Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Хто крайній до НАТО?

Дещо про справжні причини грузинської кризи
25 червня, 2019 - 18:49
ФОТО REUTERS

Наївно думати, що останні події в Грузії викликані лише через невірно організований форум та одного нахабного депутата Держдуми. Все каже про те, що російське керівництво вирішило почати гібридний наступ на сусідню країну із головною метою — заблокувати вступ Грузії до НАТО.

ПЕРЕГОВОРИ В ВАШИНГТОНІ

11 червня у Вашингтоні відбулися переговори прем’єр-міністра Грузії Мамуки Бахтадзе із главою Державного департаменту Сполучених Штатів Майком Помпео, приурочені до 10-річчя від дня підписання Спільної декларації про стратегічне партнерство двох країн.

У заяві за підсумками зустрічі підкреслювалося: США безумовно підтримують прагнення Грузії увійти до складу Північноатлантичного Альянсу для захисту своїх кордонів від можливої російської агресії. Грузія «буде і надалі користуватися підтримкою Сполучених Штатів в прагненні увійти до складу НАТО», пообіцяв глава Держдепу після переговорів з грузинським прем’єром.

Того ж дня, 11 червня, президент Грузії Саломе Зурабішвілі (яку під час виборчої кампанії підтримувала нібито проросійська «Грузинська мрія») повідомила про свою впевненість в євроатлантичному майбутньому своєї країни. В інтерв’ю інформаційному агентству AP вона заявила: «У мене немає плану дії щодо членства в НАТО, однак, на мій погляд, ясно те, що Грузія успішно завершить свій шлях в НАТО».

Провідні західні аналітики впевнені, що приєднання Грузії до Альянсу цілком можливо. Директор Центру Байдена Майкл Карпентер в своєму недавньому інтерв’ю прямо заявив, що Грузія наступна у списку на вступ в НАТО після Північної Македонії. «Я б не говорив, що це неможливо в найближчі пару років для Грузії стати членом НАТО», — зауважив експерт.

77% «ЗА»

Співпраця Грузії і НАТО почалося ще 25 років тому, в 1994 році, коли країна приєдналася до програми «Партнерство заради миру».

5 січня 2008 року в Грузії пройшов референдум із питання вступу країни до НАТО, на якому 77% (!) населення висловилося за входження до Північноатлантичного альянсу. Але в квітні 2008 року, на саміті НАТО в Бухаресті, Грузія (як і Україна) не отримала необхідного для офіційного старту процедури приєднання до Альянсу «Плану дій для членства». У серпні того ж року, як ми знаємо, вибухнула російсько-грузинська війна.

Після того як 2012 року до влади в Грузії прийшла начебто лояльна Кремлю «Грузинська мрія» — співпраця з НАТО все одно продовжувалася, і після 2014 року — тобто, після російської анексії Криму та початку війни на сході України — навіть активізувалося.

Москві, зрозуміло, не подобалися контакти Тбілісі з Альянсом і з США зокрема. Але наявність в Грузії влади, що нібито симпатизує Росії, небувалий підйом економічного співробітництва, постійні запевнення грузинської сторони у відданості виключно мирному підходу до вирішення проблеми Південної Осетії та Абхазії — все це переконувало Кремль у відносної лояльності грузинів.

Однак заява Помпео, консолідована євроатлантична позиція президента й уряду Грузії, прогнози поінформованих аналітиків, і все це на тлі «просування черги» на вступ до НАТО після приєднання до Альянсу, всупереч волі Росії, Чорногорії та Північної Македонії, змусило Кремль повірити, що Грузія насправді може розраховувати на членство в НАТО, причому не в занадто віддаленому майбутньому.

Заступник глави МЗС РФ Григорій Карасін через 4 дні після переговорів у Вашингтоні висловив «стурбованість» і зазначив, що членство Грузії в НАТО може загрожувати відносинам двох країн. «Одне, коли ми маємо доброго сусіда, у якого є проблеми, і в стосунках між нами є проблеми. Але інша справа, коли твій сусід є членом Північноатлантичного альянсу», — заявив Карасін.

