Демонтаж пам’яті чи сіяння розбрату

Цього тижня, 26 квітня, польські націоналісти, які зокрема представляли так званий «Національний рух», розібрали на кладовищі села Грушовичі поблизу Перемишля надгробний пам’ятник воякам УПА. До цього цей пам’ятник, який складався із двох брил й українського гербу, вже неодноразово плюндрувався вандалами. Прикметним є те, що ця акція була не пересічним вандалізмом, а відбувалася за згодою війта гміни, очільника самоврядної громади Стубно. Поліція їхні дії проігнорувала.

Варто відзначити окрему деталь: на брилах вандали написали фразу: «Катам Волині та Донбасу». Слово «Донбас» показово продемонструвало зацікавленість у такому демонтажі не лише польських націоналістів, але й відверту участь у цих діях проросійських (або російських) сил.

Посол України в Польщі Андрій Дещиця одразу зробив заяву, в якій зокрема зазначив: «Насамперед нас обурює, що демонтаж пам’ятника відбувся у такий відкритий, провокативний спосіб. По-друге, це відбулося напередодні заходів вшанування жертв акції «Вісла», а пам’ять про цю акцію тих, хто загинув чи постраждав в минулому, має нас об’єднувати, а не розділяти. По-третє, нас обурює, що такого штибу дії чиняться в односторонньому порядку, а не обговорюються й погоджуються в рамках існуючих двосторонніх механізмів».

У свою чергу Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович поширив заяву свого Інституту щодо нищення братської могили вояків УПА в Польщі, в якій зазначено: «70 років тому польський комуністичний режим вдався до жахливого злочину, який увійшов в історію як акція «Вісла». З власних домівок було виселено близько 150 тисяч українців, яких розселили далеко від дому, щоб вони асимілювались і зникли як національна спільнота… На жаль, 70-ті роковини трагедії минають не під знаком примирення та історичного діалогу, а стають черговим приводом для нищення слідів проживання нашого народу на теренах південно-східної Польщі. ... Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах є 15-м за рахунком актом наруги над місцями пам’яті українського народу в Польщі, вчиненим з 2014 року. Ці випадки залишаються без розгляду польськими правоохоронними органами. Польська влада не відновлює знищених пам’ятників. Водночас за той самий період в Україні було вчинено 4 акти наруги над польськими місцями пам’яті, й кожного разу українська влада у найкоротші терміни відновлювала меморіальні об’єкти у їхньому первинному вигляді, а за фактами вандалізму порушувались кримінальні справи».

Інститут наголосив, що щонайменше 105 польських пам’ятників і пам’ятних знаків, збудованих на території України в період з 1991 до 2017 рр., залишаються нелегальними. Відповідно Інститут звернувся до Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій з вимогою зупинити надання дозволів на проведення робіт з пошуку поховань та впорядкування польських місць пам’яті в Україні, а до органів місцевого самоврядування з проханням припинити розгляд будь-яких звернень щодо надання дозволів на встановлення нових польських пам’ятників та пам’ятних знаків чи реставрацію вже існуючих.

Заява, до речі, не вимагає руйнації вже існуючих пам’ятників. Можна сказати, що Інститут, наголошуючи на історичній справедливості, не перейшов межу провокативних закликів.

«Історія зі знищенням пам’ятнику УПА є дуже складною ситуацією, — говорить у коментарі «Дню» польський експерт з міжнародних відносин Фонду Йоахима Лелевеля Пьотр Косьціньські. —  До УПА дійсно в Польщі багато хто дуже негативно ставиться. Таке ставлення існує внаслідок подій на Волині. Відповідно з погляду цих поляків такий пам’ятник був нелегальним. Для цих людей дійсно такий пам’ятник аналогічний пам’ятникові Вермахту. Але не можна не зважати на те, що такі демонтажі, руйнація або вандалізм пам’ятників можуть бути російськими провокаціями. Що може Росія зробити для того, щоб поляки стали проросійськими? Нічого. Поляки не є проросійськими. Проросійських поляків вкрай мало. І це історична об’єктивна реальність. Здебільшого поляки ставляться до Росії негативно. Тож що залишається у росіян та їхніх «тролів» в інтернеті? Тільки використовувати антиукраїнські настрої серед поляків. І ось такі провокації є цілком можливими. Нещодавно була ситуація, коли на одному цвинтарі біля Варшави поставили пам’ятник представнику угрупування «ДНР», який загинув десь під Донецьком. Це була очевидна стовідсоткова російська провокація. Тому що неможливо поставити в центрі Польщі пам’ятник тому, кого поляки зовсім не знають. Тобто це зробили не поляки, а росіяни, для яких дуже зручно цей факт розкрутити в ЗМІ. Отже, для росіян є дуже спокусливим розгорнути між Україною і Польщею «війну з пам’ятниками». Я бачив, як пан Олександр Зінченко на своїй сторінці у Facebook написав, що в Україні є 150 нелегальних польських пам’ятників. Я, наприклад, не знаю, що то за пам’ятники і хто їх ставив. Але у пана Зінченка виникло питання: чи варто їх нищити чи ні? Я знаю лише те, що нам треба бути в цьому питанні дуже обережними, щоб «війни з пам’ятниками» не було. Маю надію, що в Польщі влада це розуміє. Звичайно, існують історичні проблеми між Польщею та Україною. Але в цьому немає нічого особливого, адже таких проблем між сусідніми країнами є безліч по всьому світі. Це зовсім не означає, що треба в сучасних умовах висувати ці проблеми на перший план. Той, хто всіляко розкручує «війну із пам’ятниками», не хоче порозуміння між нашими народами. Його мета — конфлікт, війна. А пам’ятники є дуже зручним приводом для цього. У нас праворадикальних рухів небагато, й вони не є численними, але голос їхній такий гучний, що на них звертають увагу. При чому вони дійсно спрямовані на стосунки із РФ, за деякими винятками».

Згаданий ганебний випадок із демонтажем в Польщі пам’ятників УПА, при всьому розумінні історичних суперечок, вкотре наштовхує на історичні паралелі. Як не дивно, але саме в екранізації Єжи Гоффманом в дечому шовіністичного роману Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем», наприкінці зазначений головний висновок із проблематики стосунків між українцями та поляками. Поки ці два народи воювали між собою, на півночі міцнішала інша імперія, яка знищила і козацтво, і на той час незалежність Польщі. Навряд чи поляки цього не розуміють. Але це ще й добре розуміє той самий північний агресор — Російська імперія, що мімікрувала в СРСР, а згодом у Російську Федерацію, залишивши і вдосконаливши методи окупації. Основним із цих методів є чудовий принцип — розділяй і володарюй. І пам’ятники в цьому випадку є дуже зручним красномовно мовчазним засобом сіяння розбрату.