Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

Човникова дипломатія під час передавання спадщини

Відчайдушна спроба Меркель домогтися хоч якогось успіху
25 серпня, 2021 - 16:35
ФОТО REUTERS

Два візити канцлера Німеччини Ангели Меркель до Москви та Києва, цілком передбачувано, не дали результатів. У певному сенсі це можна вважати своєрідним провалом німецької дипломатії та особисто бундесканцлеринки.

Не слід вважати, що в Берліні політично наївні люди, які розраховували на можливість домовитися з Путіним хоч про щось і хоч з якихось питань. Починаючи з України і закінчуючи звільненням Олексія Навального. Було цілком зрозуміло, що на жодні поступки в жодному разі Кремль не піде. І тим паче за міжнародної обстановки, що кардинально змінилася після останніх подій в Афганістані. До того ж процеси в цій країні є дуже далекими до завершення і в цьому стратегічно важливому регіоні Великого Близького Сходу розпочався черговий раунд Великої Гри.

То навіщо ж було розпочинати човникову дипломатію, якщо легко було передбачити негативний результат як у Москві, так і в Києві. Причин кілька, об'єктивних та суб'єктивних, внутрішніх та зовнішніх.

По-перше, у всій німецькій політиці відчувається наближення виборів до бундестагу. І ситуація для партії Меркель Християнсько-демократичного союзу (ХДС) та їхніх баварських партнерів із Християнсько-соціального союзу (ХСС) складається не найкраще.

Якщо не відбудеться нічого екстраординарного, то поточні рейтинги ХДС-ХСС не додають оптимізму. Цілком імовірно, що знову створити коаліцію із соціал-демократами не вдасться, хоча останні дещо підвищили свій рейтинг. Виникла цілком очевидна перспектива для партії Меркель відходу після виборів в опозицію.

Хоча особистий рейтинг бундесканцлеринки залишається досить високим, ситуацію це поки що анітрохи не виправляє. Усередині країни немає нічого такого, що могло б зробити електоральний прорив і, найголовніше, за час, що залишився, не з'явиться.

Залишається щось зробити в галузі зовнішньої політики. Тут на перший план виходять відносини з Росією та Україною. За ними чітко проглядаються відносини зі США. Усе зав'язано в дуже тугий політичний вузол, який був створений зусиллями, зокрема, й Меркель.

По-друге, навіч спроба перехоплення політичної ініціативи після виходу американців з Афганістану і дещо скрутного становища адміністрації Джо Байдена. Хоча саме ця обставина посилила непоступливість Москви з усіх обговорюваних питань. Там потирають руки й готуються заповнити політичний вакуум в Афганістані та посилити свої позиції в державах Центральної Азії. Цікаво зазначити, що російська пропаганда дедалі частіше повертається до радянського терміну Середня Азія. Це не випадково, а віддзеркалення тієї ейфорії, яка нині панує в московських владних коридорах та кабінетах.

По-третє, Меркель спробувала, хоча б із  пропагандистською метою, реанімувати Нормандський процес, хоча його цілковитий провал є давно очевидним. Відповідь Москви була гранично зрозумілою і такою жорсткою, що фрау канцлерка буквально спересердя назвала Росію учасником війни на сході України. Зроблено це було вже в Києві і дуже контрастувало з виразами mein lieber Wladimir, сказаними двічі в Москві. Звісно, в Кремлі такого не пропустили, що робить ще більший наголос на цілковитій невдачі на перемовинах з Путіним.

По-четверте, в Києві ситуація склалася не найкраще. Зеленського не переконали запевнення, що Німеччина домагатиметься продовження транспорту газу через українську ГТС. Так само як у запевнення в санкціях, якщо Росія використовуватиме «Північний потік -2» з політичною метою.

Як писала впливова німецька газета Frankfurter Allgemeine Zeitung, «дивно, наскільки непохитною є Меркель у своїй прихильності до цього проєкту. Адже тепер навіть ті, хто завжди казав про нього як про «суто економічний» проєкт, збагнули, що справа тут суто в геополітиці. Цей газопровід ускладнює ту підтримку України, якої ця країна терміново потребує. Підтримку, яку, хотілося б сподіватися, продовжить спадкоємник чи спадкоємиця Меркель». Автор коментаря вважає вельми дивним, що канцлер ФРН, яка завжди активно підтримувала Україну, водночас демонстративно зберігала вірність проєктові російського газопроводу «Північний потік - 2».

І тут ми переходимо до головної мети човникових візитів Меркель. Її досить чітко висловив коментатор агентства Reuters. «Візит в Україну став необхідною противагою зустрічі з Путіним, оскільки у східній політиці Німеччини найпізніше напередодні російсько-українського конфлікту 2014 року з'явився новий компонент. Федеральний уряд тоді вперше взяв на себе роль головного посередника у війні. Сім років по тому Меркель на тлі ситуації в Східній Україні, що зайшла в глухий кут, намагається врятувати те, що ще можна врятувати».

Звідси заклик знову провести зустріч чотирьох вищих керівників Франції, Німеччини, України та Росії. Коментатор Reuters вбачає у запропонованому Меркель саміті, як і загалом у її зовнішньополітичній активності в останні тижні до виборів до бундестагу 26 вересня, спробу зберегти свою політичну спадщину.

З Москви надійшла цілком передбачувна відмова. Як, утім, і з Києва. Обговорювати фактично нічого, оскільки гухий кут виник лише через Кремль, а там знову займаються зовнішньополітичними авантюрами й химерами.

До того ж у Москві чекають на результати виборів до бундестагу, формування нової коаліції та нового уряду Німеччини. Певний час піде на з’ясування його політичної позиції з глобальних питань. Тож російська дипломатія взяла паузу.

На думку газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, російський президент Путін, який «засів у своїй уявній обложеній фортеці і тепер бачить навколо лише ворогів, не піде на поступки. Він радше спробує скористатися зміною уряду в Німеччині та президентськими виборами у Франції для розширення своїх політико-пропагандистських позицій».

Схоже, що в Москві не зрозуміли наслідків не дуже вдалого візиту Меркель. Вони зробили Путіну останні можливі пропозиції, які могли надати йому змогу хоч якось поліпшити відносини із Заходом.

Тепер м'яч знову на американському полі, і у Вашингтона з'явився цим самим шанс серйозно поліпшити свої зовнішньополітичні позиції. Передусім щодо України. Збільшення обсягу підтримки має вселити впевненість у надійності США як союзника та партнера. Передусім в азійських держав від Японії до Південної Кореї і Тайваню.

Опосередковано бажання Білого дому скористатися з можливості, що склалася, випливає з досить складних перемовин міністрів енергетики Німеччини, США та України на полях «Кримської платформи». Німецький міністр постав перед обличчям практично узгодженої позиції своїх американського й українського колег. Нічого конструктивного щодо того, як Берлін домагатиметься від Росії продовження транзиту через ГТС, не було. Та й не цього домагалися. Було зрозуміло, що нічого до пуття він не скаже. Набагато важливішою є здвоєна українсько-американська позиція з цього питання. Непогано напередодні візиту Зеленського до Вашингтона.

Байден меморандумом з Меркель щодо «Північного потоку-2» заклав міну великої бризантності під майбутній німецький уряд. Або він змусить Москву укласти угоду з Україною щодо транспорту газу, що дуже малоймовірно, або йому доведеться йти на серйозне загострення відносин з Росією. Вибір для наступників Меркель за будь-якої коаліції дуже складним. І загрожуватиме або втратою міжнародного престижу, або фінансовими та іншими внутрішніми проблемами.

Своїми візитами Меркель успіху не досягла, і це матиме важливі наслідки для політичної ситуації в Європі загалом і в НАТО та ЄС зокрема.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 
Рубрика: