Мінські перемовини вкотре відкладені. Хоча про це оголосили сепаратисти, тим не менш це зроблено Москвою. З кількох причин, як технічного, так і політичного характеру.
Скороспішний візит президента Білорусі Олександра Лукашенка до Києва і настільки ж раптова поїздка президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва в українську столицю пов'язані з пошуком нового формату перемовин щодо розв'язання української кризи. Те, що Лукашенко прибув до Києва на запрошення Петра Порошенка, не більше ніж данина дипломатичному протоколу. З Назарбаєвим аналогічно. Насправді обидва президенти повинні покласти початок справжнім перемовинам. Про це свідчить інтерв'ю Назарбаєва, дане ним напередодні візиту місцевим телеканалам. У ньому він прямо заявив: «Завдання, яким я зараз займаюся, в чому я хочу всіх переконати і сказати і Європі (...), якщо я чимось зможу допомогти - я вважаю, що Казахстан однаково ставиться як до Росії, так і до України, у нас немає конфліктів інтересів. Я той, як кажуть, «чесний менеджер», який ніяку сторону не підтримує, нейтральний, який може якусь лепту внести. Це (моя) добра воля».
Назарбаєв перефразував вислів Бісмарка - Ehrlicher Makler – чесний менеджер, який використав його на засіданні рейхстагу в лютому 1878 року напередодні Берлінського конгресу за результатами російсько-турецької війни за незалежність Болгарії. Це стало крилатим виразом, але значною мірою носить дещо негативний характер, бо Бісмарк на конгресі підтримував вимоги Австро-Угорщини та Англії, змусивши Росію прийняти велику їх частину. Напевно, тому Назарбаєв вирішив назвати себе в майбутніх перемовинах «чесним менеджером».
Судячи з закритості перемовин Порошенко і Лукашенко, як президент Білорусі, так і президент Казахстану, будуть виконувати ролі посередників. Зрозуміло, що без згоди Москви вони б навряд чи ризикнули виступити в такій ролі.
Хоча Путін у посланні Федеральним зборам і тим більше на своїй прес-конференції стверджував, що всі проблеми з валютою і нафтою тимчасові і за два роки все налагодиться, насправді досить велика кількість людей у бізнесі та фінансах розуміють всю складність, навіть катастрофічність становища. Звичайно, бізнесменів у добровільно-примусовому порядку можна змусити продати якусь частину їхньої валютної виручки і тим самим дещо зміцнити рубль. Однак цей знеболюючий засіб не лікує вельми важку і тривалу хворобу. Так само навіть самим твердолобим із партії війни в Кремлі та його околицях стало очевидним, що потрібно шукати якийсь вихід. Він і зрозумілий. Для початку потрібно йти з Донбасу. І досить швидко, щоб до березня майбутнього року з'явилася хоч якась надія пом'якшити санкції та дещо послабити фінансовий зашморг.
Другий не менш важливий, зокрема для Путіна, фактор - це дуже чутливе послаблення міжнародних позицій Росії. Крим і Донбас були покликані змусити Захід рахуватися з російськими інтересами, як їх розуміють у Кремлі, на просторі СНД і балтійському регіоні. Все вийшло навпаки. І не тільки там.
Російська дипломатія отримала вельми серйозний щиглик по носі, коли з'ясувалося, що Куба і США вирішили відновити взаємні відносини. І це після того, як Гавані списали більшу частину боргів, які накопичилися ще з часів СРСР.
Перемовини, як тепер стало відомо, йшли в глибокій таємниці більше півроку за посередництва Папи Римського, а кубинські друзі навіть не вважали за потрібне повідомити про це Москві. Вийшов не тільки дипломатичний, а й іміджевий конфуз. Те, що про це стало відомо саме зараз, подія випадкова, але відбулася як завжди не вчасно. До того ж misfortunes never come singly - неприємності ніколи не приходять поодинці.
Ще один кращий друг Росії - Венесуела теж зависла після різкого зниження цін на нафту. Її державний бюджет був зверстаний при цінах $ 140-150 за барель, і тепер увесь імпорт найважливіших товарів просто звалився. Полиці магазинів для бідних верств спорожніли, і головна соціальна опора режиму президента Мадуро починає виходити на вулиці з протестами. Тому у Венесуелі до влади скоро можуть прийти зовсім інші люди з іншими зовнішньополітичними пріоритетами. Напевно, в Гавані усвідомили, що дармовий бензин від Мадуро скоро скінчиться, і поспішили знайти собі інших друзів.
Без Куби і Венесуели Росія якось проживе, а от із Китаєм просто біда. Головна газета країни «Женьмінь жибао» вибухнула статтею, в якій прямо попередила китайських експортерів, що торгівля з їхніми російськими партнерами загрожує великими проблемами. Причому не тільки у зв'язку з розрахунками в рублях, а також у доларах і євро. У статті провідні китайські економісти вказують на відсутність у Росії необхідних ресурсів і можливий колапс банківської системи. Навіть якщо це й не відбудеться, то у статті є серйозна політична складова. Москва в Пекіні вважається не надто надійним і досить слабким партнером, тому в найближчій перспективі з нею небезпечно мати справу. Це вже зовнішньополітичний удар нижче пояса і в Кремлі чудово усвідомлюють його наслідки.
Судячи з виступів у пресі прокремлівських економістів і політологів, вже не стоїть завдання рятувати сепаратистів на Донбасі. Тим вже дохідливо пояснили, що не до них. Так званий міністр закордонних справ так званої ДНР змушений був заявити: «Наше від'єднання від України - це центристська сила, бо ми хочемо приєднатися до Росії. Зрозуміло, що це не відбудеться найближчим часом».
Схоже, відхід Росії з Донбасу - справа вирішена. Предметом перемовин і торгівлі на них будуть умови відступу.
По-перше. Завдання сепаратистів повинне бути таким, щоб Путін не втратив обличчя. Необхідні варіанти в майбутньому оголосити для внутрішнього споживання це безумовною перемогою так званого «русского мира».
По-друге. Москва наполягатиме на максимальній автономії Донбасу, на його конфедеративності із формальною вбудовую сепаратистів в Україну. Вето на європейську та євроатлантичну інтеграцію Києва - наріжний камінь російських умов.
По-третє. В якості гарантії дотримання прав сепаратистів Кремль наполягатиме на розміщенні на Донбасі своїх миротворчих сил за прикладом Придністров'я. З можливим втручанням у випадку, якщо, на її думку, такі права будуть порушуватися або обмежуватися. Про реальність такої можливості каже створення в Ростовській області структури для гуманітарної допомоги Донбасу. Розпорядження про це підписав прем'єр-міністр Медведєв.
По-четверте. Москва наполягатиме на зв'язці Донбасу і Криму. Донбас - ваш, Крим - наш.
Будуть ще якісь вимоги, зокрема щодо мови.
Для порятунку свого обличчя Москва хотіла б виключити Європу, тим більше США, з безпосередніх учасників перемовин. Для чого й були обрані президенти Білорусі і Казахстану як посередники. Як то кажуть, вирішимо справу в своєму колі, по-сімейному, з урахуванням близького минулого і сьогодення. Роль кожного з посередників до кінця не зрозуміла, але мета очевидна. Якщо все вийде, то можна сказати, що не дали можливість шкідливому Заходу принизити Росію, вона з блиском захистила свої національні інтереси і не кинула київській хунті російських людей Донбасу.
Як же діяти Києву.
Очевидно, що осінній мінський формат втратив своє значення, тому від нього відмовилися. Починається пошук не технічних, а повних рішень.
З урахуванням того, що Москва перебуває у тимчасовому цугцвангу, як казав герой кінофільму «Кавказька полонянка», поспішати Києву не треба. Посередництво Білорусі й Казахстану корисно, але, наскільки Назарбаєв буде чесним менеджером, потрібно подивитися. Ілюзій бути не повинно.
За будь-якого посередництва в перемовинах повинні брати участь наші європейські і американські партнери. Інакше ми ризикуємо, як Росія на згаданому Берлінському конгресі, опинитися в дипломатичній ізоляції.
В жодному разі і за жодних умов не можна погоджуватися на можливе втручання Росії в процес повернення Донбасу в політичне та організаційне поле України. Спостереження можливо, але тільки спостерігачами європейських країн і без участі Росії в будь-якому вигляді. Інакше повторення пройденого через короткий проміжок часу і при знятих санкціях.
Ніяких обіцянок врахування інтересів Росії при здійсненні європейського та євроатлантичного курсу України. Це наша внутрішня справа, і ніхто не має жодних прав нам вказувати і заважати. Тим більше закріплювати такі вимоги і зобов'язання на папері.
Кримське питання може обговорюватися, але ніякого розміну. Це наша територія і від неї ми ніколи не відмовимося. Можливі тільки технічні та комерційні рішення з постачання електроенергії, води тощо. Територіальні компроміси неможливі.
Порятунок обличчя - це турбота Кремля, нам до цього немає діла. Самі вляпалися, самі й виповзайте.
Як здається, перемовини буде досить важкими. І дуже багато залежить від твердості хребта української дипломатії. З'явилося вікно можливостей врегулювати конфлікт і повернути Донбас в Україну. Потрібно скористатися ним.
