Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Путін і Ердоган: зустріч друзів чи суперників?

Перевага в російсько-турецькому протистоянні поступово схиляється в бік Туреччини
4 жовтня, 2021 - 14:13
ФОТО REUTERS

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган у черговий раз зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним у Сочі. Цій зустрічі не завадила путінська самоізоляції через коронавірус, що ще раз доводить політичний, а не санітарний характер карантину. За тими протокольними кадрами, які показали по телебаченню, зустріч начебто була дружньою. Путін у своєму вітальному слові наголосив: «Епідемія не дозволяла нам побачитися особисто півтора року, але ми, утім, були в постійному контакті». Порадів, що 2021 року російсько-турецький товарообіг зріс аж на 55%, що дозволило компенсувати його падіння 2020 року через пандемію, що становила понад 20%. Ще Володимир Путін визнав, що «переговори йдуть іноді непросто, але з остаточним позитивним результатом. Наші відомства навчилися знаходити компроміси, вигідні для обох сторін». І тут же повідомив, що турецькі інвестиції в Росії становлять 1,5 млрд доларів, тоді як російські в Туреччині – 6,5 млрд доларів. Цифри, зауважу, досить скромні. Це приблизно 10 доларів на 1 жителя Росії і приблизно 80 доларів на 1 жителя Туреччини, причому російська перевага в інвестиціях утворилася виключно за рахунок енергетичного сектора - згаданих Путіним газопроводу «Турецький потік» і атомної електростанції «Аккую».

Серед прикладів успішної співпраці двох країн на міжнародній арені російський президент назвав Сирію і «контакти з узгодження позицій щодо Лівії», а також російсько-турецький центр з контролю за припиненням вогню на вірмено-азербайджанському кордоні. Ердоган у своїй промові назвав Путіна «шановним другом» і подякував за допомогу у боротьбі з лісовими пожежами в Туреччині, підкресливши, що «друг пізнається в біді». Він похвалив Росію за те, що дозволила своїм туристам у період пандемії відпочивати в Туреччині, згадав і спільні кроки у військово-оборонній промисловості, явно маючи на увазі купівлю Туреччиною С-400. Загалом, якщо послухати вітальні промови двох президентів, то в російсько-турецьких відносинах усе дуже добре. Але що ж залишилося за кадром протокольної телезйомки?

Залишилися досить гострі суперечності між Росією і Туреччиною в різних регіонах світу. У першу чергу варто згадати, що незадовго до поїздки до Сочі Ердоган ще раз підтвердив, що Анкара як і раніше вважає Крим територією України і не визнає його анексію Росією, що викликало роздратування Москви. Ну, для Путіна це невизнання великої проблеми не становить. Він розуміє, що в умовах, коли приєднання Росією півострова майже ніхто у світі не визнає, подібне визнання створило б для Ердогана надто великі проблеми як на міжнародній арені, так і в самій Туреччині, де багато жителів є нащадками кримських татар. Поки що Крим визнають російським лише ті нечисленні країни, які неабияк залежать від Росії, на кшталь Венесуели або Сирії. Якби Ердоган оголосів про визнання Криму російським, він би не лише опинився в одній компанії з Башаром Асадом, а й створив би у світі враження, що він прагне міцного союзу з Росією. Ні одного, ні другого турецький президент насправді не хоче, тому не доводиться очікувати в найближчому майбутньому визнання Туреччиною російської приналежності Криму.

Але Путін чудово розуміє, що Анкара не має наміру брати участь у гіпотетичній спільній операції з Києвом щодо повернення Криму, і фактом турецького невизнання російської анексії не надто занепокоєний. Значно більше його турбує постачання Україні турецьких безпілотників, але запроваджувати з цього приводу якісь антитурецькі санкції він побоюється. Якщо ж брати інші регіони світу, де триває приховане протистояння Росії й Туреччини, то тут останнім часом успіх швидше на турецькому боці. У Лівії протурецьких уряд Фаїза Сараджа за активної турецької військової підтримки розгромив підтримувану Росією Лівійську національну армію фельдмаршала Халіфи Хафтара. Щодо Сирії Ердоган, який заявив у Сочі, що «наші спільні кроки щодо сирійської проблематики також мають велике значення» і що «мир у цьому регіоні залежить від турецько-російських відносин», як здається, переконав Путіна, що не треба починати новий наступ на Ідліб. Ознакою цього є те, що турки почали відведення з турецько-сирійського кордону нещодавно перекинутих туди своїх мобільних сил, очевидно, більше не побоюючись, що сили Асада за російської та іранської підтримки можуть почати наступ у Ідлібі.

Після втечі американців з Афганістану в Москви з'явилася спокуса спробувати вирішити сирійську проблему за допомогою двосторонніх домовленостей з Туреччиною, сподіваючись, що американські війська також незабаром покинуть територію сирійських курдів. Тоді цю територію могли б спробувати зайняти війська Асада за російської повітряної підтримки. Однак поки що у Вашингтоні дають зрозуміти, що не збираються йти з сирійського Курдистану. Після провальної кабульської евакуації Джо Байден не може допустити ще одного такого провалу й кинути сирійських курдів напризволяще, інакше його престиж і престиж Америки ризикують впасти до нуля або взагалі до негативної позначки. Ердоган не збирається дозволяти Асаду окупувати Сирійський Курдистан. Вочевидь, фактична незалежність цієї території для Туреччини зараз є меншим злом порівняно з її захопленням силами сирійської урядової армії. Цілком ймовірно, що Ердогана поки що влаштовує нинішній поділ Сирії на три зони контролю: територія, контрольована Асадом за підтримки Росії та Ірану; територія, контрольована курдами за американської підтримки; і територія, контрольована сирійською опозицією, яка за допомогою Туреччини створює альтернативні Башару Асаду органи місцевої влади й армію.

Нарешті, якщо звернутися до вірмено-азербайджанського конфлікту через Нагірний Карабах, то Ердоган на зустрічі в Сочі напевно підтвердив беззастережну підтримку Туреччиною Баку. Не випадково після візиту до Росії президент Туреччини найближчим часом збирається відвідати Азербайджан, президент якого Ільхам Алієв так прокоментував підсумки зустрічі в Сочі: «Ми оцінюємо роль обох країн як дуже позитивну і стабілізуючу. Вважаю, що це становить основу формули нового регіонального співробітництва». Вочевидь, Баку сподівається, що й частина угоди про припинення вогню, яка передбачає створення коридору з основної території Азербайджану в Нахічевань через територію Вірменії, буде виконана, і Росія навряд чи зможе цьому перешкодити, щоб не загострювати відносин з Туреччиною. Відсутність будь-яких угод після зустрічі в Сочі і навіть прес-конференції за її підсумком доводить, що приховане російсько-турецьке протистояння в низці регіонів світу триває, і сторонам поки не вдається офіційно оформити якийсь modus vivendi в жодному з цих регіонів. При цьому перевага в російсько-турецькому протистоянні поступово схиляється в бік Туреччини.

 

Борис Соколов, професор, Москва
Газета: 
Рубрика: