Спокій Ближньому і Середньому Сходу тільки сниться. Ще не вщухли сірійський і єменський конфлікти, як тліюче протистояння між Саудівською Аравією та Іраном підійшло до гарячої фазі.
Приводом стала страта шиїтського проповідника Німра ан-Німра. Його затримали 2012 року під час акцій протесту на сході Саудівської Аравії. Крім нього за звинуваченнями в тероризмі було страчено ще 46 осіб.
Шиїти в усьому світі виступили з акціями протесту. У Тегерані Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї заявив, що Саудівську Аравію чекає «священна відплата» за страту шиїтського проповідника. Студенти прослизнули в посольство Саудівської Аравії і підпалили його. У чомусь повторилася ситуація із захопленням американського посольства в іранській столиці в 1979-1980 рр.
Зі свого боку, Ер-Ріяд заявив рішучий протест, розірвав із Іраном дипломатичні відносини і зажадав, щоб іранські дипломати залишили королівство за 48 годин.
У Бахрейні, де більшість становлять шиїти, а правлять суніти, поліції довелося застосувати сльозоточивий газ для розгону протестувальників. Не ясною залишається ситуація у східних регіонах Саудівської Аравії, де проживають шиїти і добувається більша частина саудівської нафти.
З певним осудом виступили у Вашингтоні і Брюсселі.
Як передає Reuters, представник державного департаменту Джон Кірбі заявив, що страта Німра ан-Німра може викликати зростання міжконфесійної напруги в регіоні «саме тоді, коли її треба знизити». Верховний представник ЄС із закордонних справ Федеріка Могеріні зазначила, що «цей випадок може призвести до посилення напруженості між сунітами і шиїтами, що може мати небезпечні наслідки. Цей конфлікт вже приніс багато шкоди регіону».
При всій важливості боротьби з тероризмом в основі того, що відбувається, лежать більш фундаментальні причини. Передовсім геополітичні та енергетичні.
По-перше. Шиїтський Іран багато десятиліть претендує на роль гегемона мусульманського світу. Інструментом таких намірів служить печерний антиамериканізм, в широкому сенсі антизахідництво, вимога знищити Ізраїль і скинути його населення в море.
По-друге. Гегемоністські наміри Ірану зіткнулися з подібними з боку Саудівської Аравії. Багате королівство, як і інші монархії Перської затоки, зовсім не в захваті від активізації іранської політики і щосили їй протистоять. Зокрема й у військовій сфері. Регіон Затоки втягнутий в нестримну гонку озброєнь. Сторони, як можуть, нарощують свій військовий потенціал і намагаються заручитися підтримкою зовнішніх гравців.
Для монархій Затоки це США і певною мірою ЄС, для Ірану - Росія.
По-третє. Будь-який конфлікт в настільки чутливому регіоні негайно відбивається на нафтових цінах. При перших повідомленнях із Ер-Ріяда ціни на нафту поповзли вгору. Вартість лютневих ф'ючерсів на сорт Brent на лондонській біржі ICE Futures вранці 4 січня збільшився на $ 0,67 (1,8%) - до $ 37,95 за барель. Ціна ф'ючерса на нафту WTI на лютий на Нью-Йоркській товарній біржі піднялася на $ 0,61 (1,65%), склавши $ 37,65 за барель.
Тут є певний елемент несподіванки і спроба закластися на ризики, хоча, як зазначає Bloomberg, на думку аналітика CMC Markets Ріка Спунера, безпосередньої загрози виробництву нафти немає.
Як у Тегерані, так і в Ер-Ріяді достатньо гарячих голів, що пристрасно прагнуть розігріти конфлікт аж до його військової фази. У Сирії сторони досягли хиткої військової рівноваги і тепер намагаються намацати слабке місце супротивника в іншому географічному районі.
Безперечно, тут присутній елемент військово-політичного блефу. Воювати по-справжньому в масштабному конфлікті ніхто не готовий. Передовсім через фінансові міркування. Хоча у саудитів із грошима дещо краще, ніж у іранських аятол, все одно їм вже довелося вигребти частину своїх американських і європейських фондів на суму в $ 75 млрд. Та й почати скорочувати надмірно роздуті бюджетні витрати.
Для Ірану військова фаза конфлікту загрожує перекриттям Ормузької протоки і тим самим потоку нафти з Перської затоки. Причому саудити побудували нафтопровід в обхід протоки і можуть поставляти енергоресурси або в Аденську затоку, або на східний берег Червоного моря. У цьому випадку Іран буде в більшому програші. З його надіями найближчим часом вийти на ринок нафти з мільйоном барелів доведеться розлучитися. Відповідно і з оплатою за непоставлену нафту.
У таких умовах найбільше від конфлікту Тегерана і Ер-Ріяда виграють треті країни. Передовсім Росія, яка всіма силами нарощує видобуток нафти та її експорт, і США, які почали експорт нафти і нафтопродуктів. Також інші країни, що не входять в ОПЕК.
Місце конфліктуючих на світовому ринку займуть інші гравці, і відвоювати його буде потім дуже непросто.
Швидше за все, Іран вдасться до своєї улюбленої тактики масових акцій протесту, можливих терактів, а найбільше - нагнітання напруженості пропагандистськими методами.
В останньому випадку є небезпека переходу конфлікту в суто релігійну сферу. Звідси і розширення його на інші регіони.
Для Росії за великим рахунком цей конфлікт також не надто вигідний. Наскільки підвищаться ціни на нафту і на який строк, не дуже ясно і прогнозувати практично неможливо, а ось в її м'якому підчерев'ї, в Центральній Азії і на Південному Кавказі, рвонути може дуже сильно. Врахуємо, що не дуже спокійно в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі Китаю. Звідси зрозуміла жахаюча географія розширення конфлікту. До того ж релігійні війни, як у Середньовіччі, ведуться не стільки за територію та інші преференції, скільки з ідеологічних міркувань. Такі конфлікти можуть тривати десятиліттями, якщо не століттями. Отримати ще один фронт на своїх кордонах і навіть всередині країни Кремлю зовсім не весело.
Швидше за все, до прямих військових зіткнень між Іраном і Саудівською Аравією справа не дійде, а от на периферії може істотно посилитися. У Ємені відновилися військові дії, можна очікувати, що подібне станеться і в Сирії.
І домовлятися буде все важче.
