Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Перемога, що обернулася поразкою

або Як зливають протест
12 серпня, 2019 - 17:55
МОСКВА. 10 СЕРПНЯ 2019 РОКУ / ФОТО РЕЙТЕР

Мітинг 10 серпня в Москві, незважаючи на дощ, зібрав рекордну для останні роки кількість учасників. Поліція говорить про 20 тисяч, організатори — про 50 або навіть про 60 тисяч. Судячи з картинки, на проспекті Сахарова цього дня дійсно зібралося від 40 до 50 тис. осіб. Підкреслимо, що цього разу мітинг був дозволеним. Здавалося б, перемога протесту! Якщо свавілля Мосміськвиборчкому нарешті вивело на вулиці столиці стільки людей, влада, як московська, так і федеральна, мусить прислухатися до голосу мас і зареєструвати хоча б частину знехтуваних виборчкомом демократичних кандидатів. Але нічого подібного! І це зовсім не тому, що російська влада така смілива, а тому, що протест у Росії такий боязкий. Уся справа в резолюції, яку ухвалили на мітингу і яку підтримали, за словами організаторів, 47 тис. осіб. Її варто процитувати повністю:

1. Припинити кримінальні й адміністративні справи, порушені проти учасників мирних протестних акцій.

2. Звільнити незаконно арештованих у кримінальній справі про так звані масові заворушення й закрити цю справу.

3. Публічно розслідувати й притягнути до відповідальності осіб, винних у порушенні виборчого законодавства й побудові механізму політичних репресій.

4. Відправити у відставку главу ММВК Валентина Горбунова і люструвати членів виборчих комісій усіх рівнів.

5. На осінній сесії Держдуми змінити виборче законодавство й скасувати підписний бар’єр.

Ознайомившись з цим текстом, влада не лише не злякалася, а відразу зрозуміла, що она виграла, причому беззастережно, за всіма статтями. Собянін і Путін відбулися легким переляком. Не даремно ж поліція та Росгвардія пов’язали всіх відомих і не підконтрольних собі лідерів протесту. А одну з небагатьох залишених на волі, Любов Соболь, на час мітингу ізолювали в її офісі, зробивши все, щоб вона на проспект Сахарова не потрапила. Тому резолюцію пропонували ті ліберали, які, навіть якщо і не є системними, з владою вважають за краще серйозно не сваритися й на ток-шоу до Володимира Соловйова ходити. Тому резолюція й вийшла прекраснодушною й беззубою. Подейкують, що в первинному проекті була ще вимога відставки Собяніна, але вона кудись зникла. А про відставку Путіна й перевибори Державної Думи навіть і в проекті не було. Як, вочевидь, не було там і головних вимог, з яких почався московський протест: зареєструвати всіх знехтуваних виборчкомом кандидатів і перенести вибори до Московської міської Думи на пізніший термін.

Усі пункти резолюції — суть благі побажання, які влада не збирається виконувати. Наївно думати, що Держдума, контрольована «Єдиною Росією», може прийняти демократичне виборче законодавство. Якщо якісь фільтри, наприклад, у вигляді збирання підписів, приберуть, то вигадають нові, сильніші за колишні. Так само проти деяких учасників протестів кримінальні й адміністративні справи, можливо, й припинять, але лише для того, щоб порушити нові справи проти інших учасників. І 10 серпня, після дозволеного мітингу, знову заарештували 146 осіб, які спробували влаштувати  мирну прогулянку бульварами. І в Петербурзі й у інших містах на акціях солідарності з москвичами затримали понад 100 осіб, хоча там усе обмежувалося пікетами. Отже, навіть 50 тис. осіб, які вийшли на мітинг протесту, сьогодні не змусять владу відмовитися від політики репресій. От якщо на протест вийде кілька сотен тисяч осіб, як це було 91-го, якщо хвиля людей заллє всю столицю й інші міста, як це нещодавно було у Вірменії, тоді, можливо, щось і зміниться. Якщо лише влада, за китайським прикладом, не втопить протест у крові.

От відправити у відставку главу Мосміськвиборчкому Валентина Горбунова (звісно, без люстрації інших членів виборчкомів усіх рівнів) ЦВК на чолі з Елою Памфіловою дійсно може. Нещодавно Ела Олександрівна якраз обговорювала це питання з представниками КПРФ і в принципі не виключила звільнення Горбунова зі свого поста, на якому він перебуває вже 24 роки. Але тут треба буде зробити все, щоб відставка Валентина Павловича ні в якому разі не виглядала як помста за нереєстрацію незалежних кандидатів і поступка протестному руху. Адже тоді вийде, що по справедливості незалежних кандидатів треба було б зареєструвати. Комуністи цю проблему добре розуміють і підкинули главі Центрвиборчкому ідею: Горбунов, мовляв, заважає проведенню вільної агітації кандидатам від КПРФ. Повторюю, Валентина Павловича, що засидівся на своєму теплому місці, у відставку можуть відправити, але лише для того, щоб поставить на чолі Мосміськвиборчкому когось, настільки ж лояльного Собяніну, тож по суті ця відставка нічого не змінить. Заклик же притягнути до відповідальності тих, хто винен у порушенні виборчого законодавства й політичних репресіях, через свою неконкретність не вартий взагалі нічого.

Влада виграла в головному. На найбільшому мітингу протесту протестні гасла фактично вже й не висувалися. Реєстрації знехтуваних кандидатів більше не вимагали, а отже, можна буде спокійно провести вибори й отримати таку Мосміськдуму, яка потрібна Собяніну. Зараз частина лібералів хоче протиставити беззаконню московської влади «Розумне голосування» опозиційно налаштованої частини московських виборців за кандидатів дозволених партій системної опозиції, щоб ускладнити життя Собяніну. Наївна ідея. Адже за відсутності у виборчкомах представників реальної опозиції фальсифікувати результати виборів можна буде без всяких зусиль. Не виключено, що московський мер піде на певне розширення представництва в Московській Думі комуністів, але не більше того.

І насамкінець один характерний штрих. На мітингу 10 серпня один з учасників спробував розгорнути український прапор. Але його в нього одразу вирвали, та ще й обізвали «пригожинським провокатором» (Євгеній Пригожин, якщо хто забув, — це «кремлівський кухар» і власник «фабрики тролів»). А от я особисто думаю, що це була цілком щира людина, яка намагалася нагадати присутнім про українську революцію і про російську агресію проти України. Тут згадалися 2004-2005 роки, коли на мітингах, що проводилися російськими демократами, майоріли українські прапори й висловлювалася солідарність з «помаранчевою революцією». Сьогоднішні ж організатори подібних мітингів, та й багато їхніх учасників, української теми бояться як біс ладану. І спостерігати це сумно.

Борис СОКОЛОВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