підготовка України до членства в НАТО...»

Наміри України щодо інтеграції в структури Північноатлантичного альянсу підтвердив Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року, який було ухвалено конституційною більшістю. Проголосувала тоді навіть фракція Партії регіонів. У статті 8 Основних напрямів державної політики з питань національної безпеки було проголошено, що у зовнішньополітичній сфері Україна провадить активну міжнародну політику з метою «...набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами СНД, а також іншими державами світу».

Більш конкретно наміри України щодо приєднання до НАТО було викладено у новій редакції «Воєнної доктрини України», яка була схвалена РНБО і набула чинності Указом Президента 15 червня 2004 року.

Серйозна налаштованість України на членство в Альянсі змінила ставлення самого НАТО до нашої країни. На Празькому саміті організації було введено новий, більш високий режим відносин України з НАТО — План дій.

Однак улітку 2004 року, — після Стамбульського саміту НАТО, — коли стало зрозуміло, що Україна дуже близька до підписання ПДЧ (Плану дій з членства в НАТО), Леонід Кучма робить розворот на 180 градусів від Альянсу. І це відбулося, коли він на один-два дні разом із Володимиром Путіним зникли з поля зору преси десь на Азовському морі. Повернувшись, Кучма дає команду негайно виключити з воєнної доктрини згадану формулу про співпрацю з НАТО... Далі, прийшовши до влади, команда Януковича вилучила цю формулу через парламент і зі згаданого Закону «Про основи національної безпеки України».

Також треба згадати історію про Бухарестський саміт 2008 року, коли німецький канцлер Ангела Меркель та тодішній президент Франції Ніколя Саркозі заблокували надання Україні та Грузії ПДЧ. І, як результат, у серпні того ж року Росія напала на Грузію і незаконно окупувала 20% території цієї країни. А 2014-го Москва, очевидно, розуміючи, що НАТО не буде реагувати, як у випадку із Грузією, незаконно анексувала Крим і тепер продовжує агресію на сході України. Так само треба наголосити: якби свого часу другий президент Кучма не грався із зовнішнім курсом, як і Віктор Янукович, навряд чи Росія наважилася б на відкриту агресію. Україна мала б зовсім інший статус і відносини з Альянсом.

Очевидно, що всі ці уроки має вивчити нинішня влада і більш послідовно закріпити курс України на членство в НАТО. А ще краще підкріпити це волею народу, організувати референдум щодо членства в Альянсі. Бо «Поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації», як це прописано в законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», аж ніяк не може сприйматися як кінцева мета — членство в НАТО. Більше того, як можна говорити про серйозність намірів України щодо членства в НАТО, якщо у нас майже два роки немає глави Місії України при НАТО?

До речі, експерт Німецького фонду Маршалла Бруно ЛЕТЕ, який також брав участь у цьому заході, відзначив, що Україна дуже змінилась після 2014 року. «Прогрес значний і помітний, особливо зважаючи на те, що країна перебуває в стані війни. Ви можете говорити про успішні трансформації і пишатися цим», — наголосив німецький експерт.

На його думку, події 2014—2015 років повернули НАТО і Україну на шлях, який було перервано в 2010 році.

«Ми бачимо різні думки у Брюсселі щодо членства України. В даному випадку важливо, щоб Україна демонструвала себе як успішний союзник, який досягає прогресу в різних сферах внутрішніх реформ. Окрім того, Україна має добре подумати, як представляти себе і свої досягнення у світі», — вважає Лете.

Залишається сподіватися, що українська влада врахує і наш попередній досвід інтеграції в НАТО, і поради друзів в Альянсі щодо того, як себе подавати у світі. І найголовніше — проводитиме активну роботу з Північноатлантичним альянсом, щоб не лише експерти, як у даному випадку Бруно Лете, а більшість у НАТО вірила, що Україна має бути частиною євроатлантичного суспільства.