США: куди поділося громадянське суспільство?

Те, що я писатиму, гарантовано викличе агресивне неприйняття у певної частини читацької аудиторії, можливо, значної, можливо, навіть більшості. Та є речі, мовчати про які не випадає, якщо ти не вважаєш добро та зло «застарілими порожніми поняттями», як речники західного постмодернізму. Втім, сьогодні прихильники постмодерністського дискурсу, всупереч своїй же доктрині, що визнає рівноправність усіх позицій, люто накинулися на тих, хто не з ними та не бажає оспівувати т.зв. «протести» (насправді — погроми та грабунки, прикриті акціями протесту чергових «корисних ідіотів»).

Ідеться про реакцію на загибель темношкірого громадянина США Джорджа Флойда у самих Штатах й у світі. Майже тотальна дезінформація, простіше кажучи, ідеологічно зумовлена брехня докотилася вже й до ВВС. «Протести в США. Експертиза довела, що Джордж Флойд помер внаслідок вбивства», — таким є заголовок повідомлення української служби ВВС. У самому ж тексті, зокрема, сказано: «В офіційному висновку причиною смерті назвали «зупинку серця, ускладнену діями поліції з упокорення, обмеженням рухів і здавленням шиї». У ньому також наводяться дані про наявність захворювання серця і вживання наркотиків незадовго до смерті». Чи було це вбивство, в демократичному суспільстві може вирішити тільки суд, а не журналісти. У цьому ж матеріалі ВВС йдеться про «незалежну експертизу», яку провели... тримайтеся за стільці! — «найняті родиною Флойда патологоанатоми Майкл Бейден і Алісія Вілсон». Як найняті експерти можуть бути незалежними? І не лише ВВС, а й купа інших інформагенцій зневажливо відкидає висновки офіційних експертів, натомість підносить «незалежних» найманців. Чудово!

Відтворити перебіг подій, які врешті-решт призвели до смерті Джорджа Флойда, за повідомленнями мас-медіа дуже складно. ВВС повідомляє, що «поліцію викликав власник місцевої крамниці, який заявив, що Флойд пішов, розплатившись фальшивою купюрою». І все. Доклавши неабияких зусиль, можна дізнатися, що Флойд не зупинився на прохання власника крамниці, а почав тікати (чи, якщо хочете, «віддалятися»); що на вимогу поліцейських він спробував зробити те саме, а потім чинив опір. І, нарешті, Флойд за комплекцією і вагою переважав поліцейського, який тепер звинувачений у цього вбивстві. Звісно, всі ці чинники — не підстава для вбивства, навіть ненавмисного, проте вони малюють зовсім не портрет безневинної жертви поліцейської сваволі з боку білих расистів, чи не так?

Ну, а так звані «протести» — це вже взагалі щось дуже прикметне. Я цілком зрозумів би розгром поліцейського відділку, де служили ті, хто тим чи іншим чином був причетний до смерті Флойда, підпали тамтешніх поліцейських авто тощо. Проте чому в більшості міст протести починалися начебто мирно, а потім переростали в масові погроми, у грабунки та підпали (не в останню чергу, до речі, людей з тим самим кольором шкіри, що й у Флойда)? І чому після перших таких випадків учасники протестів, які декларували мирний характер своїх акцій, спрямований проти насильства, самі не тільки не зупиняли насильство погромників, а й фактично прикривали їх від поліції? Чому американське громадянське суспільство виявилося безсилим покласти край діяльності погромників, обмежившись закликами до них «поводитися мирно»? Чи мирні маніфестанти бояться, що разі їхніх спроб спинити погромників їм приклеять ярлики «расистів» і «фашистів»? І чому, зрештою, губернатори кількох штатів заявили президентові Трампу, що саме він — а не «ідейно правильні» бандити — «провокує протистояння»?

На додачу до всього знані діячі американської культури почали вкотре вже галасувати про необхідність «захисту людей, які століттями були суб’єктами такого страшного вираження расизму», почали говорити «ну що ви, вони ж не розуміють, що коять, вони як діти» та вивішувати у соціальних мережах свої фото разом із хештегом #BlackLivesMatter.  Чому не #HumanLivesMatter? Бо тебе назвуть расистом і фашистом, якщо ти вважаєш усіх людей рівними і не надаєш комусь переваг лише за те, у середині ХІХ століття частина їхніх предків була рабами (нагадаю, на півночі Штатів рабства не було)? До речі, селяни-українці на підросійських теренах перестали бути рабами практично одночасно з більшістю афроамериканців — то що, через це їхні нащадки нині повинні мати більші права, ніж нащадки міщан, шляхтичів і козаків? Дякую, ми це вже проходили за часів сталінізму. Як і те, що життя «пролетарів» (а разом із ними — і номенклатурників) має більшу ціну, ніж життя якихось там «колишніх» і різних «службовців». Утім, нічого дивного — засилля ліваків-викладачів у вишах США вже має і ще матиме катастрофічні наслідки...

Можна було б іще багато додати про об’єкти погромів (чому серед них поряд із відділеннями банків юдейські харчові заклади?), про запаси запальної суміші, знайдені в автомобілях «антифашистів», але досить. Звернімося до досвіду історії. 2 липня 1967 року під час студентської маніфестації на підтримку в’єтнамських комуністів у Західному Берліні загинув один із тих ідіотів, які любили «червоний» тоталітаризм і ненавиділи «буржуазну» демократію. У вбивстві звинуватили поліцію, західнонімецьке суспільство завирувало. Врешті-решт четверо молодих осіб 2 квітня 1968 року підпалили два супермаркети  у Франкфурті-на-Майні — перші-ліпші, які спали на око. Аби покарати «систему споживання» як таку, знищивши її «символи», а також «на знак протесту проти розв’язаної США війни у В’єтнамі і солідарності з Третім світом». І хоча паліїв швидко знайшли, суспільство, а особливо його прогресивні сили підтримали ту четвірку. «Це — фашистська держава, готова вбити нас усіх», — заявила тоді на мітингу Ґудрун Енслін, одна з тих, хто підпалював супермаркети.

А потім палії та їхні симпатики взялися за зброю, створивши терористичні групи, найвідомішою з яких стала RAF — Rote Armee Fraktion, що мали на меті змести «владний фашизм». Ці групи рано чи пізно встановили контакт зі східнонімецькою STASI («Штазі») та її «батечком» КҐБ. І понеслася колісниця збройного терору... А нещодавно були знайдені документи, що студента на тому мітингу вбили не поліцейські, а перевдягнені агенти «Штазі», щоб підірвати політичну систему ФРН. Ясна річ, що смерть Флойда спричинили не агенти ФСБ чи ҐРУ, проте чи не мають рації ті американські експерти, які ведуть мову про «російський слід» у погромах, у використанні «чекістських методичок»?

ФОТО РЕЙТЕР

...Але є і позитивні повідомлення. У соціальних мережах громадяни США, які виїхали туди з колишнього СРСР, пишуть, що для протидії погромам (бо перелякана поліція поводиться здебільшого «нейтрально») у кількох місцях створені загони самооборони, в яких здебільшого білі громадяни, але є і чорношкірі й індуси. Ці загони патрулюють територію, порушуючи при цьому комендантську годину, але поліція схвально мовчить. Що ж, громадянське суспільство у Штатах усе ж існує, попри всі свої проблеми...

І — ледве не забув! — погроми та грабунки супермаркетів у США почалися якраз на шості роковини від початку аналогічних погромів у «звільненому від українських нацистів Донецьку». Це, ясна річ, випадковість, але ж маємо своєрідні інваріанти дій «бандитського інтернаціоналу ХХІ століття»...

ГОЛОС ІЗ FACEBOOK

Суспільні договори підлягають прегляду

Андрій БАУМЕЙСТЕР, публіцист, доктор філософських наук, доцент філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Події в США показують, що сьогодні прошарок цивілізації гранично тонкий. А дисциплінарне суспільство, збудоване неоліберальною системою, — гранично вразливе. І воно буде ще більш вразливим, якщо й надалі бажання маніпулювати і створювати хибні картини братиме гору над реалізмом і відкритістю до чесної розмови і готовністю до пошуків правильних рішень.

Чого варто уникати під час аналізу таких подій? Ідеологічних штампів. «Протести проти расизму», «рука Кремля», «це випадкові і тимчасові проблеми», «все буде добре», «вони впораються», «згуртуємо лави», «наслідки прогресу» (прогресу свободи та демократії), станемо ще вільнішими і демократичнішими, прогрес буде ще прогресивнішим... Вам подобається грати в ці слова? Якщо подобається — продовжуйте. Слова про глобальну світову кризу, про кінець «американської епохи», про кінець неолібералізму здаються вам ворожою пропагандою? Що ж, продовжуйте насолоджуватися власною проникливістю. Тісніше згуртуєте лави. Більше гасел, більше зусиль у боротьбі за демократію».

Але мені здається, дискусії та аналітичні зусилля потрібно спрямовувати в інший бік.

Останнім часом ми дедалі ясніше бачимо кордони і вразливість дисциплінарного суспільства, побудованого за ліберальним каноном.

Доктрина, яка була покликана «пояснювати», виправдовувати і благословляти таке суспільство, вже не може впоратися зі своїми завданнями. Сама ця доктрина відпочатково містила в собі потенціал руйнування.

Вона говорить про рівність можливостей, але в реальності створює оазиси процвітання і привілейовані метрополії за рахунок інших регіонів і спільнот. Зворотний бік цього процесу — збільшення розриву між центрами та периферією цього «блискучого світу». На периферіях не так багато райдужних перспектив. Завдання периферій — утримання подібності порядку за дуже мізерних загальних умов життя. На периферіях теж є успішні еліти, але периферійні системи в цілому не беруть участі у святі ліберальної цивілізації. Поки периферіям навіювали ідеї про великі шанси, вони ці шанси втрачали. Це тільки посилило невдоволення. Повстання периферій проти центрів — дедалі більш імовірний сценарій.

Доктрина загальної рівності останніми десятиліттями контрастує з поглибленням розриву між багатими і бідними. Якщо розмови про рівність супроводжуються збільшенням реальної нерівності, ідеї втрачають силу, теорії перестають працювати. Можна розмірковувати про рівність щодня, але наявність багатих і бідних кварталів, майнові сегрегації — свідчення того, як розрізняється реальність та ілюзія. Між жителями багатих і бідних районів не може бути солідарності, може бути лише тимчасове перемир’я. Поки в бочку з порохом не кинуто сірник.

Політика ідентичності останніх десятиліть робить проблеми меншин у принципі невирішуваними. Якщо ідентичність і ототожнення з конкретною групою — це інструмент тиску і спосіб отримання квот, то навіщо знаходити порозуміння? Конфлікт, протистояння, тиск, — це внутрішня логіка політичних трендів останнього часу. Поділ і конфлікт стали головними інструментами політики. Настає час пожинати плоди.

Відкуповуватися від бідних можна. Але не можна відкуповуватися весь час. А з ослабленням середнього класу (згадаймо нещодавні протести у Франції) проблеми тільки посилюються. Можна посилювати дисципліну й обмежувальні заходи, але це лише посилить протидію після тимчасових послаблень.

Як би не старались ідеологи неолібералізму, світ на наших очах стає іншим. Громадські договори другої половини ХХ століття підлягають перегляду. Я часто говорю про це останнім часом. Тепер потрібно переходити до більш детальних дискусій та обговорень.

Виявилося, що в першій холодній війні, що закінчилася в 1991 році, не було переможців. Програли всі. І сьогодні ми починаємо це добре розуміти.

Через системну кризу Заходу авторитарні режими не виграють. Вони теж програють. Якщо ліберальна система стає дедалі гіршою, це не означає, що авторитарні режими стають кращими. Якщо неолібералізм — погано, це не означає, що авторитаризм Китаю чи Росії — добре. Ні, вони гірші. Тільки зараз це «краще» «гірше» втрачає сенс. Або, якщо завгодно: бути кращим за відверто погане не означає бути хорошим. Еліти провідних політичних систем не хочуть шукати «краще».

Чого б мені хотілося найближчими роками, то це більше реалізму, більше інтелектуальної чесності і мужності в пошуках правильних рішень. І менше маніпуляцій, ідеологічних заклинань і дешевої пропаганди. Вчора це ще працювало. Сьогодні тільки шкодить. А завтра буде руйнівним...