Чи зрушиться Мінський процес?

Переговори міністрів закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України — Гайко Мааса, Жана-Іва Ле Дріана, Сергія Лаврова та Павла Клімкіна — в так званому «Нормандському форматі», яких очікували протягом 16 місяців, на момент виходу цього номеру мали б уже відбутися. Москва, яка весь час фактично блокувала зустрічі в «Нормандському форматі», нині підтвердила участь у події, передає УНІАН.

Офіційна представниця німецького дипломатичного відомства Марія Адебар повідомила, що однією з головних тем для обговорення сторін є введення миротворчої місії ООН на схід України, пише DW. Вона сказала, що Берлін, як і Київ, вважає доцільним допуск миротворців до українсько-російського кордону. Інше важливе питання для обговорення міністрів, за її словами, є стан реалізації Мінських угод, що мають на меті врегулювання ситуації на Донбасі. Раніше міністр закордонних справ України Павло Клімкін повідомляв, що переговори також торкнуться питання звільнення українців, що перебувають в ув’язненні в Росії та на непідконтрольній Києву території Донбасу. 

Міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас у інтерв’ю Bild напередодні зустрічі визнав, що він очікує складних переговорів сторін, проте додав, що слід спробувати все для того, щоб досягти тривалого перемир’я, відведення важких озброєнь і покращення гуманітарної ситуації на Донбасі. «Той факт, що ми зустрічаємося сьогодні після 16 місяців з останньої зустрічі міністрів закордонних справ, — це успіх, — сказав Маас і додав: — Нам доводиться пробивати товсту дошку; інтереси і позиції України і Росії далекі один від одного в багатьох галузях», цитує його Укрінформ.

«День» звернувся до експертів з проханням розповісти про очікування від зустрічі в «Нормандському форматі» та можливість поступу в головних питаннях переговорів:

«ЯКЩО ДО ЗУСТРІЧІ БУЛА СФОРМОВАНА СПІЛЬНА НАСТУПАЛЬНА ПОЗИЦІЯ, ТО РЕЗУЛЬТАТИ МОЖУТЬ БУТИ»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.):

— Поступ залежить від позиції України та Західних партнерів. Якщо до цієї зустрічі була сформована спільна наступальна позиція, то результати можуть бути. Якщо ж такої підготовчої роботи не було проведено, тоді, думаю, шансів на поступ уперед немає. Хоча б виходячи з останньої заяви глави МЗС Росії Лаврова, який чомусь раптом згадав про давно забуте — формулу Штайнмайєра, яка є абсолютно нежиттєздатною, і почав агітувати за те, що «спочатку політика, потім — безпека», що, по-моєму, є неприйнятним уже і для самих німців. У такому разі, це буде просто чергова зустріч ні про що. Якщо наша і Західна консолідована позиція була підготовлена і Лаврову чітко та ясно заявлять про негативні наслідки продовження такої позиції, тоді шанси з’являться.

Щодо того, чому Кремль, спершу заморозивши «Нормандський формат», за 16 місяців дав-таки згоду на зустріч. Цивілізована частина світу має не йти на поводу в Кремля, а диктувати йому свою позицію. Поки що це не вдається через ліберальність наших західних партнерів і України зокрема. А Кремль цим чудово користується, тому що йому потрібне безкінечне продовження цієї ситуації, бо це створює колосальні проблеми для України, але не дуже великі проблеми для Росії. Хоча видатки є і на Крим, і на окуповану частину Донбасу, нині ситуація з нафтою трішки покращилася: доходи від нафти починають зростати, і вони компенсують ці видатки. Тому продовжувати ситуацію, коли Україна зав’язана на цей конфлікт і його можна безкінечно тягнути — в інтересах Москви.

Те, що вони погодилися, є лише ходом: на носі футбольний чемпіонат і треба продемонструвати свою миролюбність, показати, що вони готові до компромісів. Але як бачимо, компроміси, зі слів Лаврова, насправді означають глухий кут.

Що ж до питання запровадження миротворчої місії ООН на сході України, то виходячи з останнього спілкування Путіна з «вірнопідданими», очікувати чогось серйозного, на мою думку, не варто. Допоки Україна та Захід не примусять Росію щось робити, вона не буде нічого робити. Тому я не бачу тут якоїсь особливої надії. Згадаймо російську позицію охороняти ОБСЄ на лінії розмежування: всі сміються, крім Росії, яка вважає, що вона єдина права. Але оскільки, крім сміху, реальних дошкульних заходів так досі і не вжито, це продовжуватиметься й надалі.

«ТЕ, ЩО ПРОПОНУЄ РФ, НЕ ПІДТРИМУЄТЬСЯ ЖОДНОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ КРАЇНОЮ СВІТУ»

Сергій СОЛОДКИЙ, перший заступник директора Центру «Нова Європа»:

— Головні питання для обговорення: звільнення українських заручників і мандат миротворчої місії. По обох питаннях Росія демонструвала брак волі до прогресу. Питання миротворців Україна ініціювала, як відомо, ще в лютому 2015 року, тобто цій ідеї виповнилося три роки, а нічого не відбулося, і Росія займається лише висуванням псевдокомпромісів, замилює очі закордонним партнерам, хоча, благо, що вони в ці псевдопоступки не вірять і розчаровані маневруваннями Москви не менше, ніж Україна. Бачимо, що в останні місяці американський представник з питань України Курт Волкер припинив будь-який діалог із кремлівським радником Сурковим на цю тему, бо в ньому просто немає сенсу.

Щодо звільнення українських заручників, ми бачили, що наприкінці минулого року нарешті сталося зрушення. Припускаю, що це відбулося під впливом західного тиску та страхів Москви щодо посилення санкцій, зокрема, побоювалися так званої Кремлівської доповіді у січні цього року. Потім цей процес знову загальмувався через вигадані штучні причини з російського боку.

Німеччина намагається зрушити переговорний процес з мертвої точки. В Берліні частково усвідомлюють певну відповідальність за гальмування переговорного процесу, позаяк Німеччина була більш сфокусована на парламентських виборах, коаліційних переговорах. Сьогодні німецькі вищі посадові особи активізувалися в плані врегулювання конфлікту України та Росії, ми бачили візити президента, міністра закордонних справ Німеччини до України, переговори Президента Порошенка з канцлером Меркель, візит Меркель до Росії.

Бачення, чого хочемо досягнути, в Україні є. Зусилля наших партнерів, зокрема Німеччини, також помітні. Водночас готовності Росії до компромісів немає. Крім того, не додають міці позиції України та наших партнерів постійні вагання чи негативні сигнали для Росії, яка приймає такі кроки, як своєрідну слабкість Заходу. Йдеться про заяву президента США Дональда Трампа про повернення Росії до G7, не підтримку США підсумкового комюніке «Великої сімки», готовність Німеччини до спорудження «Північного потоку-2». Усе це не сприяє швидшому врегулюванню конфлікту між Україною та Росією.

Щодо питання миротворців, то за три роки Росія вже могла би сформулювати якийсь пакет здорового компромісу, але вона цього не хоче. Те, що пропонує РФ, не підтримується жодною демократичною країною світу. Натомість усі провідні західні країни підтримують Україну. Позиція досить чітка: миротворці повинні мати повний мандат, доступ на всю окуповану територію, включно з лінією державного кордону, яка перебуває під контролем РФ, місія не має обмежуватися охороною спостерігачів ОБСЄ. Позиції України зрозумілі, вони спираються на міжнародне право, досвід миротворчих місій. Позиція Росії — маніпулятивна, хитра та підступна, мета якої — тримати конфлікт під повним контролем і диригувати ним так, як потрібно Кремлю, піддавати ескалації тоді, коли Україна сягає посилення своїх позицій на міжнародній арені, коли західні партнери припиняють діалог із Росією з цього питання.

— За яких умов на переговорах буде досягнуто поступ у питанні звільнення в’язнів Кремля?

— Поки що Росія була не готова. Вона намагається виторгувати для себе більше поступок з боку України. Вона розуміє важливість цього питання для української влади. Саме це розуміння провокує Путіна на зрив обміну й звільнення українських заручників. Важко сказати, які Росія висуватиме вимоги. Але позиції України доволі сильні і спецслужби спрацьовують досить ефективно щодо викриття шпигунських мереж, спецоперацій РФ. Можливо, це теж є своєрідним важелем, який би мав впливати на готовність Росії до переговорів. Як я розумію, з цим і була пов’язана вчорашня (10 червня.— Ред.) телефонна бесіда Порошенка та Путіна. Можливо, якийсь прогрес на переговорах щодо цього таки буде. Але Росія робила все можливе, щоб у цих питаннях ми себе не сильно налаштовували на оптимістичний лад. Хоча досі Україна робила і робить усе від неї залежне, щоб звільнити заручників, наша позиція залучення міжнародних партнерів і поведінка досить грамотна і з правового, і з політичного боку, в той час, як Росія ігнорувала все це і робила все можливе, щоб звільнення заручників не відбулося.