Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Дипломатія протитанкових комплексів

У Вашингтоні ухвалили рішення про постачання в Україну важкого озброєння
26 грудня, 2017 - 11:37

Подія, про яку так довго говорили і не менш довго чекали, сталася. У Вашингтоні ухвалили рішення про постачання в Україну важкого озброєння. Прямо про протитанкові ракетні комплекси (ПТРК) Javelin офіційно не йдеться, але радісні коментарі нашого президента, висловлювання сенаторів та істерична реакція Москви не залишають сумнівів, що і вони є у списку поставок.

Слід мати на увазі, що, за американським законодавством, треба виконати низку формальних процедур. Зокрема, державний департамент повинен повідомити конгресу про ухвалене рішення щодо постачання озброєнь. У законодавців є 30 днів, щоб або схвалити, або заблокувати це рішення. Останнє малоймовірно, бо ідея продажу Україні важкого озброєння в конгресі користується підтримкою з боку обох партій.

Військова компонента цього рішення американської влади і її вплив на обстановку на фронті вимагає окремого розгляду. Тут не все так однозначно і прямолінійно, щоб починати радісно плескати в долоні. Принаймі поставки будуть пов'язані з певними умовами та обмеженнями на застосування ПТРК Javelin. Слід також врахувати, що знадобиться певний час і відповідні витрати на освоєння нашими військовими комплексів під керівництвом американських інструкторів. За їхні послуги доведеться платити з нашого бюджету. Є ще низка проблем. Їх можна розв'язати, але потрібні витрати і час.

Набагато важливіше, якщо залишатися в сфері військовій, той факт, що американське рішення відкриває можливості для тіснішої співпраці у військово-технічній галузі з іншими західними державами. Канада вже почала поставки озброєнь українській армії, яких вона потребує не менше ПТРК Javelin. Менш обережно підходитимуть до цього питання й інші західні партнери, які з побоювань, схоже, безпідставних, російських дій у відповідь сильно гальмували і обмежували військово-технічне співробітництво з Україною.

На цьому етапі рішення Вашингтона має сильну на нашу користь дипломатичну складову. Буквально під завісу року, і це не простий збіг у часі, Москва отримала сильний військово-політичний удар. Звідси, а не через острах застосування ПТРК Javelin, її істерична реакція. Нам же потрібно без ілюзій оцінити, з яких причин американська влада ухвалила рішення про постачання важкої зброї і яка в ньому українська складова.

Якщо оцінювати дії Вашингтона, то слід визнати, що вони були здійснені не стільки через Україну і наш конфлікт із Росією, а з цілого комплексу причин, з нашою країною не пов'язаних безпосередньо.

По-перше. Однозначно перманентне погіршення американо-російських відносин, що вже давно перейшли у стадію холодної війни. Більше того, при усій тогочасній напруженості обидві столиці залишали можливість прямого контакту. Це наочно проявилося в період Карибської кризи, а ще до неї під час протистояння через Берлін влітку-восени 1961 року.

Зараз же, і це наочно проявилося за результатами зустрічі Лаврова з Тіллерсоном, говорити і тим більше домовлятися просто нема про що. Позиції сторін настільки різні, що знайти компроміс практично неможливо. Може йтися тільки про відступ однієї з них. Ні Москва, ні Вашингтон на таке не підуть в осяжний період.

По-друге. У США серйозно стурбовані можливістю розширення російського втручання не тільки на Близькому Сході, так зване виведення російських військ із Сирії нікого обдурити не може, але також у Північній Африці, насамперед у Лівії.

По-третє. Почастішали сутички російських і американських літаків у небі Сирії. Нещодавно в російській пресі хвалилися тим, що російський винищувач Су-35 начебто перехопив американський суперсучасний літак п'ятого покоління F-22 і змусив його з ганьбою піти. Як потім виявилося, такі повідомлення не більше ніж фейк. Американський винищувач, відстрілюючи теплові шашки, не дозволив двом російським штурмовикам Су-25 увійти в безпілотну зону в районі Євфрату.

Справа не тільки у відвертій брехні російських пропагандистів, до цього всі давно звикли, а в постійному протистоянні у сирійському, і не тільки, небі. До цього були небезпечні зближення і обльоти на малих висотах російськими літаками натовських кораблів у Балтійському і Північному морях. Таке враження, що в Москві вирішили випробовувати терпіння і витримку американських і натовських військових. Ось на берегах Потомаку і вирішили відповісти, як люблять висловлюватися в Білокам'яній, асиметрично.

По-четверте. Білому дому набрид постійний шантаж Кремля навколо договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (РСМД). Росія постійно його порушувала, виробляючи і модифікуючи комплекси «Іскандер». І це не єдиний приклад. У конгресі вже давно вимагають вийти з договору, і справа до того йде.

По- п'яте. Повалення Плотницького в Луганську ясно показало, що в оточенні Путіна стала переважати найбільш войовнича група з військових на чолі з міністром оборони Шойгу і генералів ФСБ. Люди на кшталт Владислава Суркова втратили вплив, їхні креатури в Луганську і Донецьку або витіснені, або переорієнтувалися на інших господарів. Звідси випливає, що формат Волкер - Сурков втратив будь-який сенс і подальші переговори на цьому майданчику не дадуть найближчим часом жодних результатів. Взагалі переговорний процес з Москвою, зокрема і щодо України, в цих умовах не веде хоч до якихось результатів. Це стосується як нормандського формату, так і інших майданчиків.

У Москві чекають формування уряду в Берліні, щоб спробувати знизити вплив США на переговорний процес щодо України і знову почати нормандський формат на інших, як видається Путіну, більш вигідних для нього умовах. Цю просту логіку в Білому домі і Держдепартаменті прекрасно розуміють і дають зрозуміти Кремлю, що ігнорувати наддержаву не дозволять. Та й європейці навряд чи заради Путіна будуть сваритися зі своїм головним союзником.

Весь цей комплекс причин змусив Вашингтон піти на ліцензування поставок важкого озброєння Україні як позначення червоної лінії, до якої Москва настільки необачно наблизилася.

Друга складова попередження полягає в тому, що в разі неадекватного реагування Кремля на американське рішення є ще в рукаві не менше сильний козир у вигляді можливого ухвалення в лютому-березні майбутнього року більш жорстких персональних, фінансових і торгових санкцій проти Росії.

Посилення навколо Кремля військового і чекістського угруповань неминуче має посилити їхнє протистояння з олігархами і промисловими генералами. Останні з великою тривогою, з викладених причин, чекають доповіді конгресу і відповідного посилення санкцій. У дуже багатьох є великі шанси потрапити в санкційні списки. І справа не тільки в тому, що вони стануть нев'їздними, з цим вони якось би примирилися і завмерли в очікуванні кращих часів. Набагато небезпечніше, що почнеться секвестр, а потім і конфіскація їхніх фінансових ресурсів, прихованих у західних банках, і нерухомості в мальовничих куточках Європи і в її головних містах.

У Вашингтоні не роблять секрету, що саме проти цієї частини російської еліти і спрямоване вістря санкцій. Негайно олігархи та інші в їхньому оточенні змови та інтриги плести не стануть. Занадто небезпечно. Проте від звичайного бурчання до реальних дій шлях дуже короткий. Про це говорить історія практично всіх диктаторів й авторитарних правителів.

З практичної точки зору ухвалене США рішення сприятливе для України. Залишилося тільки ним правильно і з зиском для країни скористатися.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Рубрика: