Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

Ризький договір української та білоруської катастрофи

Москва і Варшава вважали цей мир, який був підписаний 100 років тому, лише перемир’ям
23 березня, 2021 - 19:18
ФОТО СЕРГІЯ ШАРИКА / «День»

Унаслідок Першої світової війни розпалася низка імперій, і виникли незалежні національні держави, зокрема Польща. І одразу виникло дуже багато проблем.
Зокрема, відновлена Польська держава одразу зіткнулася з протидією сусідів. Польська еліта хотіла відновити державу в історичних кордонах 1772 року. Як говорилося, od morza do morza — від моря до моря. З цим не погоджувалися сусіди, і в першу чергу Радянська Росія і Німеччина. Володимир Маяковський у «Віршах про радянський паспорт» точно зазначив, що такі «географічні новини» для багатьох країн були неприйнятними.
Зіткнення з більшовиками почалися практично одразу на самому початку 1919 року. Польські й більшовицькі війська почали рух одне проти одного. Бойові дії переривалися перемир’ями і знову поновлювалися, щойно одна зі сторін або обидві накопичували для цього достатньо сил.

ВІЙНА І КОРДОНИ

Війна між Москвою та Варшавою була неминучою. Навіть через географію. Радянські лідери дуже хотіли отримати спільний кордон з Німеччиною і максимально скоротити польську територію, відрізавши країну від Балтійського моря.

Була й ще одна причина. Через Польщу Ленін і його оточення хотіли радянізувати Європу і взагалі таким чином роздути світову пожежу боротьби з буржуазією. Поки плани обмежувалися радянізацією Угорщини, Румунії, Чехословаччини й навіть Італії. У будь-якому випадку потрібна була військова перемога над Польщею, що робило війну, з московської точки зору, неминучою й бажаною.

Перебіг радянсько-польської війни та «Диво на Віслі» поставили жирний хрест на радянських планах. Уже ні про яку радянізацію Європи думати не випадало, треба було рятувати взагалі Радянську Росію не лише від військової поразки, вона стала фактом, а взагалі існування комуністичного режиму. Хоча бойові дії у вересні 1920 року ще тривали з великою інтенсивністю й постійними поразками червоних військ, обидві сторони почали переговори вже цього місяця. При цьому обидві сторони не надто поспішали, оскільки готувалися до нової фази боїв.

Незважаючи на надходження підкріплення, Червона армія під час Неманської битви була вщент розгромлена. Було захоплено багато полонених, велика кількість коней, гармат, стрілецького озброєння та амуніції. Проте, бойові дії тривали аж до підписання Договору про прелімінарні (попередні) умови миру. Він був підписаний у Ризі в палаці Шварцкопф 12 жовтня 1920 року.

Переговори тривали. Москва прагнула якнайшвидше укласти повномасштабний мирний договір і для цього пішла на значні матеріальні і територіальні поступки.

Остаточна риска під радянсько-польською війною була підведена підписанням 18 березня 1921 року Ризького мирного договору. Його підписали з одного боку РРФСР (делегація якої представляла також Білоруську РСР) і Українська РСР. За умовами договору Польща зобов’язалася визнати незалежність Білорусі, Литви та України і підтвердила, що поважає їхній державний суверенітет. Сторони, які підписали договір, зобов’язалися не втручатися у внутрішні справи одна одної, не створювати і не підтримувати організацій, «які ставлять собі за мету збройну боротьбу з іншою стороною», а також не підтримувати «чужих військових дій проти іншої сторони».

На останньому етапі переговорів обидві сторони прагнули швидкого досягнення домовленості й підписання сформульованих статей. Варшава хотіла завершення ще до того, як відбудеться намічений плебісцит у Верхній Сілезії — регіоні, який оспорювали Польща й Німеччина. Референдум відбувся 20 березня 1921 року всього через два дні після підписання Ризького договору. Поспіх не дуже допоміг Польщі. За результатами референдуму більшість висловилася за залишення Верхньої Сілезії у складі Німеччини. Остаточно Сілезія увійшла до складу Польщі тільки після Другої світової війни

Зі свого боку представники Радянської Росії й України також прагнули домовитися з Польщею, щоб зосередитися на закінченні війни із залишками білих армій. Для цього Москва була готова піти на суттєві територіальні поступки на користь Польщі. Зокрема, пропонувалося провести кордон по рубежах Гомельської області, тоді у складі Росії. Мінськ за цією пропозицією мав залишитися в Польщі, оскільки на останньому етапі війни був зайнятий польськими військами.

Що стосується кордону з Україною, то тут Москва була не настільки щедрою. Тут сторони без великих дискусій погодилися на фіксацію кордону по фактичному розташуванню лінії фронту. Дався взнаки вищий рівень українського представництва і велика цінність України в очах більшовицького керівництва.

Був і ще один фактор. Перебіг громадянської війни і більшовицька інтервенція в Україну показали високий рівень опору червоним військам. Крім того, в наявність була досить боєздатна армія УНР, яка пішла на територію Польщі й здійснювала рейди на підконтрольну більшовикам територію України. Віддавати це Польщі більшовики відверто побоювалися й наполягали на сформованій лінії розмежування, щоб залишити за собою більшу частину української території.

Цікаво, що й польська сторона не надто наполягала на збільшенні за рахунок України й відхилила радянську пропозицію включити до складу Польщі Кам’янець-Подільський. Та й щодо Білорусі до московських територіальних «подарунків» поставилися досить прохолодно. Мінськ брати не схотіли й обмежилися приєднанням лише «безперечно польських» територій, тобто тих, де етнічне польське населення становило більшість. В Україні так не вийшло, й етнічні поляки в Поділлі значною мірою залишилися на радянській території.

Доля багатьох з них виявилася трагічною. У вересні 1935 року в СРСР прокотилася хвиля арештів у справі агентурної мережі POW (Polska Organizacja Wojskowa — Польська організація військова). У 1937—1938 рр. під час Польської операції НКВС було заарештовано понад 140 тис. осіб, з них понад 110 тис. були розстріляні. Мати запис у паспорті в графі національність «поляк», як до цього «фін» було смертельно небезпечно.

У населення не було ніяких ілюзій щодо радянської дійсності. Особливої радості з приводу включення до складу Польщі ніхто не відчував як в Україні, так і в Білорусі, але все-таки радянська влада представлялася більшим злом.

У грудні 1920 року Національна рада білоруських земель вимагала включити до складу Польщі Могилевську і Вітебську губернії. У тому ж місяці прохання про включення до складу Польщі направила група жителів Лепельського повіту Мінської губернії, яке опублікували польські газети разом з відповіддю міністра закордонних справ. У ній йшлося про те, що польськими представниками в Ризі вимога про передання до складу Польщі «польської частини Лепельського повіту захищатиметься з особливою енергією».

Зрештою, в Ризі сторони погодилися розширити межі Польщі на півночі, оскільки дісненсько-вілейський коридор сполучав Польщу з Вільно (Вільнюсом) і поділяв Литву і Росію.

Варшаву цілком задовольняв кордон, що склався, і на цьому етапі не ставилося питання про територіальне розширення. Навпаки, була велика зацікавленість у стабілізації східного кордону, оскільки у стосунках з Німеччиною й Чехословаччиною назрівала криза аж до військових зіткнень з першою у жовтні 1921 року.

Виходячи з цих міркувань, польський уряд не підтримував або робив це вкрай мляво іредентистські тенденції на радянській стороні. Це стосувалося як рейдів в Україну, так і в Білорусь.

Зовсім інакше поводилася Москва. Формально кордон вона теж не заперечувала, але насправді у східну частину Польщі засилали досить великі диверсійні загони, поширювалася антипольська пропаганда. Від польської компартії були навмисно відокремлені комуністичні партії Західної України й Західної Білорусі. Польські комуністи вимагали перегляду кордону, що зводило їхню роль до становища маргіналів у польській внутрішній політиці.

РИЗЬКИЙ РОЗДІЛ

Підписаний договір став своєрідним компромісом між Польщею та Радянською Росією. Він не міг бути міцним з багатьох причин.

По-перше, обидві сторони не були задоволені результатами радянсько-польської війни. Вони дивилися одна на одну з підозрою, незважаючи на підписання 1932 року радянсько-польського договору про ненапад. У Сталіна навіть можна говорити про свого роду одержимість, що межує з параноєю, щодо Польщі та її так званими підступами.

По-друге, політика польської влади щодо національних меншин, які становили близько третини населення, виявилася багато в чому дискримінаційною. Після перевороту 1926 року, коли Пілсудський повернувся до влади, робилися спроби домовитися з помірною частиною українського та інших національних рухів. З цього, як і слід було очікувати, нічого не вийшло.

По-третє, українські та білоруські національні рухи ставили питання про створення відповідних національних держав. Певна річ, це принципово розходилося з польською політикою й позначило внутрішню слабкість держави. Чим не забарилися скористатися агресивні сусіди 1939 року.

Ризький компроміс був досягнутий за рахунок поділу України та Білорусі. Узагалі без урахування й навіть зі зневагою до їхніх інтересів. Це був мир їхньої національної катастрофи, оскільки він відсунув на 70 років створення відповідних незалежних держав.

Мир за рахунок інших народів ніколи не буває міцним і тривалим. Ризький договір 1921 року виявився лише перемир’ям і в черговий раз проілюстрував усю хиткість успіхів у територіальних придбаннях. У Москві слід було б пам’ятати про цей історичний прикладі.


ПРЯМА  МОВА


ФОТО РЕЙТЕР

Державниий секретар США Ентоні Блінкен тримає свою захисну маску під час прес-конференції на засіданні міністрів закордонних справ НАТО в штаб-квартирі Альянсу в Брюсселі, Бельгія, 23 березня.

Ентоні Блінкен застеріг Німеччину стосовно «Північного потоку-2» і назвав газогін «поганою ідеєю» для США та Європи.

Під час свого виступу в НАТО, Блінкен також оголосив, що обговорить питання добудови російського газотранзитного проекту з міністром закордонних справ Німеччини Гейко Маасом, передає Голос Америки.  Посадовці Німеччини раніше висловлювались на користь добудови газогону.

«Президент Байден дуже чітко висловився щодо того, що вважає цей трубопровід поганою ідеєю, поганою для Європи, поганою для Сполучених Штатів, і, зрештою, він [проект] суперечить власним цілям ЄС в сфері безпеки», — заявив Блінкен під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом.

«Він може зашкодити інтересам України, Польщі і низки близьких партнерів та союзників», — додав головний дипломат США.

Блінкен також наголосив на тому, що американське законодавство передбачає застосування санкцій проти учасників «Північного потоку-2».

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 
Рубрика: