Мирний небезпечний атом

В Інституті проблем безпеки атомних електростанцій розпочався семінар на тему «Удосконалена модель Чернобильського конфайнмента — сприяння Україні в контролі підйому і витоків радіоактивного пилу та захисту персоналу». Як відомо, більш ніж 30 років тому Україна зіштовхнулась із найбільшою аварією в сфері атомної енергетики за всю історію. Подолання наслідків цієї катастрофи має розтягнутись на століття. В листопаді минулого року над законсервованим 4-м енергоблоком був встановлений Новий безпековий конфаймент (NSC) висотою 109 метрів.

Для того щоб зрозуміти масштаб і етапність кроків, які необхідні для мінімізації шкідливих наслідків і впливу ЧАЕС на навколишнє середовище, необхідно мати повний спектр інформації щодо того, що саме міститься в так званому об’єкті «Укриття». Нагадаємо, що цей об’єкт, який прийнято також називати Саркофагом, був побудований і прийнятий в експлуатацію в листопаді 1986 року. Строк його експлуатації був передбачений на 30—40 років. При цьому його будівництво, до якого було залучено близько 90 тисяч людей, розпочалося одразу після аварії в квітні того ж року. Тоді ні у кого не було достеменної інформації про особливості і масштаби руйнацій реактора. Фактично, перші висновки робились на основі аерофотозйомки. Навіть до цього дня не досліджено більш ніж 60% приміщень 4-го енергоблоку, внаслідок їхньої руйнації, забетонованості і потужного радіаційного фону. Останній, до речі, становить 1500 рентген на годину в підреакторному просторі (так зване приміщення 305/2), при безпечній дозі для людини в 25 рентген на годину. За словами вчених, в жерлі реактора досі зберігається 96% ядерного палива. Його утилізація — надзавдання на найближчі десятиліття. Але до того за словами колишнього генерального директора ВО «Чорнобильська АЕС» Сергія Парашина треба зупинитись на нагальних ланках за принципом градації ризиків. Сергій Парашин вважає, що небезпека ядерної загрози дуже перебільшена. Натомість нагальним завданням поки що має бути робота по укріпленню або демонтажу нестабільних конструкцій. Він також зазначає, що велика проблема полягає в тому, що спочатку рішення щодо ЧАЕС і ліквідації наслідків аварії приймались радянським керівництвом, потім групою G7, протягом 10-15 років цим питанням займався Європейський банк реконструкції і розвитку, але тепер держава може залишитись з проблемою ЧАЕС наодинці. Об’єм завдань, які стоять, Україна просто може не подолати.

Особливо в цьому плані важлива участь НАТО. Альянс, за словами присутньої на семінарі представниці НАТО Сюзани Міхаеліс із Бельгії, є не лише безпековим союзом країн в мілітарній сфері. Інтереси в безпеці НАТО більш глобальні. Зокрема, це стосується безпеки в сфері атомної енергетики. Звичайно, Україну наодинці із проблемою ЧАЕС ніхто не полишить. Натомість на семінарі була чергова можливість обмінятись досвідом з українцями делегації із Японії — країни, для якої проблематика безпеки в атомній енергетиці, особливо після аварії на АЕС Фукусіма-1 (березень 2011 року), вкрай актуальна.