«ПРОКСІ-ПАТРІОТИ»

У Тбілісі через кілька днів після переговорів Бахтадзе з Помпео пройшла акція протесту проти входження країни в НАТО. Спочатку мітинг «Альянсу патріотів Грузії» повинен був бути присвячений іншій темі — прикордонному спору з Азербайджаном — але маніфестанти оперативно доповнили свій список причин для обурення. «Ми вважаємо, що наша країна повинна заявити на весь світ, оголосити про неприєднання до НАТО. Ось цю ідею ми знову і знову озвучуємо. Ми вважаємо, що Грузія не повинна бути ні в одному блоці», — розповідала депутат парламенту Грузії, один з лідерів «Альянсу патріотів Грузії» Ада Маршанія.

Ада Маршанія — єдина етнічна абхазка грузинського політикуму, нащадок абхазьких князів. Вона очолює «Альянс» разом з журналісткою Ірмою Інашвілі, що оприлюднила у вересні 2012 року кадри насильства над ув’язненими, які привели партію Михайла Саакашвілі до краху на виборах жовтня 2012 року і до втрати політичного впливу в країні.

Ще одним лідером партії є Давид Тархан-Моураві, нащадок давнього князівського роду з Осетії (Північної). У своєму виступі на «антинатовському» мітингу в Тбілісі представник осетинсько-грузинської аристократії заявив: «Військовий нейтралітет — це єдиний шлях до миру, тому ніяких блоків, ніяких військових баз».

 «Альянс патріотів Грузії» має фракцію в парламенті країни, яка представлена сімома депутатами. Політики «Альянсу» виступають за прямі переговори Тбілісі з Цхинвалі і Сухумі, за відновлення зв’язків з Росією на всіх рівнях і у всіх сферах (два роки тому депутати «Альянсу» створили міжпарламентську групу грузинсько-російської дружби) і категорично проти євроатлантичної інтеграції.

Незважаючи на патріотичну назву, партія, як ми бачимо, насправді є класичним кремлівським «проксі» який постійно просуває російський порядок денний. Очевидно, що для гібридного втручання в Грузії РФ і надалі буде використовувати цю та інші подібні структури — патріотичні за формою, проросійські за змістом.

«М’ЯКА СИЛА»

Іншою традиційною для РФ сферою впливу є православна церква. Грузія є релігійною країною, при чому саме православні там складають абсолютну більшість. Тому не дивно, що саме в цьому напрямку можна було чекати російської гібридної активності.

В цьому контексті, закономірно, що приводом для нинішньої хвилі протестів в Грузії був релігійний захід, організований Міжпарламентською асамблею Православ’я. МАП — типова структура російської «м’якої сили». Вона працює «під дахом» Держдуми РФ, Росія є офіційним очільником організації (разом із Грецією), а керує Асамблеєю російський депутат. Саме тому все, що сталося в Тбілісі останніми днями, більш за все схоже на свідому провокацію. Коли президент МАП, член Держдуми РФ Сергій Гаврилов, відомий своєю підтримкою незалежності Абхазії та Південної Осетії, всівся на місце спікера грузинського парламенту і починав виступ російською мовою, наслідки було легко прорахувати.

Провокаційні дії росіянина викликали в ніч на 21 червня наймасовішу акцію протесту за останні кілька років, з часів «революції троянд». Лейтмотив акції був один: «Росія — окупант!»

Коли маніфестанти спробували взяти штурмом парламент, де засідала Міжпарламентська асамблея Православ’я, правоохоронці застосували силу, зустрів протестувальників гумовими кулями, сльозогінним газом і водометами. Було поранено близько 250 осіб, деякі втратили очі.

Але в наступні дні влада, засудив насильницький характер протестів, звинуватила в них не самих учасників, а Росію. «Зрозуміла мета тих, в чиїх інтересах нагнітання ескалації і дестабілізації. Їх мета — шляхом антиконституційних і антидержавних дій реалізувати багатовікової план Росії — розколоти грузинське суспільство, послабити, закабалити і похитнути головну основу незалежності нашої країни», — заявила президент Грузії Саломе Зурабішвілі на брифінгу 21 червня.

Подальші дії РФ — заборона авіасполучення із Грузією для блокування туристичного потоку — кажуть про те, що в Кремлі йдуть на ескалацію протистояння. Після гучного провалу антинатовської стратегії на Балканах, після вступу до Альянсу Чорногорії і майже вступу Північної Македонії, Росії вкрай необхідна «перемога на Заходом». Останні події в Грузії свідчать про те, що російський гібридний наступ уже стартував.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments