Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Санкції як засіб деокупації Криму

Новий погляд на політику світу проти Росії
27 липня, 2021 - 12:56
ФОТО REUTERS

Українці звикли до інформації та суперечок про різні санкції стосовно одних країн щодо інших, і сьогодні це вже не є сенсацією, хоча, якщо по суті, то слід би оцінювати як явище надзвичайне. Адже мова йде про те, що приводом для санкцій є порушення міжнародного права Росією, що повинно бути явищем недопустимим в сучасних міждержавних стосунках. В Дипломатичній академії України відбувся Міжнародний круглий стіл на тему «Політика деокупації Криму: роль санкцій» за участі представників Міністерства закордонних справ України, Міністерства тимчасово окупованих територій, Представництва Президента України в АР Крим, СБУ, Офісу Генерального прокурора, дипломатичного корпусу, експертів та журналістів.

Питання обговорювались дуже важливі: чи діють санкції, якою повинна бути санкційна політика країн, щоб вона буда дієвою, яким чином її удосконалювати? Захід було організовано спільно з Міністерством закордонних справ України та експертною мережею «Кримської платформи».

Роботу експертного зібрання відкрила перша заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джеппар, яка представила учасникам огляд поточного стану та результативності санкційної політики України.

Міжнародні санкційні режими щодо Росії за її агресію проти України, тенденції та шляхи вдосконалення національного санкційного механізму, дієвість «кримських санкцій» та їх роль у захисті прав людини в Криму були предметом виступів Спеціального представника МЗС України з питань санкційної політики Олексія Макеєва, постійного представника Президента України в АР Крим Антона Кориневича, дослідника американського аналітичного центру Atlantic Council, посла Даніела Фріда, наукової співробітниці Інституту європейських, російських та євразійських досліджень Університету Джорджа Вашингтона Марії Снєгової, головного редактора порталу BlackSeaNews Андрія Клименка, головної редакторки ІА «Центр журналістських розслідувань» Валентини Самар, голови Української фундації безпекових студій Юлії Каздобіної, експерта Центру оборонних стратегій Олександра Хари та співзасновниці Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію» Юлії Тищенко.

Було висловлено багато пропозицій та міркувань щодо підвищення ефективності санкційної політики. «День» зупинився на вузлових питаннях цієї проблеми з метою підвищення її ефективності впливу на політику Росії.

АНДРІЙ КЛИМЕНКО: БАЗОВІ ПОКАЗНИКИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ

Висновок багатьох експертів полягає в тому, що санкції проти Росії діють досить потужно. Вони діють у декількох вимірах. Вони мають демонстраційний ефект і впливають на дії підприємств, які не є під санкціями, а також кумулятивний ефект, тобто їх ефективність накопичуються. Разом з тим, на 8-му році окупації Криму вони мають бути вдосконалені. Оскільки ситуація в світі з 2014 до 2021 року значно змінилась, то зараз санкційна політика потребує оновлення сенсів та цілей, як в Україні, так і за кордоном. Тим більше, що санкції – в широкому розумінні цього слова – це єдиний інструмент для деокупації Криму. 

Перший вимір – макроекономічний. Діапазон світових експертів з оцінки їх ефективності – від 1,5 до 2,5% валового внутрішнього продукту Росії на рік, або втрата нею 35-40 млрд доларів США. Разом з тим аналізувати це складно, оскільки є проблема з методикою врахування всіх факторів, а також з достовірністю російської статистики, з чим є великі проблеми. Лише один красномовний приклад.

Починаючи із 2014 року в РФ в цілому з’явилася величезна проблема обвального падіння інвестицій в основний капітал, що є наслідком агресії проти України та міжнародних санкцій. Так, у 2015 та 2016 роках інвестиції в основний капітал в економіці РФ знизилися майже вдвічі – з 400 до 200 млрд доларів щорічно.

Другий вимір ефективності санкцій – галузевий. У 2014-2015 рр. російські політики стверджували, що санкції це добре для російської економіки, тому що вони стимулюють імпортозаміщення. Однак згодом вони цю тезу забули, оскільки «імпортозаміщення» в сфері приладобудування, машинобудування, ВПК, обладнання для нафтових та газових родовищ – провалилося. Так, в суднобудуванні Росія зіткнулася із закритим доступом до західних технологій, компонентів та обладнання. Це призвело до зриву термінів будівництва, а деякі проєкти військових кораблів наразі припиняють існування.

Важливу роль зіграло припиненням постачання українських та німецьких двигунів для кораблів. Це рішення фактично зірвало програму будівництва ракетних фрегатів ВМФ РФ Так, завод «Янтарь» у Калінінграді з серії з 6 фрегатів проєкту 11356 для Чорноморського флоту збудував тільки 3, на решту не встигли до введення санкцій закупити українські двигуни. Решта фрегатів продані Індії без двигунів. Індія має намір самостійно придбати двигуни для цих кораблів в Україні.

На суднобудівному заводі «Північна верф» (Санкт-Петербург) при будівництві фрегатів проєкту 22350 ще в 2010-11 роках міноборони РФ уклало контракт на будівництво шести кораблів до 2018 року. Через відсутність постачання українських енергетичних установок «Зоря» план зірвано. Лише наприкінці листопаду 2020 року «Об'єднана двигунобудівна корпорація» (входить до Ростеху) оголосила про випуск першого російського дизель-турбінного агрегату для кораблів цього проєкту. Росії досі не вдалося зробити свій аналог українських суднових двигунів та турбін; замість фрегатів РФ була вимушена будувати кораблі менших класів.

Однак при будівництві серії малих ракетних кораблів (корветів) проєкту 21631 виникла проблема через відсутність двигунів німецької компанії MTU Friedrichshafen GmbH. Серія, яку будує Зеленодольський завод імені Горького, повинна складатися з 12 кораблів: 3 для Каспійської флотилії, 6 для Чорноморського флоту, 3 для Балтійського флоту. Але німецькі двигуни встигли встановити на 5 кораблів.

Після відмови німецької компанії від подальших постачань двигунів для кораблів цієї серії, завдання імпортозаміщення було доручене «Коломенському заводу» і заводу «Звезда» (Санкт-Петербург). Після провалу і цієї спроби командування ВМФ РФ прийняло рішення ставити на кораблі серії, що залишилися, двигуни виробництва Китаю. Це ліцензійні двигуни німецької компанії, конструкція 1980-х років. За словами російських конструкторів, «китайський виріб не повною мірою відповідає умовам експлуатації ВМФ». На сьогодні флоту передано 8 кораблів проєкту 21631 (з них 3 – з китайськими двигунами), решта перебуває на різних стадіях будівництва. Найімовірніше, від подальшого будівництва корветів проєкту 21631 Росії доведеться відмовитися.

Ленінградський суднобудівний завод «Пелла» припинив будівництво для ЧФ РФ ракетних корветів проєкту 22800 «Каракурт» на феодосійському заводі «Море» та почав раптово передислокувати корпуси цих кораблів у недобудованому вигляді до Ленінградської області РФ. Ситуація з роботою «Пелли» в окупованому Криму набула достатнього розголосу. При цьому завод «Пелла» з 10 березня 2014 є власником верфі J. J. Sietas Shipyard в Німеччині через дочірню компанію Pella Sietas GmbH: Neuen-felder Fardeich 88, 21129 Hamburg. «Пелла» покинула завод «Море» восени 2019, за рік до завершення терміну договору оренди. Усі три недобудованих кораблі (два з яких за планом мали бути в 2019 році вже передані флоту) буксирували річковими шляхами до заводу «Пелла» в Ленінградську область.

Не краща ситуація в авіабудуванні Росії.  Виробник авіаційної техніки ПАТ «Таганрозький авіаційний науково-технічний комплекс ім. Г.М. Берієва» (входить до складу Об’єднаної авіабудівельної корпорації), що з початку окупації Криму співпрацює з Євпаторійським авіаційним ремонтним заводом, зазнав проблем з виробництвом нового літака-амфібії Бе-200. Навесні 2019 російські ЗМІ повідомляли, що українські двигуни Д-436ТП виробництва «Мотор Січ» замінять російськими ПД-10. Але була одна проблема: російського двигуна ще не існувало – його ще мали розробити. Лише в жовтні 2020 повідомлено, що новий двигун (це ПД-8) може бути готовий в 2022 році, а наступного року його спробують встановлювати на літаки.

Літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління нового покоління А-100 «Прем'єр» на базі Іл-76, головним розробником якого є Концерн «Вега», планувалося запустити в серійне виробництво 2015 року. У 2017 міністр оборони РФ Шойгу повідомив, що «Прем'єр» буде готовий 2020 року. Але і цей термін виявився не остаточним  – в цьому році з'ясувалося, що терміни знову «зрушені вправо», цього разу на 2024 рік.

Також ідеться про новий середньомагістральний вузькофюзеляжний літак МС-21-300, який у РФ називають «Магістральним літаком XXI століття», старт серійного виробництва якого був запланований на 2017 рік, але був перенесений спочатку на 2018, а потім на 2020-й. Наприкінці лютого 2019-го випуск перенесли на 2021 рік, і досі зберігається ймовірність подальшого перенесення на 2025 рік через санкції проти Об’єднаної авіабудівної корпорації (ОАК) та «Ростеху».

