Україна приречена бути однією з найкрупніших і найбагатших держав.
Борис Олійник, український поет, академік, громадський діяч

Куди йде Польща?

Експерти — про небезпеку політизації історії правлячою консервативною партією «Право і Справедливість»
10 серпня, 2017 - 19:17
ФОТО REUTERS

Днями український медійний простір сколихнула новина про ініціативу МВС Польщі з нового оформлення польських паспортів. На сторінках документів планують помістити мотиви історичних подій, що мали особливу роль у процесі державотворення. Тринадцять об’єктів та історичних персонажів обрано заздалегідь (серед інших, постаті Юзефа Пілсудського, Романа Дмовського і орден Virtuti Militari), натомість для публічного голосування винесено ще 12 мотивів. І все б то нічого, якби деякі з об’єктів — Меморіал Львівських орлят у Львові та Гостра Брама у Вільнюсі — не викликали справедливого резонансу в польських сусідів.

Спершу МЗС Литви викликало на «килим» заступника польського посла та у гострій формі запропонувало відмовитися від такого кроку. «Гостра Брама знаходиться на території Литви, і її зображення не може знаходитися на офіційних документах іншої держави», — наголошувалось у повідомленні литовського зовнішньополітичного відомства. Не залишився осторонь і Київ, назвавши польський проект «недружнім кроком, що негативно впливає на розвиток стратегічного українсько-польського партнерства».

Тим часом, у польській публічній дискусії думки розділились щодо доцільності такого кроку, зокрема розміщення у паспорті згаданих вище історичних мотивів.  Зокрема, професор Католицького університету в Любліні Володимир Осадчий вважає рішення помістити на польських документах Цвинтар орлят «дуже логічним з огляду на труднощі, з якими відроджувалася Річ Посполита». «Львів та Вільно, — заявив Осадчий, — це символи відродженої Польської держави».

Інакше відреагував колишній політик, депутат Європарламенту й активний учасник польсько-українського діалогу Павел Коваль. За його словами, проект є звичайним «підморгуванням кресовим середовищам і мобілізацією націоналістичних сил». Редактор впливової польської газети «Жечпосполіта» Єжи Хашчинський не приховував критики, назвавши ініціативу «провокацією МВС». «Нескладно уявити, — написав він, — який крик (і справедливий) піднявся б у Польщі, якби у німецьких документах з’явилися зображення ратуші у Познані чи Зали Століття у Вроцлаві (Зала внесена до списку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО. — Ред.). Розраховуючи на розуміння з боку інших країн, ми маємо це саме вимагати і від себе».

З відкритим зверненням до МВС виступило середовище польських експертів та журналістів. «Маючи на увазі турботу про приязні відносини Польщі з Литвою і Україною, — читаємо у тексті документа, — апелюємо до міністра внутрішніх справ Маріуша Блащака з вимогою усунути зображення Гостробрамної каплиці і Меморіалу орлят як мотивів у новому польському паспорті». Станом на 9 серпня звернення підписали 86 осіб.

Треба відзначити, що активізація історичної політики правлячої партії «Право і Справедливість» (ПіС) була однією з ключових передвиборчих обіцянок політичної сили. З гаслом повернення «справжнього» патріотизму, яке відкинула попередня влада, що сповідувала ліберальні підходи, консервативні політики на чолі з Ярославом Качинським сформували серйозну електоральну базу. Окрім сповненого особливими емоціями «волинського» аспекту, ПіС просував також інші проекти, що викликають занепокоєння в Україні. Зокрема, ще з 2014 року політики лобіюють створення Музею кресів у Варшаві, у січні 2016 був навіть сформований організаційний комітет, до складу якого увійшли вже згаданий Маріуш Блащак і міністр оборони Антоній Мацеревич.   

Партія Ярослава Качинського охоче використовує питання історичної політики у боротьбі з опонентами, зображуючи їх як недостатньо «патріотичні». Часом складається враження, що деякі з історичних ініціатив служать своєрідним фіговим листком, за яким приховано резонанс від сумнівних реформ чи внутрішньопартійні конфлікти. Після того, як президент Анджей Дуда неочікувано для багатьох заветував спробу ПіС впровадити загрозливу для незалежності судів реформу, коментатори вголос заговорили про розкол у правлячій політичній силі.

Увагу польського суспільства, дуже чутливого до історичної тематики, можна легко відвернути від не зовсім сприятливої політичної ситуації до  питань минулого — відносин із Німеччиною чи Україною. Можливо, невипадково публічні обговорення проекту нового паспорта збіглися у часі з ініціативою стягнення репарацій із Німеччини за завдані у Другій світовій війні кривди. Агентство АР повідомило з посиланням на депутата Сейму від правлячої партії «Право і справедливість» Аркадіуша Мулярчика, що  польському парламенті планують до 11 серпня приготувати аналіз доцільності вимоги репарацій.

Хоч якими б були справжні наміри ініціаторів авантюри з оновленим паспортом, це точно не піде на користь польсько-українським відносинам. Той факт, що в польському суспільстві існує серйозний запит на активну історичну політику, не знімає відповідальності з еліт за непродумані ініціативи. Історію навряд чи можна залишити лише історикам, але це не є індульгенцією від шкідливої політизації минулого на угоду тимчасовим електоральним зискам.

СВІЙ ВНЕСОК У РОЗВ’ЯЗАННЯ СКЛАДНИХ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ВІДНОСИН ЗРОБИЛА ГАЗЕТА «ДЕНЬ»: 2004 РОКУ В ЇЇ БІБЛІОТЕЦІ ВИЙШЛА КНИЖКА «ВІЙНИ І МИР, АБО «УКРАЇНЦІ — ПОЛЯКИ: БРАТИ/ВОРОГИ, СУСІДИ...», УПОРЯДКОВАНА ВІДОМИМИ УКРАЇНСЬКИМИ ІСТОРИКАМИ — ВІКТОРОМ ГОРОБЦЕМ, ВОЛОДИМИРОМ ПАНЧЕНКОМ, ЮРІЄМ ШАПОВАЛОМ ЗА ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ.

У ПЕРЕДМОВІ ДО ПОЛЬСЬКОМОВНОГО ВИДАННЯ ВІДОМИЙ ПОЛЬСЬКИЙ ДИСИДЕНТ І ЖУРНАЛІСТ АДАМ МИХНИК НАГОЛОСИВ: «РОЗМОВА ПРО ІСТОРІЮ СКЛАДНА, АЛЕ НЕОБХІДНА. ПИТАННЯ В ТОМУ, ЩОБ СПРЯМУВАТИ СВОЮ ДУМКУ В МАЙБУТНЄ, ЩОБ УСВІДОМИТИ, ЯК БАГАТО В НАС СПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ТА ІНТЕРЕСІВ, А ТАКОЖ ЯК БАГАТО МИ РАЗОМ МОЖЕМО ДОСЯГТИ». ТОЖ, НАПЕВНЕ, І ПОЛЬСЬКИМ, І УКРАЇНСЬКИМ ПОЛІТИКАМ, ЯКІ ЦІКАВЛЯТЬСЯ ТАКОЮ СКЛАДНОЮ ТЕМОЮ І ПРАГНУТЬ РОЗВИТКУ ДРУЖНІХ І ТІСНИХ ВІДНОСИН, ВАРТО СКОРИСТАТИСЯ ЦИМ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМ КАПІТАЛОМ.


Дати оцінку останніх подій у польсько-українських взаєминах «День» попросив у польських, литовських та українських експертів.

«ДЛЯ НЕДОБРОЗИЧЛИВЦІВ «З-ЗА БУГРА» СТАНОВИТИМЕ ДОБРУ НАГОДУ ЗАЙВИЙ РАЗ ПОГОВОРИТИ ПРО «ПОЛЬСЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ», ЩОБ ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ВІД ВЛАСНОГО»

Ольга ГНАТЮК, історик, професор Iнституту славістики Польської академії наук та Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Сподіваюся, що нові зразки закордонних паспортів з Гострою Брамою та пантеоном захисників Львова не будуть впроваджені в життя. З’явився відкритий лист-протест польських громадян до міністра внутрішніх справ. Маю надію, що ці зусилля, як і відповідні реакції міністерств закордонних справ Литви та України, дадуть результат. Це прояв внутрішньої польської політики, адресованої до тієї частини суспільства, яка живиться міфом «східних Кресів». Однак це не сприятиме віднові довіри в міжнародних взаєминах, зокрема з Україною та Литвою. Для недоброзичливців «з-за бугра» становитиме добру нагоду зайвий раз поговорити про «польський імперіалізм», щоб відвернути увагу від власного. Підсумовуючи, всі гадані «внутрішні здобутки» означають величезні втрати у польській закордонній політиці. Не лише східній; адже це матиме вплив на імідж Польщі, яка остаточно втратить статус експерта зі східних справ та імідж відповідального гравця на міжнародній арені.

«НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ ІСТОРІЮ НЕ ВДАСТЬСЯ «ДЕПОЛІТИЗУВАТИ»

Лукаш ЯСIНА, історик, аналітик Польського інституту міжнародних справ:

— Історія справді є «наріжним каменем» польсько-українських відносин. Її дещо високий вплив на сучасні відносини обох країн пов’язаний із невирішенням багатьох проблем, що торкаються минулого, а також відсутністю розуміння важливості цієї справи у польських та українських політичних еліт. Було б, однак, несправедливо перекидати відповідальність за цю ситуацію тільки на польську сторону, яка, на відміну від української, протягом останніх двадцяти років зробила чимало, щоб ці питання вирішити. Історія, разом із ситуацією на кордоні, — це єдина серйозна проблема в сучасних польсько-українських відносинах. Утім, вона й надалі впливатиме на свідомість еліт в обох країнах, через що зростає її значення і можливість використання для політичних цілей як у Польщі, так і в Україні.

Найближчим часом історію не вдасться «деполітизувати». Україна, наприклад, не робить жодних кроків у сфері історичної політики, які б вказували на розуміння польської вразливості. Варто відтак згодитися з «політизацією» минулого й намагатися погасити конфлікти чи принаймні укласти свого роду «протокол розбіжностей» у поглядах. Важливо, щоб українські коментатори зрозуміли, що в Польщі ніхто не погодиться з односторонньою історичною політикою, коли тільки поляки беруть відповідальність за трагічні сторінки у відносинах. Щодо цього існує консенсус більшості польських політичних еліт.

Тому необхідно зосередитися на найважливіших аспектах польсько-українських відносин. Польща надалі підтримує Україну в багатьох питаннях, що не завжди помічають у самій Україні, зосередженій довкола критики сусіда на ґрунті історії. Варто зауважити, що Польща бореться також за енергетичну безпеку України у питанні «Північного потоку-2». До того ж з-над Вісли походить, за різними підрахунками, декілька відсотків українського ВВП, які працевлаштовані в Польщі українські громадяни висилають додому.

Не думаю, що «паспортне» питання слід розглядати в категоріях польської внутрішньополітичної боротьби. Ініціатива була наслідком програми вшанування століття польської незалежності — аналогічної до тієї, яку реалізує український ІНП на соту річницю «Української революції». Ініціатори проекту не виявили достатньої вразливості щодо української сторони. Цих непотрібних помилок припускаються обидві країни; варто порівняти цю ситуацію з неусвідомленням в Україні того, що вшанування пам’яті виконавців масових убивств поляків так само не сприяє порозумінню. Маємо ще одну проблему, яку слід розв’язати.

«У ПОЛЬЩІ НЕ ДУМАЮТЬ КАТЕГОРІЯМИ НАСЛІДКІВ»

Мачей ЗАНЄВIЧ, публіцист, головний редактор порталу Eastbook:

— Історична політика останнім часом стала в Польщі одним із головним методів мобілізації електорату правлячої партії ПіС. Відповідно до поширеного нинішньою владою наративу, Польща як сильна держава з багатою культурою та потенціалом стати великим регіональним лідером була водночас скривджена сусідами — Німеччиною і СРСР під час Другої світової війни та Україною у «волинські різні». Акцентування на понесених кривдах і моральній вищості Польщі, яка боролася проти всіх тоталітаризмів та бандерівців, становить фундамент історичної політики ПіС. Це ще міцніше накручує націю, у свідомості якої глибоко прихований комплекс нижчості, що виводиться з поразки під час війни та пізнішої радянської окупації. Парадоксально, але сучасна польська влада не бачить суперечності в такій історичній політиці та будуванні приязних відносин з Києвом, що також міститься в її програмі.

На мою думку, в найближчій перспективі політизація історії посилиться ще більше. Подібні процеси бачимо в цілому регіоні — в Угорщині, Литві та Україні. На жаль, у нашій спільній історії забагато незагоєних ран, які легко роз’ятрити. Тому не слід дивуватися, що Польща майже істерично реагує на кожну вулицю, названу іменем Бандери, і кожен символ УПА в публічному просторі. Для нас — це значно більш болісне питання, ніж Меморіал захисників Львова на польських паспортах для українців. Поляки, зрештою, на тому ж шляху розбудови національної ідентичності, щоправда, на декілька кроків позаду України.

Ніхто в польському МВС, на мій погляд, не мислив про ініціативу з паспортами в межах продуманої історичної політики. У відчутті величезної частини суспільства ці об’єкти є одними з найважливіших символів польськості. Про них складено чимало пісень, про них можна прочитати в літературі, на них проливалася кров поляків. Нічого дивного, що за проект Гострої Брами в конкурсі проголосувала більшість людей. Мені здається, що від решток «польськості» цих місць пам’яті не може відмовитися жоден поляк. Проблема полягає в тому, що в Польщі не думають категоріями наслідків, які може мати це рішення, і не звертають уваги на вразливість сусідів. Ніхто, безперечно, не хоче анексувати Вільнюс чи Львів, але більшість не звертає уваги на те, що цей проект сприймуть як неприязний жест у бік України і Литви. Ці складові — історична й міжнародна політика — у голові середньостатистичного поляка існують окремо. Чимало прихильників зображення цих об’єктів у паспорті одночасно приязно ставляться до України.

Аби Меморіал орлят не був вміщений у документах, а польсько-українські відносини не зазнали погіршення, Україні не слід здіймати надзвичайної бурі навколо цієї ситуації і намагатися вирішити справу дипломатичними каналами чи на рівні МЗС. Із Польщею трохи так: що сильніше на неї тиснути, то більш непорушною вона буде. Така риса з новою силою проявилася за часів ПіС. Тому емоційна реакція викличе лише спротив з боку Варшави і матиме наслідком подальше погіршення відносин між нашими державами, що не потрібно ні Польщі, ні, думаю, Україні.

«КРАЩЕ СІСТИ ЗА СТІЛ І З’ЯСУВАТИ «ЗАМОРОЖЕНІ» ПИТАННЯ»

Вітес ЮРКОНIС, Iнституту міжнародних відносин і політичних наук, Вільнюс:

— Між Литвою і Польщею є багато невирішених «заморожених» питань, які накладають тінь на двосторонні відносини. Ми бачимо низку різноманітних провокацій чи певних натяків по цей чи інший бік. Проте в останніх заявах президент Литви Даля Грібаускайте особливо наголосила, що ми виступаємо за добросусідські відносини і що жодна країна, хоч би якою вона була, нам не говоритиме, як і що робити, ми самі самостійно можемо вирішити проблеми шляхом діалогу.

Тут маю наголосити, що «заморожені» питання стосуються і Вільнюса, і Варшави. І їх вже давно час вирішити і серйозніше поглянути, що можна разом зробити щодо східних партнерів, як це було за часів президентства Квасьнєвського і Адамкуса.

Щодо останніх провокацій з боку польської влади, особливо історії з новим паспортом. Ми знаємо, що в Польщі напружена внутрішньополітична ситуація. Водночас виникає досить гостра ситуація через заплановані на осінь російсько-білоруські навчання «Захід-2017». Усе це ніби підштовхує до спільних дій і спільних позицій. А для цього потрібна політична воля як у Варшаві, так і у Вільнюсі.

А всьому цьому перешкоджають внутрішні «з’ясовки» в Польщі, використання будь-яких питань у внутрішній боротьбі. Я вважаю, що почасти це пояснює, чому зараз з Варшави надходять такі сигнали. Усе це є свідченням того, що там ведеться внутрішня боротьба, яка не має жодного стосунку до зовнішньої політики. І Литві треба тримати холодну голову і не реагувати дуже гостро.

Водночас я б не узагальнював виступу одного чи кількох політиків і не робив висновку про те, що відбувається різкий поворот у польсько-литовських відносинах. У нас вже були періоди погіршення відносин,  риторичних гострих обмінів у ставленні одне до одного. Думаю, що це не дасть користі ні Литві, ні Польщі. Ми знаємо, що є такі, хто радіє цьому, і вони живуть у Кремлі.

У принципі, останніми роками двосторонні відносини залишаються не дуже гострими, але й не дуже гарними. І це при тому, що існує дуже великий потенціал для взаємодії, і для цього є багато ніш. Але вони просто не використовуються через відсутність політичної волі. Утім, я гадаю, що зовнішня ситуація все одно підштовхуватиме до того, аби бути згуртованішими як країнам Балтії, так і країнам Вишеграда і безпосередньо Литви та Польщі. І якраз агресія Кремля у Східній Україні і в цілому в усьому регіоні нам не залишає великого вибору.

Тим паче, що такі діалоги  мали місце десять років і більше тому. Ми навіть називали одне одного стратегічними партнерами. Я не бачу причини, для чого це не відновити. Потрібна лише політична воля. Я знаю, що в Литві певна група політиків готова розпочати такий діалог.      

«УКРАЇНА І ПОЛЬЩА НЕ МАЮТЬ ПРАВА НА НЕПОРОЗУМІННЯ»

Маркіян ЛУБКIВСЬКИЙ, дипломат, екс-посол України у Хорватії, член політради громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість»:

— Україна і Польща, які переживають сьогодні не найкращі часи у політичних відносинах, не мають права на непорозуміння, враховуючи складне історичне минуле двох країн, в якому завжди грав руйнівну роль фактор Росії.

Маємо усвідомити, що Росія завжди буде «бенефеціаром» українсько-польських чвар. Вона завжди намагатиметься вносити розбрат у стосунки між Україною та Польщею.

Саме тому наші дві держави мають зробити все для того, аби не дати Росії можливість розсварити наші країни, що ослабить їхню стійкість перед російським тиском.

Перше, що треба збагнути, що українсько-польського примирення не досягнути за один день. Цей період буде складним і тривалим.

Польська влада пішла хибним шляхом використання складного історичного минулого між двома країнами, граючи на вже припалих пилом історії, але все ще гострих почуттях поляків. Це — гра на короткострокову, а не на стратегічну перспективу.

Польські керівники сьогодні загалом ведуть доволі жорстку «політику сили і лінію захисту польського інтересу». Це стосується і позиціонування Польщі всередині Євросоюзу і політики щодо України. Польща намагається стати другим центром впливу ЄС на його східних теренах, конкуруючи з Німеччиною та Францією.

З таких позицій поляки намагаються вибудовувати політику і щодо України. З точки зору правлячої партії «Право і Справедливість», така політика дає голоси виборців, хоча останнім часом позиції ПіС дещо похитнулися.

Однак польській владі треба усвідомити, що політична короткозорість у відносинах з Україною є шкідливою для самої Польщі: антиукраїнські випади грають не лише на погіршення двосторонніх відносин з Україною, дають додаткові козирі Росії, але й неоднозначно сприймаються у самому Євросоюзі.

Польща має збагнути, що Україна — незалежна, в тому числі і від неї держава, до якої треба ставитися не через призму минулого, а майбутнього, не зверхньо, а як із собою рівною.

Україна має навести лад у себе вдома, подолавши корупцію, злидні і хаос, піднявши рівень життя людей хоча б до польського, що суттєво поміняло б до нас ставлення з боку поляків. Наші безлад, відсталість і рівень злочинності мають не останній вплив на ставлення поляків до українців.

Нам також треба відмовитися від хибної тези про те, що, мовляв, Польща є адвокатом України у Європі: ми не вчинили нічого такого, щоб нас захищати. Набагато ефективніше було б, не чекаючи, коли Україна одержить статус кандидата на вступ до ЄС, розпочати з Польщею двосторонній переговорний процес щодо всіх ключових питань двосторонніх відносин для їх якнайшвидшого вирішення (на зразок «вступних переговорів до ЄС», які Польща як кандидат на вступ проводила з країнами-членами ЄС, зокрема із сусідами).

Серед важливих кроків та дій, які допомогли б прийти двом країнам до остаточного порозуміння, я бачу такі:

— розвинути максимально активну взаємодію на всіх державних рівнях: парламентському, урядовому, президентському;

— активнішою має бути роль МЗС двох країн, які мали б регулярно проводити консультації з відкритих питань українсько-польських питань;

— започаткувати активний діалог на рівні українських і польських партій, передусім, правлячих;

— двом країнам варто зайнятися ВЕЛИКИМ СПІЛЬНИМ ПРОЕКТОМ, яким може стати, наприклад, розбудова інфраструктури на українсько-польського державного кордоні. Це — наведення ладу на існуючих переходах, відкриття нових, побудова якісних доріг з українського боку;

— важливим тут бачу регіональне співробітництво, зокрема взаємодію у форматі Україна—Польща—Литва. Важливо, щоб Україна стала частиною ініціативи «Трьох морів»;

— треба шукати нестандартні формати. Для українсько-польських відносин сьогодні вкрай важливим є фактор США. Тому, думаю, зустріч трьох президентів, міністрів закордонних справ, інші тристоронні формули взаємодії могли б сприяти зближенню. Саме тому я наполягав на важливості участі Президента України у саміті у Варшаві 6 липня ц.р.;

— активізація взаємодії у військовій сфері, спільна участь у миротворчих операціях, проектах НАТО, повернення до роботи успішних форматів з минулого, на зразок «УкрПолбату»;

— створення спільного українсько-польського Форуму примирення та порозуміння, до якого б увійшли українські та польські авторитетні інтелектуали для віднайдення формул, що дозволили б двом народам остаточно зняти всі історичні непорозуміння.

Підсумовуючи: треба мати сильну двосторонню політичну волю і бажання до здійснення усіх перелічених вище кроків назустріч. Немаловажливою є і роль ЗМІ, які могли б стати важливим чинником українсько-польського зближення, висвітлюючи конкретні дії двох країн на зближення.

Підготував Микола СІРУК, «День»; Олександр АВРАМЧУК, Варшава
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments