Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Про формати співпраці

Валерій ЧАЛИЙ: Ми заклали серйозні підвалини для реального стратегічного партнерства з Америкою...
18 квітня, 2019 - 19:12
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Сполучені Штати Америки стали для України головною країною, яка надає нам підтримку й допомогу, зокрема й військову в протистоянні російській агресії. І чи не основну роботу з підтримання контактів між Вашингтоном та Києвом відіграє Посольство України в США. Оглядач «Дня», перебуваючи у відрядженні у Вашингтоні, скористався можливістю взяти інтерв’ю в посла України в США Валерія ЧАЛОГО.

Розмову почали з оцінки пакета заходів щодо Чорномор’я, який було ухвалено на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО 4 квітня.

«УХВАЛЕНИЙ НА ЗУСТРІЧІ МІНІСТРІВ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ НАТО ПАКЕТ ДІЙ СЛІД РОЗГЛЯДАТИ ЯК ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ...»

— Після того як Росія здійснила окупацію Криму, в українсько-американських відносинах повстало дуже важливе питання — на рівні з підтримкою суверенітету та територіальної цілісності України маємо забезпечити контроль морського простору й територіальних вод нашої держави.

Пряма атака Росії 25 листопада минулого року проти українського флоту була зухвалим актом порушення міжнародного права, і частина обговорення з американськими партнерами стосується саме питань безпеки і питань міжнародного права.

Під час консультацій уже переходять від термінології свободи навігації до безпеки навігації. І, зрозуміло, що всі визнають суверенне право України забезпечити доступ своїх кораблів у свої порти.

Ба більше, президент США Дональд Трамп дав досить чіткий і вчасний сигнал про неможливість зустрічі з президентом Росії Володимиром Путіним до звільнення українських полонених моряків.

Ожже, ухвалений на зустрічі міністрів закордонних справ НАТО пакет дій, що мають на меті посилення безпеки в регіоні Чорного моря, слід розглядати як превентивні заходи, щоб Росія не мала можливості безкарно здійснювати подібні акти агресії в майбутньому.

Хочу також наголосити, що одним із важливих рішень, які вже були реалізовані США для посилення воєнної спроможності українського флоту, стало надання нашій країні берегових катерів класу Island, які вже отримали дуже символічні назви — «Слов’янськ» і «Старобільськ».

А чим викликана затримка поставок в Україну згаданих вище кораблів, адже розмови про це тривають із 2017 року?

— Хотів би відзначити, що Посольство України в США докладало багато зусиль для того, щоб цей проект було якомога швидше реалізовано. Зволікання, яке мало місце, було пов’язане з затримкою в процедурі виплати коштів на проведення певних обов’язкових технічних робіт із підготовки катерів класу Island до відправки в Україну.

По суті, цей проект став першим випадком прямого продажу нам зброї в межах американської програми продаж озброєнь за кордон. Фактично катери надаються нам безоплатно, і ми лише платимо за технічні послуги, які американська сторона не може фінансувати зі свого бюджету.

Хочу звернути увагу на те, що закупівля катерів мала ще й інший важливий наслідок — вона сприяла внесенню змін в українське законодавство, що тепер і надалі відкриває нам можливість прямих закупівель американського озброєння.

Крім того, очевидно, що ми маємо підсилювати засоби берегової охорони, спроможність захищатися з суші проти атак з боку морського простору, а також виявляти підводні човни ворога. З усіх цих питань ми працюємо з американською стороною.

«ДОСТАВКУ КАТЕРІВ КЛАСУ ISLAND В УКРАЇНУ ПЛАНУЄТЬСЯ ЗДІЙСНИТИ ВЖЕ ЦЬОГО РОКУ»

— Директор Джеймстаун Фаундейшн Глен Говард сказав мені в інтерв’ю, що ці кораблі будуть поставлені в серпні. Ви можете це підтвердити?

— Можу сказати, що я багато чув і в Україні, і в США коментарів щодо термінів і планів поставки тих чи тих оборонних озброєнь чи техніки. Проте, я вважаю, що коментувати поставки треба тоді, коли вони безпосередньо здійснюються або коли це необхідне для нас озброєння вже в Україні і відповідним чином може застосовуватися.

Якщо говорити про згадані катери, то досвід поставки їх Грузії та іншим країнам показав, що сама технічна підготовка займає певний період. І ми самі зацікавлені, щоб вона пройшла належним чином. Можу лише сказати, що доставку катерів класу Island в Україну планується здійснити вже цього року.

Оскільки для нас є важливим забезпечення берегової охорони, чи вдається налагодити співробітництво зі США з метою посилення спроможностей озброєння та навчанням?

— Такої взаємодії, і на рівні політичному, і на рівні командувача ВМС України, керівництва Державної прикордонної служби України, очільників різних наших відомств, які опікуються питаннями безпеки та оборони, з відповідними партнерами в США, ніколи не було.

Причина зрозуміла. З одного боку, це війна, з другого — необхідність підсилення наших спроможностей. Окрім того, і я, як посол, і дипломат посольства, налагодили досить довірливий і динамічний рівень таких стосунків із американцями. Я також вдячний усім нашим військовим, прикордонникам, Нацгвардії, керівникам різних відомств в Україні за те, що вони встановили досить ефективні стосунки з американськими партнерами. Тому в нас є конкретні плани з чітким розумінням необхідних умов для їх реалізації, і вони йдуть набагато інтенсивніше, швидше, ніж це було ще два роки тому.

«У НАС — НАЙБІЛЬШИЙ ПАКЕТ ДОПОМОГИ США ЗА ВСІ ОСТАННІ РОКИ»

— Чи йдеться про спільне виробництво кораблів того класу чи, можливо, інших, які потрібні нам для посилення берегової охорони?

— Що стосується виробництва, то в Україні з’явились такі спроможності.

Ми активно залучаємо американських партнерів для того, щоб налагодити ефективну систему військово-промислового комплексу в Україні. Буквально на днях у мене відбулася зустріч із Дональдом Вінтером, стратегічним радником США з питань реформування української оборонної промисловості. Він нещодавно повернувся з України, де побував на наших заводах ОПК і зазначив, що наша країна має потенціал для виробництва озброєнь. Думаю, що його порадами необхідно скористатися.

— До речі, на яку конкретну підтримку можемо ми розраховувати в межах ухваленого Конгресом бюджету, де виділено кошти на допомогу Україні?

— У нас — найбільший пакет допомоги США за всі останні роки. В цьому році Конгрес ухвалив рішення, яке збільшує допомогу на 20 млн доларів по лінії Державного департаменту США. Іншими словами ця сума становить 115 млн доларів.

Окрім того, 250 млн доларів допомоги йде по лінії Пентагону. Я вважаю, що й цього року ми успішно виконаємо умови, необхідні для отримання цієї допомоги. Хочу наголосити, що йдеться не про кошти, а про виплати на оборонні озброєння, програми тренінгів тощо.

Ба більше, відповідним комітетом у Сенат внесена нова пропозиція, щоб ця допомога підсилилась і особливо нам важливо, щоб це сталось по лінії підтримки українського флоту. Досить оперативно було виділено додаткові кошти на забезпечення кібербезпеки.

Рівень політичних відносин між Україною та США сьогодні найкращий за всі часи новітньої історії. Ми вперше заклали серйозні підвалини для реального стратегічного партнерства з Америкою в багатьох провідних сферах і насамперед у сфері безпеки та оборони. І я бачу, що перспектив ще багато, наша взаємодія поширюватиметься й на економічно-інвестиційний потенціал, і на енергетику, і на сферу IT. Отже, ключовою для нас має залишатися підтримка високого рівня довіри у відносинах Україна — США як на найвищому рівні, так і між людьми. Це те основне, чого нам вдалося досягти, і що треба втримати разом

Надання військової допомоги здійснюється почергово, стадіями. Ми показуємо результат після отримання певного обладнання чи озброєння, що воно надійно захищено від потрапляння ворогу та використовується належним чином. Тоді ми з американськими партнерами йдемо далі. Відповідно, готується законодавство та реформа сектору безпеки й оборони. Й усі ці процеси відбуваються паралельно.

А як щодо отримання Україною статусу головного союзника США не члена НАТО чи є просування й розуміння з боку США в необхідності надання нашій країні такого статусу, який значно розширяє можливості військового співробітництва зі США? Чи потрібно нам наполягати на отриманні цього статусу як цього вимагає ухвалена Верховною Радою резолюція? 

— Для більшості міжнародних експертів очевидно, що колективна безпека є найкращою. Інший варіант — союзницька угода зі США. Відверто можу сказати, що немає бачення чи готовності з боку США підписати з Україною союзницьку угоду.

Те, що обговорюється, — це наш рух до НАТО, як колективної системи безпеки та оборони, де США відіграють провідну роль.

Саме такий рух України підтримується, не кажучи про членство в НАТО просто завтра. І на цьому напрямі відбувається великий відсоток нашої взаємодії зі США. Всі наші двосторонні проекти орієнтуються на стандарти НАТО. Можу сказати, що такого рівня відкритості, який є сьогодні в цій взаємодії, зокрема й у чутливих питаннях військової співпраці, не було раніше ніколи у взаєминах між Україною та США. Тому ми й надалі маємо йти по цьому напряму системи колективної безпеки та оборони.

Ще одна модель, яку ми пропонували 2014 року — головний союзник США поза НАТО. Але тоді це не було сприйнято попередньою адміністрацією США. А на сьогодні є аргументація, що коли ми хочемо бути членами НАТО, то навіщо нам бути головними союзниками поза НАТО.

Інша річ, що є потреба інституційного механізму співпраці між обома країнами. І на цей момент такий інструмент ми запустили — це оновлений формат Комісії Стратегічного партнерства Україна — США, який нам дає можливість рухатися далі.

Зокрема, завдяки оновленню роботи цієї Комісії ми започаткували кроки з енергетичного діалогу. Нам із українського боку потрібні активні учасники, які можуть представляти позицію України з енергетики — офіційну позицію, тоді ми рухатимемося далі.

Ми відновили роботу шодо взаємодії в сфері дослідження космосу. А в цій сфері в України та СЩА величезні спільні можливості, зокрема з використанням українських потужностей для запуску ракет.

Очікуємо наступного тижня (інтерв’ю записувалось 5-ого квітня – Авт.) запуск ракети спільного проекту «Антарес», який здійснює Northrop Grumman разом із українським КБ «Південне» і «Південмаш», що дає робочі місця та можливості для розвитку.

Оскільки Україна виробляє ракетні двигуни, то маємо також скористатися можливостями, які є на американському ринку.

«СПІВПРАЦЯ В ЕНЕРГЕТИЧНІЙ СФЕРІ СТАНЕ ОДНИМ ІЗ ПРІОРИТЕТІВ»

— До речі, як розвивається співпраця в ядерній енергетиці та енергетичній сфері, чи будемо більше купувати американський скраплений газ через Польщу?

— Думаю, що співпраця зі Сполученими Шатами в енергетичній сфері стане одним із пріоритетів. Тут кілька складових. По-перше, це виробництво — видобуток енергетичних ресурсів, газу, нафти.

По-друге, зелена енергетика, будівництво сонячних електростанцій, що є доволі перспективними напрямами співробітництва, адже в Україні діє один із найпривабливіших зелених тарифів у Європі.

Досить успішні й великі інвестиції у вітрову енергетику в співпраці з американською стороною. За фінансової підтримки Корпорації закордонних приватних інвестицій США (кредитні кошти — 150 млн дол. та страхування ризиків на понад 225 млн дол.) реалізується проект будівництва великої вітроелектростанції в Запорізькій області компанією EuroCape. В межах проекту планується поставка та довгострокове операційне та технічне обслуговування 62 турбін виробництва американської компанії General Electric.

По-третє, в ядерній енергетиці є дуже багатообіцяючі проекти, але їх треба ще реалізувати. Найбільше просування в цій сфері — це створення сховища для відпрацьованого ядерного палива, на що раніше ми витрачали величезні кошти та віддавали їх по суті Росії. Нині цей проект успішно реалізується «Енергоатомом» спільно з американською компанією Holtec International.

Співпрацюючи з американською компанією Holtec ми можемо спільно виходити на ринки третіх країн, якщо говорити про подальший розвиток перспективного проекту будівництва малих модульних ядерних реакторів. Для України це багатомільярдний проект, який має значні перспективи.

Якщо говорити про газ, то, очевидно, що постачання американського скрапленого газу в Європу позитивно впливатиме на диверсифікацію джерел постачання до України.

Отже, перспективним напрямом є видобуток газу Україні, але для цього треба створити конкурентні умови на ринку для інвесторів.

Ба більше, лише конкурентний ринок дасть можливість більш ефективно використовувати ресурси й налагоджувати виробництво. І тут я бачу значні перспективи для американського бізнесу щодо виходу на наш ринок для розвитку проектів у сфері нафто— та газовидобутку.

«ІСНУЄ ПОТЕНЦІАЛ ДЛЯ НАРОЩУВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ СПІВПРАЦІ...»

— А яка ситуація з американськими інвестиціями, взаємним товарообігом?

— Останніми роками товарообіг між Україною та Сполученими Штатами послідовно зростає — так, 2018 року зростання склало майже 22%, або 720 млн дол. при загальному обсязі товарообігу в понад 4 млрд дол. Крім того, існує значний потенціал для подальшого нарощування торговельно-економічної співпраці зі Сполученими Штатами, що дає нам певний оптимізм щодо розвитку торговельних відносин у майбутньому. Тим паче що наприклад експорт послуг ІТ із України в Америку є співставним за обсягами з поставками чорних металів. Це хороший знак.

А з інвестиціями ситуація складніша, тому що для інвесторів треба створити умови. Світ конкурентний. Ми забуваємо, що, окрім України, є, наприклад, країни Латинської Америки, В’єтнам. Існує міжнародна конкуренція за ресурси. Причому гроші в світі є, і вони обов’язково прийдуть в Україну. І можуть приходити у великих обсягах , якщо є відповідне середовище, в якому можна надійно захистити власність, отримати прибуток і бути впевненими в довгостроковій роботі.

Американські інвестиції вже прийшли в аграрний сектор, логістику та тютюнову галузь нашої країни. Водночас, нам потрібні інвестиції у високі технології, в авіабудівництво, в розвиток енергетичної сфери, зелену енергетику, нові технології.

У всіх на слуху була поставка американських локомотивів General Electric Transportation. Чудовий приклад, коли американська компанія залишилася задоволена співпрацею з Україною та підтвердила технічну готовність до неї наших інфраструктурних підприємств. Можу сказати, що ці локомотиви не були самоціллю, тут йдеться про необхідність змінити умови праці ринку перевезень залізничним транспортом.

А ринок перевезень потребує оновлення рухомого складу, дешевшого доступу до вантажних вагонів для компаній. І для того, щоб зайшли американські або інші світові компанії для спільного виробництва вагонів, нам потрібно було показати, що в нас є локомотиви, які можуть це робити.

Наступний крок — це спільне виробництво рухомого складу. Тоді можна говорити про кращі умови, наприклад, для компаній аграрного сектору. Тоді це буде зовсім інший поштовх для всіх цих сфер.

Разом з тим, я вважаю, що нам ще потрібно створити відповідні рівні умови для всіх компаній. У тому числі, не лише для великого бізнесу, а й для малого й середнього бізнесу.

«ПРОГРАМ ІСНУЄ БАГАТО, АЛЕ НИМИ ТРЕБА ВМІТИ КОРИСТАТИСЯ»

— Біля мене в літаку з Франкфурта до Вашингтона сиділа німецька десятикласниця Лора, яка їхала в США за програмою обміну на місяць. Чи є в нас такі програми обміну, щоб українці та американці особливо молодь краще знали одне одного й у такий спосіб збільшувались контакти між народами обох країн?

— Так, звичайно. Є низка американських програм, зокрема й у сфері освіти, обміну молодих професіоналів, програми навчання, підвищення кваліфікації. Також є спеціальні програми для більшого залучення жінок до ключових позицій та сфер у державі, зокрема для жінок із звільнених українських територій: Слов’янськ, Краматорськ.

Зокрема цікавою є програма Work and Travel для поїздки студентів у Америку для роботи, навчання, культурного обміну. Але був момент, коли американська сторона стала обмежувати цю програму. Можу сказати, що аргументи посольства з цього питання були почуті в Державному департаменті й тому ця програма продовжила свою роботу з Україною.

До речі, в нас із США залишається досить високий рівень відмови в оформленні віз для українських громадян. Скажу відверто, що однією з причин стали громадяни, які приїжджали в США і нелегально залишались у цій країні.

Якщо говорити про професійні програми, то вони в основному фінансуються з боку США. Дуже мало таких програм з боку України.

Проте МЗС уже другий рік поспіль виділяє кошти для експертної взаємодії. Ці кошти, звичайно, більшою мірою йдуть саме на запрошення американських експертів в Україну, ніж на українських у США. Але поїздки українських експертів часто фінансує американська сторона.

Хоча в принципі можна було б ще розвивати більше програм, особливо для тих, хто займається українсько-американським діалогом.

Я також ще звернув би увагу на такий момент, що програм існує багато, але ними треба вміти користатися. Наприклад, є програма Open World, яка діє дуже активно. Вона на постійні основі привозить до США в основному молодих спеціалістів із різних провідних сфер. Для мене, як для посла, така програма ще й цікава тим, що наші українці їдуть у різні штати, куди навіть не доїхали ще українські дипломати зі зрозумілих причин через брак часу, але такі українці по-суті стають народними дипломатами і теж сприяють поширенню позитивного іміджу України в США.

«САМЕ НА СТОРІНКАХ ВАШОГО ВИДАННЯ Я КОЛИСЬ ПРОЧИТАВ ПРО ТУ СЕРЙОЗНУ РОБОТУ, ЯКА ВІДБУВАЛАСЯ, ЩОБ ГОЛОДОМОР В УКРАЇНІ 1932—1933 РОКІВ БУЛО ВИЗНАНО ГЕНОЦИДОМ»

— Останнім часом стало помітно, що все більше штатів та міст у США оголошують чи приймають резолюції про те, що Голодомор був геноцидом українського народу. Як ви можете це прокоментувати, зокрема й значення цього для нашої країни?

— Насамперед я хочу подякувати, що газета «День» неодноразово приділяла окрему увагу цьому питанню. І, власне, саме на сторінках вашого видання я колись прочитав про ту серйозну роботу, яка відбувалася, щоб Голодомор в Україні 1932—1933 років було визнано геноцидом. Колишній президент України Віктор Ющенко першим зробив дуже великий внесок у поширення інформацію про цю трагедію, привертаючи увагу до історичної правди. Президент України Петро Порошенко продовжив цю справу та довів її до реального результату, поставив Міністерству закордонних справ окреме завдання щодо відновлення історичної пам’яті про Голодомор у світі, зокрема й визнання Сполученими Штатами цієї трагедії геноцидом українського народу. 2015 року в центрі американської столиці, у Вашингтоні, в двох кварталах від Капітолію було відкрито Меморіал пам’яті жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932—1933 років. І я пам’ятаю цю подію, вона була абсолютно надихаючою для багатьох українців не лише в США, а й у Австралії та Канаді. Відкриття цього Меморіалу відбулося за участі дружини Президента України Марини Порошенко і з відеозверненням Президента України Петра Порошенка та всіх ключових політиків США. На цьому заході зібралося понад 5 тисяч людей, це стало сигналом злагодженості та єдності українців, готових до дій з відновлення історичної правди. Так, Голодомор — це трагічна сторінка нашої історії, але вона є беззаперечним прикладом тих подій, які ніколи більше не мають повторитись ані в Україні, ані будь-де в світі. Нашій країні випало пройти шлях від авторитаризму до демократії, де не лише свобода, а й людське життя є найбільшою цінністю, яку маємо захищати.

Хочу відзначити, що в США вже було кілька спроб щодо визнання Голодомору геноцидом у Конгресі Сполучених Штатів. Але вони, на жаль, не мали позитивного для нас результату. Як Посол України в США я запропонував підійти до цього завдання за принципом проектів, з якими я працював у свій час у аналітичному центрі: зрозуміти, які чинники впливають на питання, які можуть виникнути проблеми, які часові рамки. Ми зібрали в посольстві керівництво Світового конгресу українців, представників Українського Конгресового Комітету Америки, українців із інших країн — Канади, Австралії й розробили дуже амбітну стратегію. План був розписаний на півтора року.

Ідея була в тому, щоб зняти протидію й цього вдалося досягти завдяки величезній роботі посольства спільно з українською діаспорою й американськими політиками. Я вдячний розумінню єврейських організацій у США та конгресменам, які традиційно підтримували Ізраїль, і досить чутливо ставилися до питання Голокосту. Але вони пішли нам на зустріч та з розумінням до українського народу і підтримали рішення щодо Голодомору. Так само я можу сказати про те, що, запропонувавши відповідне формулювання, ми знайшли розуміння в Державному департаменті.

І особливо було важливо — я вже можу про це казати — те, що ми зайнялися цим питанням на рівні штатів, тобто досягали визнання Голодомору геноцидом від американського народу, через кожний штат, і вже після цього прийшли з цим питанням до Конгресу. І цей процес просто дав поштовх українцям у США, які вже є американськими громадянами, спонукав губернаторів, місцеві органи штатів і законодавчі органи влади до визнання Голодомору геноцидом або факту вшанування пам’яті жертв цієї трагедії на офіційному рівні окремих штатів.

І тепер те, що ви бачите, це просто продовження процесу, який ми започаткували.

Я вдячний сенаторам Роберту Портману й Річарду Дурбіну, які на двопартійній основі взяли лідерство в Сенаті й провели рішення з визнання Голодомору геноцидом через Комітет із закордонних відносин Сенату США. Набагато складніше було в Палаті Представників, де потрібно було пройти процедуру 25/10. Тобто мало бути 25 співавторів резолюції і як мінімум 10 із них мають бути членами Комітету в закордонних справах Палати Представників.

У процесі ми досягли підтримки нинішнього голови Комітету в закордонних справах Палати Представників Еліота Енгеля та Українського кокусу. Я можу лише додати, що для цього була потрібна колосальна дипломатична робота, я проводив окремі особисті зустрічі з цього питання з кожним залученим сенатором та конгресменом.

Тому що в Америці є такий підхід, що все має бути відповідним чином оформлено й повідомлено. І ми досягли цього результату.

На певному етапі Росія офіційно заявила про свою протидію резолюції з визнання Голодомору в Україні 1932—1933 років геноцидом. Можу сказати, що на останній стадії вони ускладнювали цей процес. Але, думаю, що росіяни спізнилися.

Усі ці спроби скомпрометувати ідею з визнання Голодомору геноцидом шляхом так званих пранкерських дзвінків американським губернаторам, мерам нібито від імені Посла України в США уже ні до чого не могли привести.

Вже можна сказати, що ми обрали правильну стратегію, бо боротьба за Україну, її суверенітет, територіальну цілісність має супроводжуватися формуванням стійкої історичної правди про нашу країну в світі.

Я дуже вдячний, що таке розуміння прийшло й у Америці, за вихід фільму «Гіркі жнива», й усім тим, хто поширював правду протягом багатьох років. І найбільше я хочу наголосити на тому, що величезну роль для визнання Голодомору саме як «геноциду» відіграла Комісія Конгресу США з вивчення Голодомору 1932—1933 років в Україні, яку організував Джеймс Мейс. Якби не було того кроку, то не було б сьогоднішнього результату.

Завершуючи, хочу наголосити наступне: рівень політичних відносин між Україною та США сьогодні найкращий за всі часи новітньої історії. Ми вперше заклали серйозні підвалини для реального стратегічного партнерства з Америкою в багатьох провідних сферах і насамперед у сфері безпеки та оборони. І я бачу, що перспектив ще багато, наша взаємодія поширюватиметься й на економічно-інвестиційний потенціал, і на енергетику, і на сферу IT. Отже, ключовою для нас має залишатися підтримка високого рівня довіри у відносинах Україна — США як на найвищому рівні, так і між людьми. Це те основне, чого нам вдалося досягти, і що треба втримати разом.

Микола СІРУК, «День», Вашингтон — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