Через санкції США американська Hexcel і японська Toray Industries припинили постачання матеріалів для композитного «чорного крила» МС-21. Відмова від композитних матеріалів з переходом на метал позбавляє сенсу весь проект, бо в такому разі МС-21 перестає бути конкурентом Airbus і Boeing.

Крім того, низка іноземних компаній, які постачають готові системи для російських цивільних літаків, відмовились від співпраці. Обмеження стосуватимуться в першу чергу мікроелектроніки. «Фактично без оголошення санкцій вони сказали про те, що системи більше поставляти не будуть», – заявили в РФ.

Третій вимір санкцій – кримський. В 2020 році до Криму в порушення санкцій заходили лише 11 іноземних суден (окрім РФ), у перший рік окупації, 2014, їх було 85.  Це майже повне припинення морського трафіку. Портова галузь окупованого Криму працює зараз на 5-7% від довоєнних показників.

До початку окупації на території АР Крим та міста Севастополь діяли  67 банківських установ, зареєстрованих на материковій частині України, а також 2 банки, розташовані в Криму.

На цей час в Криму залишилося лише 6 російських банків. Всі вони під санкціями.

Впродовж років окупації інвестиції в основний капітал в Криму та Севастополі становили відповідно 8,6 та 1,9 млрд USD. З них за бюджетні кошти – 6,03 млрд USD (70,2%) в Криму та 1,34 млрд USD (71,6%) в Севастополі. Це переважно інвестиції в об'єкти так званої Федеральної цільової програми «Соціально-економічний розвиток Республіки Крим та м. Севастополь до 2024 року», фінансування якої розпочалося у 2015 році.

Фактично це криза інвестицій у Крим і Севастополь. Це на 70% бюджетні інвестиції. «Інші джерела» – це інвестиції в будівництво дорожньої та енергетичної інфраструктури, інших об'єктів, кошти на які виділялися через російські державні та квазіприватні корпорації та/або банківські кредити; це інвестиції підприємств військово-промислового комплексу у виробництво продукції військового призначення на захоплених внаслідок окупації українських заводах; це приватні інвестиції в будівництво житла для покупців з РФ – майже єдиний тип інвестиційних проєктів, що орієнтовані на попит покупців, які, щоправда, своєю чергою є специфічною групою з переведених до півострова російських військових та чиновників; а також торговельно- складської інфраструктури оптово-роздрібного бізнесу з регіонів Росії.

Санкції фактично створили в Криму бюджетну кризу. До окупації на території Криму збиралося податків, зборів та інших обов’язкових платежів до всіх рівнів бюджетів на 15% більше, ніж витрачалося. Після 2015 року стало зрозуміло, що режим міжнародних санкцій та материкової блокади окупованого півострова з боку України унеможливив не тільки економічний розвиток, а й бюджетну самодостатність Криму та Севастополя. Відтоді аналіз бюджетів Севастополя і «Республіки Крим» втратив економічний сенс. Основа і водночас головна інтрига щорічного бюджетного процесу на Кримському півострові одна й та сама – скільки дотаційних грошей надасть Росія.

Внаслідок санкцій РФ була змушена перейти до єдино можливої «економічної моделі» окупованого Криму, основні риси якої є такими:

• ізольований від цивілізованого світу «острів Крим», що має зв'язок тільки з РФ – мостом через Керченську протоку, підводними газопроводом та енергомостом і повітряним шляхом;

• повсякденне життя на «острові» утримується майже на 70% бюджетними дотаціями РФ; дещо додається за рахунок продажу «трофейного» українського майна, покупцями якого є компанії та особи РФ, які перебувають під міжнародними санкціями;

• цивільна, військова, промислова, логістична та сервісна інфраструктура «острова» створена переважно на основі «трофейного» українського майна; вона розвивається та підтримується завдяки державним коштам РФ – чи то бюджетні інвестиції, чи то кошти державних і квазідержавних компаній; виконують ці роботи переважно компанії з РФ, що знаходяться під санкціями.

За рівнем дотаційності окупований Крим перебуває в одній групі з найбільш дотаційними регіонами Росії – з республіками Північного Кавказу (Чечня, Інгушетія, Карачаєво-Черкесія, Дагестан) і з такими віддаленими територіями, як Алтай, Тива та Чукотка. За підсумками 2019 року окуповані українські регіони за рівнем дотаційності посідали красномовне місце поміж останньої десятки регіонів РФ. Трохи менший рівень дотаційності Севастополя пояснюється лише тим, що внаслідок мілітаризації Криму за часи окупації його населення зросло майже в 2 рази завдяки російським військовим та членам їхніх сімей, котрі мають досить високі доходи та сплачують податки до місцевого бюджету.

Діаграма порталу BlackSeaNews.

Далі буде

Микола СЕМЕНА
Газета: