Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Черга за кращим життям

Про відверті розмови українців біля візового центру у Києві
10 лютого, 2017 - 15:26

Усі вони сподіваються отримати шенгенську візу, щоб потім поїхати до різних країн Європи. Велика частина претендентів на омріяну наклейку в паспорті має наміри влаштуватися на роботу в одній з країн ЄС. Історії людей, почуті у черзі під візовим центром у Києві.

Не використавши історичного шансу стати членом європейської спільноти, як це зробили країни колишнього соцтабору та республіки Балтії, Україна стала найбіднішою країною Європи. Це головна причина черги. Поки оптимісти-романтики чекають на вкотре обіцяний безвізовий режим, реалісти наполегливо стоять у черзі.

Крім традиційно багатих країн старої Європи, з найближчих сусідів найбільш привабливою для роботи є Польща, далі зі значно меншою кількістю виданих віз - Чехія, Угорщина, Литва.

Напередодні Генеральний консул Польщі в Одесі пан Даріуш Шевчик оприлюднив такі цифри: «Польща має найбільше консульських представництв в Україні з усіх країн Європейського Союзу. Їх шість. Це консульства у Львові, Луцьку, Вінниці, Харкові, Одесі, а також візовий відділ посольства у Києві. Торік наші консульські представництва прийняли 1 317 023 візові анкети і видали громадянам України 1 267 359 віз. Це на 30 з лишком відсотків більше порівняно з попереднім роком. Немає іншої країни Євросоюзу, яка видала б українцям таку велику кількість віз».

 Чому українці їдуть до Польщі? Відповідь на поверхні – незначний мовний бар’єр, схожа ментальність, близько додому.

Мій друг Гай, який мешкає у Берліні, розповідав, що в його будинку прибирає полька, і припускає, що в домі тієї польки, ймовірно, прибирає українка. Це як закон сполучених посудин, але замість рідини тут люди та їхні долі.  

Але повернімося до нашої черги. Молоді та літні, чоловіки й жінки. Українці - нація доволі забобонна (знаю по собі), поки задумане не здійснено, хто ж тобі розповість про свої плани та надії? Нашим завданням буде віднайти людей, готових переповісти свій досвід. Цього дня несподівано був спростований міф, що жінки балакучіші за чоловіків, все виявилося навпаки.

Сергій та Григорій - кваліфіковані фахівці, монтують обладнання для харчової промисловості, мінімолокозаводи та пивоварні у різних країнах світу. Працювали в Англії, Німеччині, Гаяні, Тринідаді і Тобаго. Проблеми мовного бар’єру нема, знання англійської стає в пригоді скрізь. «Роботодавець забезпечує хороші умови проживання, навіть у джунглях жили з кондиціонером, мали окрему кухню, - розповідає Сергій.  - Ми не живемо у скотарниках, як це люблять оповідати про наших гастарбайтерів. У неділю перемо речі, варимо борщ (завжди з дому беремо борщовий набір і сало) і, звичайно, відпочиваємо. На третій місяць роботи за кордоном завжди дуже хочеться додому, в Україну».

Руслан Йосипович стоїть у коридорі з табличкою «Робота в Польщі без посередників». Запевняє, що все легально, він представник польської будівельної фірми, яка споруджує великий торгівельний мол у Кракові. 150 кваліфікованих будівельників з України вже працюють на об’єкті, потрібно стільки ж, віком від двадцяти до шістдесяти років. Потрібні арматурники, зварювальники, муляри, теслі та різноробочі. Фірма обіцяє високу зарплатню та гуртожиток, де в кімнаті по 2-3 людини. Після появи працівниці візового центру пан Руслан з табличкою зникає.

Катя народилася у Фастові. Майже 13 років працює в італійському місті Сієна барменом. Радить, коли буду в Італії, брати каву неаполітанську, бо вона найліпша.  Спочатку в Італії влаштувалася її мати. Катя по закінченню школи також поїхала туди і вивчилась на перукарку. Вихідні проводить зі своїм п’ятирічним сином Даніеле, котрий розмовляє італійською та українською. Вона любить Італію, каже, що в цій країні ставлення до українців дуже доброзичливе, так само, як і до людей з іншим кольором шкіри. Це надзвичайно толерантне  суспільство, вважає Катя.

Іван, киянин, студент і модний хлопець. Виходить з кабінету, тримаючи в руках відкритий паспорт із вклеєною візою. Спостерігаємо момент справжнього щастя! Навіть футболіст, який забив гол на чемпіонаті світу, такої радості не випромінює. Іван  розглядає візу, наче не вірить своїм очам. Він навчається у Ягеллонському університеті в Кракові на кінопродюсера, розповідає, що візу вдалося відкрити лише з третьої спроби. На запитання, чи повернеться в Україну після закінчення навчання, відповідає відверто, що хотів би жити у США.

Віктор і Петро розмовляють квітучим полтавським різновидом української мови, від їхньої говірки в коридорі візового центру аж світлішає. Збираються до Польщі, де готові виконувати будь-яку некваліфіковану працю, обидва поїдуть за кордон уперше. Мають там знайомих краян. Віктор хотів би, якщо поталанить, влаштуватися водієм, але готовий братися за будь-що. Кажуть, що вирішили податися на заробітки, бо « наша Україна бідна, роботи нема, грошей нема, вопше хана».

У черзі за кращим життям - найбільш активні, рішучі, креативні. Люди, які навчились не вірити обіцянкам-цяцянкам влади, які звикли самі собі давати раду і самотужки виходити зі скрути. Віриться, що у більшості з них все вийде.

Черга - це не лише явище, не лише група осіб, яка вишикувалась за чимось у певному порядку. Черга - це ще й алегорія. У черзі до Європи стоїть і держава Україна, цього разу за поки-що примарним безвізовим режимом. А всього три роки тому ставки були куди вищими, тоді здавалось, що навіть вступ до Євросоюзу не за горами. Проте сьогодні неозброєним оком видно, що держава на європейському шляху не встигає за власними громадянами і це відставання дедалі збільшується.

     

Володимир Геник. Фото Олександра Кохана
Рубрика: