Польща: у нас це неможливо?

У Польщі складається небезпечна ситуація з імовірними негативними наслідками для державності та демократії. Йдеться про перебіг президентської виборчої кампанії (перший тур голосування заплановано на 10 травня) та події, які розгортаються навколо неї. Українські інформаційні ресурси її не оминають, але навряд чи передають масштаби політичної битви, яка розгортається у нашого стратегічного союзника. Здавалося б, що може трапитися в країні, яка свого часу стала в Європі ледь не еталоном боротьби за демократичні та ринкові реформи, їх реалізації.

Відповідно до Конституції держава повинна забезпечити вчасне проведення виборів з дотриманням процедур. Це необхідна умова забезпечення її стабільності та легітимності влади — як внутрішньої, так і зовнішньої (визнання іншими демократичними державами). Але як це зробити за умов обмежень, обумовлених пандемією COVID-19, щоб уникнути ознак нелегітимності?

Схоже, що відповідь на це запитання досі залишається невідома — причому як чинній владі, партії «Право і справедливість», так і опозиції. ПіС за будь-яку ціну прагне виграти президентську кампанію, щоби гарантувати «безветове» проходження урядових законів і уникнути ефекту «доміно» на наступних парламентських (дострокових?) та місцевих виборах. Опозиція вказує на ознаки порушень, які або вже виникли, або можуть. Політична боротьба розгортається на тлі зниження рівня довіри поляків до демократичних інституцій та чесності процедур. У принципі, за нормальної ситуації навряд чи хтось у Польщі наважився б під час виборів на кроки а-ля Янукович. Але ж вона такою не є.

31 березня цього року польський Сейм протягом трьох годин (турборежим?) ухвалює рішення, що передбачає так зване кореспондентське голосування на цьогорічних президентських виборах — за допомогою державного підприємства «Пошта Польська» і Державної друкарні цінних паперів. Спосіб відомий із німецької федеральної землі Баварія. Щоправда, після останніх виборів там спостерігався спалах захворюваності — ймовірно, саме через голосування за допомогою конвертів. У Польщі раніше таке не застосовувалося, тож як діяти (на відміну від німців) — відомо лише теоретично. Це негативно впливає на рівень довіри до результатів. Тим більше, що й за звичайного голосування траплялися збої — не через транзитний сервер, як в Україні, а суто технічні. Із новин — кандидат у президенти Станіслав Жолтек продемонстрував виборчий бюлетень, який отримав від представника одного із приватних підприємств, яке займається комплектацією документів на вибори.

Спроба запровадження кореспондентського голосування — відповідь на закиди опозиційних сил: як можна проводити голосування за умов, коли виборчі дільниці перетворюються на передавачів вірусу. Скажімо, у Франції, де місцеві вибори проходили на початку березня, за кілька тижнів серед жертв опинилися не лише десятки тисяч виборців, а й щонайменше двоє переможців. Другий тур уряд відклав на невизначений термін. Подібний варіант, тобто перенесення президентських вборів на інший час (осінь), дебатувався й у Польщі.

Прихильники такого рішення наполягали на необхідності запровадження в державі одного із трьох обумовлених Конституцією надзвичайних станів — стихійного лиха (як реального відображення дійсності). У такому разі законодавство про президентські вибори змінювати не можна. Так само не можна проводити вибори, в тому числі — президентські, а каденція відповідних посадовців подовжується на встановлений для цього Конституцією термін. Як компромісний називався варіант запровадження надзвичайного стану на одну добу. Потім застосовується норма Основного закону, яка дозволяє легітимно перенести вибори на три місяці (до серпня) й відповідно продовжити повноваження чинного глави держави.

Однак правляча політична сила вирішали інакше. 6 квітня Сейм вносить правки до виборчого законодавства, які, зокрема, надають його маршалку повноваження коригувати в конституційних межах дату виборів. Фактично це означає можливість голосування не лише 10, а й 17 травня, навіть (за певних обставин) — у суботу, 23 числа.

Вибори — це не лише голосування (хоча стосовно нього — окремі питання). Це й виборча кампанія. Вгадайте, хто потенційно може найбільше скористатися із заборони масових зібрань та неможливості застосування більшої частини методів агітації? За умови, коли найефективнішим засобом просування інформації залишається державна Телевізія Польська, вплив якої значно більший за подібну структуру в Україні? Соціологія чітко вловила тенденції: якщо до карантину розклад голосів вів до другого туру, то через півтора місяця — до перемоги чинного президента Анджея Дуди в першому. Такий стан справ не цікавий нікому, крім правлячої партії «Право і справедливість». Уся різнобарвна опозиція дружно заговорила про можливість делегітимізації виборів та фактичної узурпації влади. І не лише вона. Бюро ОБСЄ з питань демократичних інститутів та прав людини виступило з гучною заявою: президентські вибори в нинішній формі не відповідають вимогам Організації і звернуло увагу на низку вагомих вад, зокрема: зміни внесено за місяць до виборів, бракує консультацій з громадськістю. Висновок — виборчий закон потребує суттєвих правок.

На тепер критиковані зміни до виборчого закону передані до верхньої палати — Сенату, де правляча коаліція не має більшості. Він може їх розглядати до 30 днів і накласти вето — з огляду на зрозумілі побоювання всіх без винятку опозиційних сил. Так і сталося — 5     травня Сенат застосував право вето. За проголосували 50 сенаторів, проти — 35, при цьому 13  представників ПіСу не були присутніми на засіданні. Щоправда, Сейм здатен подолати вето Сенату простою більшістю й передати документ на підпис президентові. Ймовірно — 7 травня, тобто за три дні до запланованого голосування. Пролунали перші коментарі з боку правлячої політичної сили      — про можливість оголошення стану стихійного лиха та перенесення виборів.

Між тим, не чекаючи на завершення процедурних питань, «Пошта Польська» звернулася до ґмін (територіальних громад), щоби ті надали списки виборців для наступного формування пакетів документів для голосування. З огляду на більш ніж мляву реакцію органів місцевого самоврядування, на такого роду запит навздогін електронною поштою аналогічні вказівки розіслали воєводи — аналог голови обласної державної адміністрації в наших реаліях. А зміни до законодавства чинності не набули. У Польщі, так само як в Україні, діє закон «Про захист персональних даних». Будь-який громадянин може звернутися до суду з запитом — на якій підставі надані його персональні дані. За відсутності відповідного чинного закону ні звернення державного підприємства, ні лист від представника уряду в регіоні не є підставою для ухвалення рішень посадовцями місцевого самоврядування. У такому разі суд має засудити війта, бурмістра ґміни чи градоначальника за неправомірні дії, після чого той може втратити посаду. В Україні ще й не таке траплялося, але ж Польща — країна ЄС.

До того ж, кореспондентське голосування як таке ще не гарантує виборцям безпеки — днями у працівника приватного підприємства (з Пйотркув Трибунальського), яке на замовлення «Пошти Польської» займається комплектацією виборчих пакетів, виявили зараження коронавірусом SARS-CoV-2. Цей випадок загрози вже не становить, але чи вдасться уникнути подібних ситуацій надалі?

Насторожує ще один факт: замість ЦВК виборчі процедури має забезпечити Міністерство державних активів, тобто суто урядова структура, а безпеку процесу голосування на виборах — війська територіальної оборони (WOT). Вони нові — їх формування розпочалося в 2015 р., тобто за чинної влади. До речі, польська влада під час їх створення посилалася на аналогічний досвід України. Але є нюанс              — за цими збройними формуваннями закріпився імідж силових структур ПіСу. Підозра і недовіра в такому разі цілком очевидні.

«У нас це неможливо» — таку назву має книжка американського письменника Сінклера Льюїса, написана в 1930-х рр., про загибель американської демократії. Насправді — немає нічого неможливого.

На тепер жоден із муніципалітетів одинадцяти великих міст Польщі списків не подав. Даються взнаки результати місцевих виборів, які відбулися в жовтні 2018 р., — тоді ПіСу вдалося дещо збільшити своє представництво на місцевому (особливо — у східних воєводствах), але отримані результати перемогою назвати важко. Вони мали успіх у відносній більшості малих та середніх за чисельністю населення ґмін, але не у великих. Ба навіть у малих ситуація не виглядає однозначно — переважна більшість попередніх очільників, які не є фанатами правлячої партії, знову виграли вибори.

Тож тепер центральна влада Польщі опинилася в стані відвертої конфронтації з тими місцевими самоврядуваннями, де при владі перебувають представники інших політичних сил або ж самовисуванці. Зрештою, рішення виявилось таким: необхідну інформацію надало Міністерство діджиталізації, взявши таким чином відповідальність за уряд. Водночас є різниця між цими списками та місцевим самоврядуванням — через міграцію населення.

Консолідувалися відомі політики — вчорашні непримиренні політичні суперники, часом ідеологічні. Днями всі попередні президенти Польщі (Лех Валенса, Александр Квасневський, Броніслав Коморовський) та переважна більшість прем’єрів (крім двох) закликали співгромадян бойкотувати вибори. Серед підписантів і відомий реформатор Лешек Бальцерович. Утім, вони — політичні пенсіонери, значно більше важить позиція Костьолу. А вона така: Постійна рада конференції польських єпископів закликала політиків виробити спільну позицію щодо президентських виборів у «цій надзвичайній ситуації». Далі більше: «Єпископи просять, щоби в діалозі між сторонами шукалися рішення, які б не викликали правових сумнівів та підозр не лише щодо порушення чинного конституційного порядку, а й принципів вільних та чесних виборів, прийнятих у демократичному суспільстві».

У Сеймі захиталася парламентська більшість. На знак незгоди з намірами уряду провести вибори, незважаючи на коронавірус, пішов у відставку заступник прем’єр-міністра та міністр науки Ярослав Говін. При цьому він заявив, що його партія «Порозуміння» залишається в коаліції з ПіСом та «Солідарною Польщею». Така позиція стає зрозумілою, якщо згадати, що партія зазначеного лідера йшла до парламенту не окремо, а за списком переможця. Це означає, що права на окреме фінансування із державного бюджету вона не має. Однак тепер у цього політика «діамантова акція». Він має досить голосів для того, щоб зірвати правлячу коаліцію — 10 (було 18, але кілька депутатів пішли до старшого політичного партнера). Ярослав Говін — виходець із «Громадянської платформи», колись він програв Дональду Туску вибори очільника партії, тож відійшов від неї. Тепер може повернутися — скоріш за все, опозиція у повному складі підтримає відставку чинного маршалка Сейму та обрання на цю посаду Ярослава Говіна (якщо, звичайно, правляча партія не набере потрібної кількості «тушок» із інших фракцій). Наступний крок — відтермінування президентських виборів. Після завершення каденції нинішнього глави держави тимчасово виконуючим обов’язки президента в такому разі стане глава нижньої палати польського парламенту. Заради цього варто ризикнути?

Великою небезпекою при цьому є склад потенційної коаліції: «Громадська платформа», «Польська коаліція», «Лівиця», «Конфедерація». Суміш лібералів та консерваторів, лівих та правих. Можна собі уявити, як вони домовляться про нове керівництво в парламенті, а от щодо уряду... Втім, цілком можливе формування технічного уряду меншості, який повинен буде привести країну до позачергових парламентських виборів.

В іншому разі, президентські вибори відбудуться в кореспондентський спосіб, але не 10, а скоріш за все — 17 травня. Для цього також є чимало підстав. Одна із найвагоміших — реакція молодшого покоління провідних польських політиків, які тепер балотуються на посаду президента країни. Із п’яти рейтингових кандидатів від опозиції лише Малґожата Кідава-Блонська закликала бойкотувати вибори, а Роберт Бєдронь, Шимон Головня, Владислав Косіняк-Камиш та Кшиштоф Босак вирішили надалі брати в них участь. Для них це шанс заявити про себе — на майбутнє (якщо воно буде).

Кореспондентські вибори як такі не є порушенням вимог Конституції — це лише форма волевиявлення. Але процедури        — так. Чого робити не можна, щоби не втратити зовнішню легітимність, як свого часу сталося з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Нагадаємо, до цього правляча партія провела судову реформу, яку жорстко розкритикували в ЄС   — як таку, що порушує його правила. Ставляться під сумнів базові цінності — ті самі, європейські, про які ми так багато чули під час роботи над текстом Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Цінності, які роблять можливим існування також поліфонічної структури як ЄС (або США) — на засадах беззастережного дотримання переліку спільних норм. Вони гарантують системі внутрішню стійкість і захищають від бажання зовнішніх сил скористатися внутрішніми процесами і змінити розстановку сил через цільову підтримку певних угруповань — аби знищити систему за допомогою її ж складових або ж — підпорядкувати собі. Тому легітимність системи має бути понад сьогочасні політичні інтереси. Це стосується як Польщі, так і України. Схоже, що у нашої західної сусідки системні проблеми, зокрема з правлячою елітою, які малопомітно підштовхують її до виходу із ЄС. За ситуацію, що склалася, несе відповідальність як влада, так і опозиція, які зобов’язані прийти до спільного знаменника на основі цінностей. Влада — значно більше.

Палке бажання правлячої політичної сили провести вибори найближчим часом має цілком раціональне підґрунтя           — за пару місяців Польщу (так само Україну) накриє економічна криза. Після багатомільярдних вливань на боротьбу з COVID-19 вона неминуча, справа лише в глибині падіння й тривалості подолання. А коли так, то вибори восени сприймаються правлячими колами як погана ідея. Між тим, виборці ПіСу — це здебільшого пересічні люди, які не мають ні часу, ні можливості мислити стратегічно — лише тактично, з огляду на стан власного добробуту сьогодні. Тож їхня реакція на майбутні невдачі та пошук винних у наслідках соціально-економічного шторму, що швидко наближається, легко прогнозована. А тепер уявімо собі, як діятимуть роздратовані польські виборці        — чи не схочуть вони скористатися досвідом українського Майдану? Але ж подібний перебіг подій — загроза руйнації основ держави.

Для України поточний стан справ у Польщі — попередження про важливість дотримання спільних цінностей, правопорядку, поваги до процедур, уміння домовлятися на компромісних засадах, переваг стабільності демократичної правової держави та легітимності її влади, які мають бути в пріоритеті над короткотерміновими партійними інтересами. Цінності повинні превалювати над політичними інтересами.