Краса - це нескінченність, виражена у закінченій формі.
Фрідріх Вільгельм Шеллінг, німецький філософ

Навіщо королям увага медіа

18 травня, 2018 - 12:10
ФОТО РЕЙТЕР

Запитання: «А ви запрошення на весілля у Віндзорі отримали?» — швидко стало заїждженим жартом цих весняних місяців не в одному британському пабі.

Різні варіанти жарту було чути знову й знову, бо, справді, що ще можна говорити про подію, яка майже рік панувала у бульварній пресі, хоча стосувалася вузького привілейованого кола людей?

Часом це одруження намагаються подати як ознаку наближення монархії до народу, бо, мовляв, наречена — не знатного роду та ще й частково з африканським корінням.

Але у зв’язку з весіллям принца Гаррі та американської актриси Меґан Маркл таки можна зауважити кілька серйозних аспектів.

Насамперед, церемонія одруження принца, хоч йому сам престол і не світить, — це реклама британської монархії і данина, яку члени королівської родини час від часу платять своїм підданим: вони змушені виставляти напоказ маленьку частину свого приватного життя, визнаючи, що виконують у суспільстві роль знаменитостей, типову для кінозірок, популярних артистів і деяких політиків.

Допоки королівською родиною милуватимуться якомога більше людей, архаїчна система британської конституційної монархії буде жити.

Принаймні 70% британців зараз кажуть, що підтримують збереження монархії, і 92-річна королева Єлизавета Друга викликає майже всезагальну і беззастережну повагу.

Проблема системи успадковування привілеїв — у тому, що любов мас успадкувати неможливо. Це не турбувало самодержавних деспотів минулого, але сучасні конституційні монархії без певного рівня підтримки суспільства не можуть виправдати своє існування.

Тепер кожному наступному поколінню королівської родини таку підтримку треба заробляти заново, а ще важче її втримати у часи цілодобових новинних ЗМІ, які часто живляться плітками й скандалами.

Взаємини британських монархів з пресою в кращому разі можна назвати стриманими, а точніше — непростими.

Дев’яності роки у Великобританії були позначені сенсаційними репортажами про подружню невірність принців і непристойними фотографіями принцес різного калібру в бульварній пресі.

Складалося враження, що члени монаршої родини та кола, близькі до неї, змагалися у кількості винесення бруду з королівських палат на всезагальний огляд.

Про 1992-й, коли до всього сказаного ще й спалахнула пожежа у Віндзорському замку, королева Єлизавета Друга в одній з офіційних промов відгукнулася як про «аnnus horribilis» — жахливий рік.

Насправді жахливими для англійської королеви були кілька років, але зараз здається, що ті часи залишилися у далекій історії. Проте в Букінгемнському палаці добре знають, що історія має невблаганну властивість повторюватися.

Одруження 1981 року принца Чарльза та принцеси Діани, батьків теперішнього нареченого — принца Гаррі, церемонімейстери зробили казковим.

Але їхнє подружнє життя поступово перетворилося на тортури і закінчилося трагічною смертю Діани 1997 року та одруженням Чарльза з Камілою Паркер Боулз, яка, може й незаслужено, але ніколи не буде «народною принцесою», як називали Діану.

Її сини: принци Вільям та Гаррі, підрісши, не раз дали зрозуміти, що принаймні частково покладають провину за трагічну смерть матері на пресу, яка постійно полювала за фотографіями Діани.

Принци ніколи не забудуть, що в автомобільну катастрофі у Парижі Діана потрапила, втікаючи зі своїм коханцем від зайвої уваги фотографів-папарацці.

Але британська королівська родина знає, що не може вижити без преси, яка продає імідж монархії підданим у Великобританії та за її межами.

Принцам і принцесам доведеться позувати і час від часу давати інтерв’ю й відповідати навіть на неприємні й набридливі запитання, а також дбати за те, щоб розповіді про те, як вони живуть і що вони роблять, хоча б частково виправдовували їхні привілеї, отримані у спадок.

Богдан ЦЮПИН, Лондон
Газета: 
Рубрика: