Я бачила, тоді, що хто хиливсь найнижче, того найбільш топтали люди й коні.
Леся Українка, українська письменниця, перекладачка, фольклористка, культурна діячка

Лукашенко зберіг країну. Чи збереже стратегію?

Росія не має привабливої моделі майбутнього, відповідно її останні сателіти бояться приймати рішення на користь Кремля
6 лютого, 2017 - 19:24
ФОТО REUTERS

Нещодавній «Большой розговор с Президентом», мається на увазі прес-конференція глави білоруської держави Олександра Лукашенка, актуалізувала низку питань. По-перше, про що свідчить різка критика президента Білорусі на адресу Росії і взагалі в чому полягає особливість зовнішньої політики цієї країни? По-друге, в контексті українсько-білоруських відносин відкритим залишається питання відсутності українського посла в Білорусі, як і в низці інших ключових для Україні країнах.   

БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ ПО-БІЛОРУСЬКІ

Спілкування білоруського президента з журналістами тривало майже сім годин. В цьому плані Лукашенко явно може позмагатися з своїм колегою з Росії — Володимиром Путіним, який також полюбляє багатогодинні розмови з пресою. За цей час глава Білорусі торкнувся багатьох питань як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Особливо зупинився Лукашенко на білорусько-російських відносинах, які він прокоментував особливо емоційно.

«Свобода, незалежність — це дуже рентабельно, і це не можна оцінити жодними грошима, — заявив білоруський президент. — Не можна зіставити на одній чаші нашу незалежність, а на другій — російську, азербайджанську, американську чи іншу нафту. Ми знайдемо вихід із будь-якої ситуації, а в Росії цього не розуміють, мовляв, ми нікуди не подінемося. Тема дуже гостра. Боюся сказати зайве, з одного боку. А з іншого — ситуація вже дійшла до того, що я мало що маю право приховувати».

«Білорусько-російські конфлікти не є новиною. Вони існують постійно, — коментує «Дню» політолог із Мінська Валерій Карбалевич. — Цей конфлікт закладений в самій природі білорусько-російських відносин, які не засновані на ясних економічних і юридично закріплених документах. Навпаки, вони ґрунтуються на особистих домовленостях між двома президентами. І головним приводом для цих конфліктів став обсяг фінансової допомоги Росії для Білорусі. Оскільки Росія більше не може задовольнити всі потреби Білорусі, то і виник черговий конфлікт. Зараз, коли впали світові ціни на нафту, і відповідно енергетичний грант, який Білорусь отримувала від Росії, зменшився. По-друге, в самій Білорусі криза, тому ця допомога потрібна в дедалі більших обсягах. А в Росії у самої економічна криза, тому вона не хоче надавати допомогу у великих обсягах».

«Лукашенко в цих конфліктах дуже часто використовує метод скандалу, — продовжує експерт. — Він виносить якісь кулуарні суперечки в публічний простір і намагається апелювати до російської громадської думки. Він, образно кажучи, стукає кулаком по столу. Раніше ця тактика працювала, оскільки Лукашенко був досить популярним у російській масовій свідомості. Росіяни говорили: нам би такого бацька, у якого немає олігархів і збереглося щось від радянської системи. Але зараз, коли Росія, як вони вважають «встає з колін», коли там національний підйом і рейтинг Путіна сягає 84%, така апеляція до російської громадської думки працює погано... Для Лукашенко важливо, щоб були меншими ціни на газ і обсяги поставки нафти до Білорусі були великими, і щоб Росія регулярно надавала кредити, оскільки без російських кредитів білоруська економіка просто не в змозі сьогодні вижити».

Лукашенко також заявив, що не вважає доцільним створення російської авіабази в Бобруйську. «Навіщо з військової точки зору ця база? Не потрібна вона тут. Ця база і літаки, які вони (Росія. — Ред.) хочуть тут посадити — це демонстрація. Ви нам дайте 20 літаків — ми ж єдине угруповання... Білорусь готова прийняти спільні військові навчання з Росією «Захід-2017»... Російські війська, які будуть введені в Білорусь, точно також звідси і підуть. Росія ніколи не окупує Білорусі».

«Після анексії Криму Росією Лукашенко намагається маневрувати і нормалізувати відносини з Заходом, — каже Валерій Карбалевич. — Але говорити, що Білорусь відійшла від Росії в бік Європи, передчасно. Відносини з Заходом були настільки поганими, що тепер робляться найпростіші кроки щодо нормалізації відносин. І Лукашенко добре знає «червону» лінію, яку не можна переходити у відносинах з Росією. Оскільки може бути така відповідь, яку Росія продемонструвала у ставленні до України. Ця «червона» лінія складається в наступному: не виходити з тих інтеграційних об’єднань, які створені на пострадянському просторі. Це — СНД, Союзна Держава Білорусі та Росії, ОДКБ, Євразійське економічне співтовариство. Лукашенко може критикувати дані структури, не відвідувати саміт ОДКБ і відмовляється підписати Митний кодекс. Але він це робить для того, щоб вибити чергову субсидію та підтримку».

«Слід зазначити, що заяви Лукашенка про єдність білоруського і російського народу часто суперечливі, — підкреслює білоруський політолог. — Все залежить від того, з ким він розмовляє і що хоче сказати. Кожна частина аудиторії слухає те, що хоче почути. В одному і тому ж виступі Лукашенко висловлює абсолютно протилежні погляди. З одного боку, він говорить, що ми брати, ми один народ, що білоруси такі близькі — тільки зі знаком якості. З іншого — він говорить, що ми не «русский мир», у нас своя історія, ми інші, тому не хочемо бути разом з Росією в її війні з усім світом... Білоруське суспільство сьогодні сильно поділене і розколоте. Є прихильники Лукашенка, і є його противники. Є прихильники інтеграції в Європу, і є прихильники продовження інтеграції з Росією. Співвідношення приблизно 50 на 50».

Не оминув Лукашенко під час прес-конференції і Україну. «Якщо ми привезли українське молоко і відправили в переробку, а ви забороняєте (Росія. — Ред.), — ви кого караєте? Ви нещасного українського селянина караєте! Ви чому у себе в Росії не тиснете українських олігархів з їхніми підприємствами? А чому не тиснуть? Тому що діляться! А утискають бідних білоруських і українських селян!» — заявив Лукашенко. Згадав також білоруський президент і те, що протягом двох років його країна прийняла 170 тис. біженців з України.

«З одного боку, Білорусь зацікавлена в хороших відносинах з Україною, — коментує Валерій Карбалевич. — Але перш за все, з економічних міркувань. Україна — хороший ринок збуту білоруських нафтопродуктів. Це дуже вигідно, і Білорусь користується цією ситуацією по максимуму. З іншого боку, Лукашенко використовує ситуацію в Україні для гри з власною аудиторією — білоруським населенням. Суть цієї гри полягає в наступному. Ви не задоволені низькими зарплатами, пенсіями і тим, що у нас ціни ростуть — це неважливо. Важливо, щоб був порядок. Якщо ви не розумієте, про що я говорю — подивіться на Україну. Дякуйте, що у нас мир, а не війна, як в Україні, і будьте задоволені цим».

Справді, білоруський президент — особистість суперечлива. По суті, таких — «останніх із могікан» на пострадянському просторі залишилося двоє — це Лукашенко та президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Звичайно, Лукашенка є за що критикувати, але віддамо йому належне, що маневруючи протягом багатьох років свого керування — він, хоч і з присмаком Радянського Союзу, зберіг територіальну цілісність Білорусі. Таким чином, конфлікт з Росією постійно відтерміновувався. «У нас не все вийшло з цією багатовекторністю. Ви це знаєте, не хочу повторюватися, — заявив під час прес-конференції Лукашенко. — Летіли на одному крилі. Куди прилетіли — теж знаєте. Тому, перебуваючи сьогодні в епіцентрі цього Євразійського континенту, у нас немає іншого виходу, крім як розвивати багатовекторність». Чи вдасться Лукашенку зберегти цю стратегію? З огляду на наростаючу агресивну політику Кремля, а також суттєві зміни в США та Євросоюзі, питання залишається відкритим. Суть у тому, що Росія не має позитивного образу майбутнього. Відповідно, її останні сателіти, як Білорусь, бояться приймати рішення на користь Кремля.

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

«Зараз ми спостерігаємо, що Олександр Лукашенко намагається підвищити свій статус на міжнародній арені, — коментує «Дню» віце-президент НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Пирожков. — Хоча там причини більш економічні, ніж політичні. Скоріше, його нещодавні заяви є точковими та емоційними. Ми маємо бути готові до будь-якого перебігу подій. Але я б хотів звернути увагу на те, що факт відсутності посла в Білорусі гальмує багато моментів наших відносин із сусідньою державою».

Відсутність посла в Білорусі — окреме серйозне питання. Це дуже важливий напрямок для України, адже в Мінську вже третій рік триває засідання Тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації в Донбасі. Крім того, це наш сусід і важливий партнер у багатьох смислах: історичному, географічному, економічному, політичному. 

«Ми дуже слабо працюємо в полі українсько-білоруських відносин, — наголошує представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук в інтерв’ю «liga.net». — Це наш сусід, і при правильній політиці міг би зіграти величезну позитивну роль в українсько-російському конфлікті. Це потенційний ресурс, який ми поки абсолютно не використовуємо — посол України в Білорусі не призначається півтора року. Я можу продовжувати: ми «втрачаємо» Польщу, практично не працюємо з Туреччиною, спостерігаючи за зближенням Анкари з Кремлем. Болгарія, Угорщина, Молдова — ми там програємо Росії тактично».

Хронічне непризначення або призначення із великим запізненням послів України в низці країн — стало однією з ознак української зовнішньої політики постмайданної влади. Не кажучи вже про комплектацію та фінансування посольств — ще більша проблема. По суті, це провал на дипломатичному фронті, тому що відсутність послів стосується зокрема і ключових країн, що не може не позначатися на відносинах з нашими стратегічними партнерами.

«Те, що в багатьох країнах немає українських послів, безумовно, обмежує наші дипломатичні можливості в плані оперативності і рівня вирішення питань, — коментує «Дню» віце-президент НАН України, Надзвичайний і Повноважний Посол України Сергій Пирожков. — Рівень посла — це відповідні можливості. І, звичайно, це питання до Президента та до тих посадових осіб, які виконують функцію погодження призначень».

Раніше дипломати вже звертали увагу на цю проблему. Можна нагадати про негативні приклади, коли тривалий час не призначалися посли зокрема у Великобританії, Австралії, Угорщині, Молдові... Триває ця негативна практика і сьогодні. Наприклад, затягується зараз призначення послів в таких важливих для України країнах, як Румунія та Казахстан. Кричущий факт — відсутність вже більше року нашого постійного представника в НАТО. І це при тому, що влада постійно підкреслює євроатлантичний курс країни.

«Ще на початку 2000-х років Україна визнала, що її кінцевою метою є вступ до НАТО, — продовжує Сергій Пирожков. — Потім внаслідок різних політичних процесів Україна почала змінювати свій зовнішньополітичний курс. Тепер ми знову начебто обрали той же шлях, щоправда враховуючи війну на Донбасі і анексію Криму, існують вже більш нагальні питання, які треба вирішувати терміново. На жаль, Україна не завжди виконує обіцянки, які сама на себе бере. І відсутність послів у НАТО — це негативний показник».

Коли йдеться про повернення нинішньою владою євроатлантичного курсу, то важливо звернути увагу на суттєву різницю. В Законі «Про основи національної безпеки України», який прийнятий 2003 року, була записана формула: «Україна провадить активну міжнародну політику з метою набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору». Як відомо, за часів президентства Віктора Януковича ця формула була скасована і Україна отримала позаблоковий статус. А далі, за президентства Петра Порошенка, формулу відновили. Але не в повному обсязі. В Законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» зазначено (2014 р.): «Поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації». Отже, досягнення критеріїв — це добре, але в законі не прописана кінцева мета — саме вступ до НАТО.

Повернемося до послів. «Знаєте, у мене нещодавно було нагадування у «Фейсбуці» про засідання комітету рік тому, — говорить голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко в інтерв’ю censor.net.ua. — І одним з пунктів там було: заслухати доповідь заступника голови Адміністрації Президента Єлісєєва щодо призначення послів... Це вже після того, як ми зрозуміли, що МЗС ні на що не впливає. З одного боку, це говорить про певне безвідповідальне ставлення зі сторони Адміністрації Президента. А з іншого — коли я чую приклади того, як з МЗС не було відправлено Президенту кандидатури на наших послів у Румунії чи Казахстані, виникає питання: чим зайнятий міністр?.. Звісно, ця ситуація викликає у мене занепокоєння. Комітет за ці 2 роки вже кілька листів відправив — і на МЗС, і особисто голові Адміністрації, і особисто Президенту. У цих листах ми висловлювали нашу стривоженість і такими повільним призначенням керівників закордонних дипломатичних представництв, і незадовільною їх ротацією».

В чому проблема? Ми зателефонували пану Єлісєєву, але з цим питанням він порекомендував звернутися до своєї прес-служби... В міністерстві ж закордонних справ нам заявили, що свою частину роботи вони виконують.

«Можу сказати, що Верховна Рада в цьому плані мене радує, адже депутати постійно за цим питанням пильнують і роблять адекватні кроки, — коментує «Дню» народний депутат від «БПП» Оксана Юринець. — І мушу сказати, що процес призначення послів вже зрушив з місця, хоча безумовно поки що цього не достатньо. Українці в країнах, де відсутні посли, нам також постійно говорять про цю проблему. Наразі триває пошук кандидатів, які б не були ангажовані попередньою владою. Нещодавно був призначений державний секретар МЗС пан Заєць і маю надію, що питання реформування державної служби, МЗС і призначення послів буде вирішуватись швидше. Наскільки мені відомо, щодо кадрових речей, стосунку не буде мати навіть сам міністр. На жаль, війна так само є гальмуючим фактором».

Як вирішити проблему? «Рецептів багато, але для початку необхідно переглянути структуру і стратегію дипломатичного фронту, — коментує представник України у робочій групі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук в інтерв’ю liga.net. — Петро Олексійович бере на себе багато функцій глави МЗС. Він робить це ефективно, але це часто розхолоджує міністерство закордонних справ. У сьогоднішній ситуації Україні потрібна в прямому сенсі слова потужна дипломатична машина, а її, на жаль, немає. Необхідно закрити всі вакансії послів у багатьох країнах — кадрового голоду у нас же немає. Стимулювати інтенсивність діалогів і активізувати співпрацю з усіма сусідніми країнами в усіх напрямках. Сьогодні всі наші посольства повинні стати нашим дипломатичним фронтом...».

Іван КАПСАМУН, Валентин ТОРБА, Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: