З історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг, і духова культура завжди перемагає.
Іван Огієнко, український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець

Путін і диво-електромобіль

Чому президенту РФ раптом закортіло боротися із глобальним потеплінням?
20 липня, 2021 - 15:18
ФОТО REUTERS

Володимир Путін провів телефонну розмову зі спеціальним представником Президента Сполучених Штатів Америки з питань клімату Джоном Керрі, який перебував у Москві з робочим візитом. Повідомляється, що Керрі поінформував Путіна «про зустрічі, що відбулися з російськими колегами, під час яких обговорювалися різні аспекти міжнародного кліматичного порядку». Російський президент у відповідь заявив, що Росія «надає великого значення досягненню цілей Паризької угоди, виступає за деполітизований та професійний діалог у цьому напрямі. У зв'язку з цим порушено питання підготовки до 26-ї сесії Конференції Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (Глазго, 31 жовтня - 12 листопада 2021 року) з огляду на національні пріоритети щодо декарбонізації ... Загалом констатовано, що кліматична проблематика - одна з галузей, в яких Росія та США мають спільні інтереси й близькі підходи».

З Керрі також зустрівся радник Путіна та його спеціальний представник з питань клімату Руслан Едельгерієв. Тут розмова була конкретнішою. Обговорювали низьковуглецевий розвиток та актуальні тенденції з декарбонізації світової торгівлі. В офіційному комюніке йдеться, що «Джон Керрі представив заходи, що їх реалізували США для скорочення викидів парникових газів, особливо наголосивши на необхідності досягнення температурних цілей Паризької угоди. Висловлено бажання залишити за дужками політичні розбіжності для спільної протидії зміні клімату». При цьому і Росія, і США «наголосили на важливості строгих наукових даних під час прийняття рішень і в обговоренні відштовхувалися від інформації Міжурядової групи експертів зі зміни клімату». От щодо науковості тут виникають великі запитання, але про це трохи нижче.

Едельгерієв наголосив на «послідовності національної кліматичної політики, а також нагадав про сукупний обсяг скорочення викидів парникових газів з 1990 року, що перевищують 41 мільярд тонн CO2-екв. У контексті підвищення амбітності національних цілей обмеження викидів парникових газів радник Президента Росії виступив за ретельний аналіз впливу цих ініціатив на соціально-економічний розвиток країни. Обидві сторони наголосили на наявністі значного потенціалу в Росії щодо створення нових галузей економіки, зокрема для виробництва екологічно чистого водню, технологій поглинання та накопичення вуглецю з атмосфери, а також з розгортання атомних реакторів четвертого покоління». Російський представник нагадав також про те, що кожна держава має право «самостійно визначати національну кліматичну політику й обирати інструменти зниження викидів парникових газів в межах Паризької угоди та Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. Підвищення кліматичної амбітності пов'язуємо з доступом до міжнародних вуглецевим ринків, недопущенням кліматичного протекціонізму та відсутністю санкцій для кліматичних проектів». Водночас Едельгерієв поскаржився на те, що «односторонні обмеження на кшталт прикордонного вуглецевого коригувального механізму Європейського Союзу обмежують можливості Росії з низьковуглецевого розвитку та експорту продукції». При цьому Росія «послідовно обстоює необхідність досягнення температурних цілей Паризької угоди, а саме: обмежити приріст середньосвітової температури набагато нижче двох градусів Цельсія порівняно з доіндустріальним рівнем і докласти всіх зусиль щодо обмеження зростання температури нижче,  ніж півтора градуса Цельсія. Розглядаємо цей показник як першорядний, що наголошує на необхідності підвищення поглинання вуглекислого газу з атмосфери, зокрема лісами та іншими екосистемами».

Як видається, обтічні дипломатичні формулювання, проте, відображають реальне бажання Кремля активніше брати участь в міжнародних акціях боротьби із глобальним потеплінням. Це пов'язано з тим, що тут пахне дуже великими грішми, а на це Путін має просто вражаюче чуття. Тим часом усі колишні наукові теорії про залежність глобального потепління переважно від зростання викидів парникових газів тепер сміливо можна вважати псевдонауковими. Як я вже писав, торік, коли через пандемію відбувався різкий спад економіки, активності цивільної авіації та значне скорочення інших джерел парникових викидів, відбулося найзначніше за весь час спостережень скорочення цих викидів, але водночас відбулося максимальне за весь час спостережень зростання середньої температури на планеті Земля. Кожен чесний вчений зробив би з цього факту однозначний висновок: парникові викиди взагалі жодним чином не впливають на глобальне потепління. І це підтверджується даними вже нинішнього, 2021 року, в червні якого відбулося максимальне за весь час спостережень підвищення середньомісячної температури. І хоча цьогоріч і спостерігалося зростання економічної активності, а водночас – і зростання парникових викидів, допандемійних показників ці викиди ще далеко не досягли. Отже, всі вжиті нині та заплановані на майбутнє ще більш масштабні заходи щодо боротьби з парниковими викидами позбавлені будь-якого наукового сенсу і жодним чином не впливають на глобальне потепління. Отже, якщо всі плановані у світовому масштабі заходи щодо боротьби із глобальним потеплінням буде реалізовано, на вітер будуть викинуті десятки, а можливо, й сотні трильйонів доларів та євро. На що ж підуть усі ці грандіозні кошти? В кінцевому підсумку – на бюрократію. Звіно, більшість вчених-кліматологів, які є прихильниками теорії парникових викидів як головного агента глобального потепління і щедро годуються від відповідних фондів, поки що намагаються не помічати кричущого парадоксу 2020 року. Але, я переконаний, незабаром винайдуть для нього якесь фантастичне пояснення. Адже на підставі згаданої теорії в усьому світі вже асигновані такі величезні кошти (а в майбутньому їх передбачається надати на порядок більше), що відмова від цієї теорії означатиме катастрофу не лише для багатьох наукових шкіл, а й для урядів багатьох провідних країн світу.

Один з новомодних засобів боротьби із глобальним потеплінням - електромобілі. У своєму нещодавньому виступі очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляйн заявила, що, для того, щоб зробити електромобілі, які значно дорожчі, ніж бензинові, доступними для людей з низькими доходами, можна буде в майбутньому створити спеціальний фонд, з якого можна буде субсидувати придбання та експлуатацію електромобілів людьми з доходами, нижчими за певний рівень. Це – на додачу до того, що вже зараз значні суми державних коштів йдуть на розробку й виробництво електромобілів. Але ж потім треба буде ще створювати фонди для того, щоб утилізувати акумулятори від електромобілів (коли електромобілів стане багато). І такі самі фонди доведеться створювати практично за всіма технологіями, які мають на меті знизити парникові викиди, але які без масштабних субсидій не спроможні конкурувати зі звичайними технологіями. Практичний сенс боротьби із глобальним потеплінням начебто зводиться до розробки та впровадження нових технологій, що здається цілком прогресивним. Але якщо за природних умов нові технології перемагають старі в конкурентній боротьбі завдяки тому, що здешевлюють виробництво товарів та послуг, то ті технології, які мають боротися з парниковими викидами, здатні перемагати тільки завдяки величезним державним субсидіям.

Ще 1989 року в журналі «Литературный Киргизстан» я опублікував статтю, де доводив, що в СРСР існувала величезна уявна вартість, тобто виробництво таких товарів та послуг, які насправді товарами й послугами не були, а часом існували тільки на папері. Тут йдеться не тільки про банальні приписки, але також про штучне завищення валової вартості продукції за рахунок подвійного й потрійного ліку, а також, не в останню чергу – за рахунок виробництва некондиційної та зайвої продукції, що не знаходила реального споживчого попиту. Тут маються на увазі мільйони тракторів, які приречені були простоювати доти, доки їх не розберуть на запчастини або не здадуть на брухт, неякісний одяг та взуття, які ніхто не купить і які підуть на утилізацію, партійно-пропагандистську літературу, що видавалася багатомільйонними тиражами і значною мірою одразу ж прямувала в макулатуру тощо. За моєю оцінкою, вплив усіх цих чинників, пов'язаних з уявної вартістю, завищував реальний обсяг ВВП СРСР в середині 80-х років приблизно в 4 рази. Звісно, до задоволення матеріальних та духовних потреб уявна вартість жодного стосутку не мала, проте мала безпосередній стосунок до їх розподілу. Завдяки виробництву уявної вартості вдавалося отримувати цілком реальні матеріальні блага, виконуючи та перевиконуючи план. Точнісінько так само зараз всі виробництва, пов'язані з боротьбою із глобальним потеплінням, чи то виробництво електромобілів, чи вітряних електростанцій та іншої екзотики, по суті, є уявною вартістю, оскільки жодних об'єктивних потреб людей та суспільства не задовольняють, проте потребують великих зусиль щодо розподілу коштів зі створюваних для субсидування цих виробництв фондів, а отже, призводять до величезного зростання бюрократії та пов'язаної з нею корупції. Свого часу уявна вартість стала однією з причин загибелі Радянського Союзу. І є реальна небезпека, що нова уявна вартість, пов'язана з боротьбою із глобальним потеплінням, може мати катастрофічні наслідки для світової економіки та сприятиме зміцненню авторитарних і тоталітарних режимів, які саме базуються на розподілі, й ослабленню західних демократій.

Чому відбувається глобальне потепління? Найімовірніше, тут діє один з таких двох чинників (або обидва вони в сукупності). Це – цикли сонячної активності, що їх ми вивчили далеко не повністю, і цикли внутрішнього тепла землі, про які ми взагалі не маємо жодного поняття і в осяжному майбутньому навряд чи матимемо. Звісно, ні на сонячну радіацію, ні на процеси, що відбуваються в земних надрах, людство жодним чином впливати не може. Залишається лише терпляче чекати, коли глобальне потепління зміниться глобальним похолоданням, а поки що боротися не з глобальним потеплінням (що не просто марно, а ще й шкідливо), а з його наслідками. І тут справді доводиться витрачати дедалі більше коштів на компенсації жертвам повеней та посух, на зміцнення морської берегової лінії, будівництво дамб, насадження захисних лісосмуг тощо. На це справді треба витрачати кошти, а не на непотрібні й дорогі іграшки - електромобілі.

Коли скінчиться глобальне потепління? Усе залежить від того, з якої довжини циклом ми маємо зараз справу. Якщо йдеться про період глобального відносного потепління, що змінив період глобального відносного похолодання, який мав місце на Землі з початку XIV до початку XIX століття, то, найімовірніше, нинішнє глобальне потепління триватиме ще років з 200. Якщо ж ми зараз стикаємося із глобальним потеплінням у межах міжльодовиков’я, що розпочався 12 тис. років тому, то нинішнє глобальне потепління може тривати ще кілька тисяч років.

Чому Путіну раптом закортіло боротися із глобальним потеплінням? Він сподівається, за змоги не беручи на себе конкретних зобов'язань зі скорочення парникових викидів, отримати від розвинутих країн та міжнародних організацій кошти на розробку та впровадження нових технологій, що мають боротися з парниковими викидами. А вже розпорядитися отриманими коштами Путін та його оточення завжди зуміють. Майбутнє покаже, чи обґрунтовані їхні розрахунки. Але, гадаю, західні уряди та Китай розподілятимуть кошти насамперед серед своїх компаній і Росії від них в кращому разі дістануться лише крихти.

 

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: